17. Основні напрями господарського розвитку Київської Русі та їх висвітлення в повісті минулих літ та Руська правда.

Після розпаду Антського держ. об’єднання праукраїнці протягом 7 ст. зосереджувалися на правому березі Дніпра. У 8-9 ст. згідно з літописом «Повість минулих літ» , на т-рії сучасної Укр-ни проживали такі племена: поляни заселяли сучасні Київщину і Канівщину, древляни – східну Волинь, сіверяни - Дніпровське Лівоберіжжя, уличі – Пд. Подніпровя і Побужжя, хорвати – Прикарпаття та Закарпаття, волиняни – зх. Волинь, тиверці – землі над Дністром.

З розвитком феод. землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма, як вотчина — спадкова феод. власність на землю. Вона виникала в результаті жалування кня¬зем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею при необмеженому розпорядженні нею. Вотчина ділилася на пан¬ське господарство та селянське держання. У дрібне господарство смерда входили наділ землі, хата, худоба, птиця. Селянин платив феодалу оброк, обробляв своїми знаряддями та своїм тяглом пан¬ське поле.

Про створення та структуру Давньорус. держави вчені дізнались з літописів, найціннішим в інформаційному плані з яких був літопис «Повісті минулих літ», перша редакція якого була створена ченцем Печерського монастиря Нестором близько 1111 р. Найповніше вона збереглася у Лаврентіївському та Іпатіївському літописах, які являють собою відповідний звід київського та га¬лицько-волинського літописання. В повісті минулих літ згадуються ранні державні формування словянських племен ще до утворення Русі, та описуються династії князів різних племен та династії князів Київських:

Одиницею обкладання при стягуванні данини з окремої сім'ї був «дим», а з окремого гос-ва – плуг або рало.

Міста Київ. Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-воєнними.

Найголовнішою пам’яткою права Київ. Русі є Руська Правда. В ній є певні згадки про правове становище селян-хліборобів, а також встановлювалося право власності на землю.

Феод. земел. власність існувала у вигляді князівс. доменів, боярськ. і монастирс. вотчин. Джерелом її набуття спочатку вважалася займанщина – освоєння вільних земель холопами і залежними селянами. Відтак головним способом набуття землі стало пряме захоплення її у сусідських общин. Князі роздавали землі своїм дружинникам, слугам. Чим пізніша редакція Київської Правди, тим більше у ній даних про розвиток феодальної вотчини.

Отже, як висновок можна сказати, що право власності набувалося внаслідок вкладення селянином своєї праці в оброблення землі.

За часів Київ. Русі було відмічено таку особливість землі – її не можна вкрасти і вона є нерухомою. Саме в “Руськ. Правді” майно було розмежовано на рухоме і нерухоме.

Слід також зазначити, що в період Київської держави, несли тягар сплати чималих податків та повинностей. Це в свою чергу призвело до збідніння селян-власників, що не могло не вплинути на розвиток землеробства.

Отже, як висновок можна сказати, що земельні відносини в Київській Русі регулювалися як звичаєвими, так у правовими нормами. Вже тоді чітко прослідковується певний взаємозв’язок земельних, майнових та трудових відносин.

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського та Польщі мало значний вплив на розвиток сільського господарства і його правового регулювання.

Правове становище селян ХІV-ХV ст. залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. Правовий статус селян в селах залежав від того, яке право в них було діючим.

Селянство було поділено на три категорії – смерди, невільники, напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі

Слід зазначити, що землевласники у Великому князівстві Литовському розпоряджалися своєю власністю на землю, а при цьому змушені були чітко дотримуватися вимог актів литовських князів – “привілеїв”. Перший Литовський Статут 1529 року містив окрему главу, яка стосувалась земельних відносин.