4. Господарська діяльність в первісній історії України. Трипільська культура.

Територія України в палеоліті належала до високорозвинених районів світу. Перша людина з'явилася тут 1,5 млн. років тому. Оскільки клімат був холодний, люди селилися переважно в південній частині України.

В Україні мезолітичні пам'ятки датуються IX—VI тис. до н.е. і знаходяться по всій території

Неоліт тривав від ІІ пол. IV до II тис. до н. е. Найвідомішою культурою цієї доби була трипільська. Трипільці селилися на території від Карпат до Південного Бугу, на Подніпров'ї, Волині, в Степовому Причорномор'ї. Для поселень характерним було кругове розташування жител. Трипільці жили в постійних будівлях чотирикутної форми. Дах покривали соломою або очеретом. В середині хати знаходилась піч, навколо якої — лежанки. З'явилися протоміста площею до 400 га. Осн. заняттям трипільців було хліборобство. Ріллю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Викор. перший штучний матеріал — кераміка. Зародилися прядіння і ткацтво, з'явився ткацький верстат. Виник наземний транспорт — лижі, віз, сани, волокуша. Худобу використовували як тяглову силу. Наслідком неолітичної революції стала досить розвинена система обміну.

Бронзовий вік (II тис. до н. е). Визначальними рисами було існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва і орного землеробства, виділення скотарських племен. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото, бурштин, фаянс, сіль.

Початком залізної доби на території України вважають XII—VIII ст. до н. е. Зросла продуктивність сіл. гос-ва. Тваринництво стало свійським, виникло стійлове утримання худоби, розвивалося птахівництво. Ремесло почало відокремлюватися від сіл. гос-ва. Великого значення набуло залізоробне ремесло. Керамічні вироби виготовляли на гончарному крузі. Тому ранній період залізної доби на українських землях пов'язують з гальштадською культурою.

У період раннього заліза в Україні виділяється пшеворська культура (І ст. до н. е. — І ст. н. е.), (Волині, Подністров'ї, Поділлі та Закарпатті). Пшеворці застос. залізоплавильні горни. Використовували сільськогосподарські знаряддя: залізні серпи, круглі жорна. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, гречку, горох, просо, овес, коноплю. Розводили корів, кіз, коней, овець.

На схід від пшеворської культури знайдено численні поселення зарубинецької культури (Полісся, Верхній і Середній Дніпра, Південний Буг і над Десною в ІІІ ст. до н. е. — II ст. н. е.). Сьогодні відомі 500 поселень і понад 1000 могильників. Економіка зарубинецької культури грунтувалася на сільському господарстві. Розводили худобу, займалися мисливством і рибальством.

Найяскравішим історико-економічним явищем, предтечею Київської Русі — України була так звана черняхівська культура (друга половина II — VII ст. н. е.). Її поселення охоплювали практично всю етнічну територію України. Провідною галуззю економіки черняхівців було сільське господарство. Широко практикувалося двопілля. Вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Орне господарство стало переважати на великих площах, удосконалювалися знаряддя праці. Це давало можливість жителям не тільки забезпечувати себе хлібом, а й вивозити зерно на зовнішні ринки. Високорозвинене землеробство і тваринництво зумовили небувале піднесення промисловості. Розвиток сільського господарства, ремесла стимулювали обмін і розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її межами.