53. Неокейнсіанська теорія циклу Хансона

Всесвітню відомість Е. Хансену принесла фундаментальна монографія "Економічні цикли та національний дохід" (1951). Є думка, що саме особистий науковий внесок Е. Хансена посприяв перетворенню США на більш "кейнсіанську" країну, ніж батьківщина кейнсіанства — Велика Британія. Тому не даремно в наукових колах Хансена часто називали "американським Кейнсом".

Спираючись на фактичні дані історії американської економіки, Е. Хансен розробив концепцію множинності циклів. Він, зокрема, розрізняв чотири основні різновиди циклів (рис. 11.13).

Теорію множинності циклів Е. Хансен використав для пояснення світової економічної кризи 1929—1933 pp. Він вважав, що її глибина обумовлена фатальним збігом понижувальних хвиль у трьох типах циклів: великому, будівельному та "віковому циклі" у сільському господарстві

Центральне місце в науковій спадщині Е. Хансена належить інвестиційній теорії циклів. Цікаво, що в своїй славнозвісній праці "Економічні цикли та національний дохід" Е. Хансен високо оцінив науковий доробок видатного українського вченого М.І. Тугана-Барановського, визнавши глибину та пріоритетність дослідження ним інвестиційного фактора циклічності ще на початку 90-х pp. XIX ст. Кейнсіанську макроекономічну теорію Е. Хансен збагатив дослідженням впливу інвестицій на циклічні коливання економіки.

За природою і походженням Е. Хансен розрізняв два основних види інвестицій:

Автономні інвестиції — обумовлені такими економічними факторами, як технічний прогрес, залучення додаткових виробничих та природних ресурсів, демографічні зрушення та ін., спричиняють мультиплікаційний ефект;

Неокейнсіанцям належить пріоритет у визначенні принципів свідомої стабілізаційної політики, метою якої було згладжування циклічних відхилень, а зміст та заходи розрізнялись залежно від різних фаз циклу. Головна увага приділялась з´ясуванню механізму переводу макроекономічної системи від спаду до підйому і, навпаки, від підйому до спаду. Центральним пунктом неокейнсіанської теорії циклу було дослідження фази підйому, який забезпечувався взаємодією мультиплікатора і акселератора.

Акселератор — це макроекономічний показник, що є оберненим до мультиплікатора і відображає співвідношення приросту інвестицій до приросту національного доходу.

Якщо мультиплікатор фіксував залежність зростання національного доходу від росту інвестицій, то розроблений Е. Хансеном принцип акселератора фіксував зворотний зв´язок зростання інвестицій внаслідок росту національного доходу. Кумулятивний процес взаємодії мультиплікатора-акселератора полягав у тому, що збільшення інвестицій приводило до зростання національного доходу та зайнятості, а ріст зайнятості, доходу й ефективного попиту, в свою чергу, викликав подальше зростання інвестицій.