6. Поняття грошового обороту.

Грошовий оборот – це безперервний рух грошей для забезпечення неперервності відтворення і реалізації суспільного продукту та перерозподілу національного доходу. Суб’єктами грошового обороту фактично є всі юридичні й фізичні особи, які приймають участь у створенні, розподілі, обміні і споживанні ВНП.

За своїм змістом грошовий обіг належить до явищ макроекономічного порядку. Гроші в ньому діють у функції обміну і доведення товарів до споживачів, а їх сукупність відображає загальну вартість суспільного багатства: Г – Т – Г – Т – Г – Т ….

Тут гроші вступають в обмін для доведення товарів до споживачів, а самі продовжують нескінчений рух з метою обслуговування безперервності відтворення ВВП. Такий рух грошей називається грошовим обігом. Характерними ознаками грошового обігу є: а) еквівалентність. Покупець передає грошову суму, що еквівалентна придбаному продукту; б) односторонність. Отримані продавцем гроші назад не повертаються. Вони використовуються для придбання нових покупок; в) прямолінійність. Вона проявляється у постійному віддаленні грошей від емітента і наступних суб´єктів обороту, що використали їх для купівлі продуктів.

Водночас грошовий оборот має мікроекономічний рівень. Кожний суб´єкт грошових відносин у грошовому обороті діє двояко: а) як одержувач певних грошових доходів; і б) як особа, що витрачає отримані доходи. В такому розумінні грошовий оборот можна розглядати як процес обороту доходів. Та частина грошового обороту, що приймає участь у формуванні доходів сімейних господарств, називається національним доходом.

7. Сукупний грошовий оборот та його структура.

Грошовий оборот — явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.

Сукупний грошовий оборот здійснює кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення. Структура сукупного грошового обороту:

1. Товорообмінна – концентрує рух грошей від споживача (покупця) до виробника (продавця), обслуговує сферу обміну

2. Фіскально-б”юджетний оборот – безеквівалентний, безповоротний. Безкоштовний рух грошей, що виникає в процесі розподілу вартості суспільного продукту, створення і використання грошових фондів цільового призначення

3. Кредитний оборот – рух грошей, що обслуговує сферу перерозподільчих відносин, в яких власність суб»єктів не відчуджується, а лише передається в тимчасове користування4.Фінансовий оборот Оборот, що пов”язаний з купівлею-продажем акцій. Усі складові сукупного грошового обороту тісно взаємопов”язані, переплітаються і доповнюють один одного в процесі забезпечення цілей розширеного відтворення. За сферами готівковий оборот поділяється на: готівковий обіг і безготівковий. Готівковий – гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб”єктів. Безготівковий – гроші переміщуються не виходячи за межі банківської системи. Є можливість контролювати оборот не тільки економічними суб’ктами, а й третім особам – банкам.

Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється переважна більшість грошових операцій у народному господарстві: розрахунки між підприємствами (фірмами), деякі види розрахунків підприємств і організацій з населенням тощо.

Безготівковий грошовий обіг має переваги порівняно з обігом готівки: економляться кошти, прискорюється оборот грошей. На підтримку сфери готівкового обігу доводиться витрачати значні кошти на друкування, рахування, сортування, упаковку, інкасацію готівки тощо

У розвинутих країнах світу готівка становить незначну частку грошової маси: 5–7%.

8. Оборот грошей в межах індивідуального капіталу.

Індивідуальний капітал – сукупність відносин економічної власності між найманими працівниками та власниками малих і середніх капіталістичних підприємств у всіх сферах суспільного виробництва, реалізацією яких (відносин) є виробництво і привласнення додаткової вартості у формі середнього прибутку.

Індивідуальний капітал виникає із зародженням капіталістичного способу виробництва (на початку XVI ст.) і є найважливішою соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил на нижчій стадії капіталізму (до кінця XIX ст.). Становлення і розвиток індивідуального капіталу супроводжується підпорядкуванням лихварського й торговельного капіталів, що набули певного поширення за феодалізму. Тому повніше сутність індивідуального капіталу розкривається у взаємодії власників приватних капіталістичних і державних підприємств, окремих акціонерних компаній тощо.

В процесі взаємодії всієї сукупності індивідуальних капіталів та неприватних форм капіталу формується суспільний капітал (обґрунтований К. Марксом). Теоретичним вираженням сукупності виробничих відносин, які охоплював індивідуальний капітал на нижчій стадії капіталізму, була система економічних законів і категорій «Капіталу» Маркса. Водночас у сфері безпосереднього виробництва домінуючу роль відігравав промисловий капітал, що розщеплювався на інші похідні й підпорядковані форми капіталу, у сфері обміну – торговельний, у сфері розподілу – передусім позичковий капітал.

Основним економічним законом розвитку індивідуального капіталу було виробництво і привласнення додаткової вартості у формі середнього прибутку, а допоміжними формами його реалізації у сфері безпосереднього виробництва – виробництво і привласнення надлишкової вартості. Засобами реалізації основного економічного закону в цій сфері стало виробництво абсолютної та відносної вартості у процесі формального й реального підкорення праці капіталом. Остання форма такого підкорення – наслідок промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст., створеної системи машин, що стала основним матеріально-речовим змістом індивідуального капіталу в цій сфері та забезпечила цілковите соціально-економічне підкорення найманих працівників власникам засобів виробництва і техніко-технологічне підкорення.

Основним виробничим відношенням індивідуального капіталу був продуктивний капітал, глибинна сутність якого полягала в антагоністичних відносинах між власниками монополізованих засобів виробництва та позбавлених цих засобів найманих працівників, які водночас були юридично вільними власниками лише своєї робочої сили. Таким чином, основне виробниче відношення було внутрішньою суперечністю основного економічного закону.

За капіталізму загальноекономічні поняття та категорії розвиваються у специфічних соціально-економічних формах – найманої праці, основного капіталу, оборотного капіталу тощо. Тому дотримання вимог діалектики за панування індивідуального капіталу потребує запровадження в науковий обіг таких модифікованих понять і категорій, як індивідуальний основний капітал, індивідуальний постійний капітал, наймана праця в умовах індивідуального капіталу тощо. У процесі трансформації індивідуального капіталу в монополістичний ці поняття і категорії наповнюються якісно новим монополістичним змістом монополістичний товар, монополізована наймана праця, монополістичний змінний капітал та ін. Із переходом монополістичного капіталізму в державно-монополістичний зазначені специфічні для капіталізму соціально-економічні форми набувають якісно нового, державно-монополістичного змісту. Оскільки державно-монополістичний капіталізм переростає в інтернаціональний, суспільною формою розвитку якого стає інтегрована капіталістична власність (капітал), відбувається ще одне якісне збагачення цих категорій. Внаслідок діалектичного характеру заперечення розвинутішою формою капіталу попередньої менш розвинутої, індивідуальний капітал та його структурні елементи не зникають, а перетворюються на підпорядковані складові, ланки розвинутіших форм. Це стосується й інших менш розвинутих форм капіталу.

У процесі еволюції економічної системи капіталізму, з одного боку, змінювались і розширювалися функції держави, а з іншого – здійснювався активний вплив держави на розвиток і функціонування економічної системи. Наприкінці XX ст. індивідуальний капітал був представлений малими й частково середніми капіталістичними підприємствами, які є повною власністю окремих підприємців.