26. Формування мануфактурного виробництва. Мануфактура та її види. А.Сміт – економіст мануфактурного періоду, його внесок в економічну науку.

Мануфактура – це підприємство, що ґрунтується на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву.

Передумови виникнення: розвиток середньовічного ремесла, зростання товарного вир-ва, диференціація товарів.

Існувало три основні типи мануфактур: розсіяна, (децентралізована), централізована і змішана. Розсіяна мануфактура ґрунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі. Ремісники-надомники за такого типу виробництва, незважаючи на свою просторову відокремленість, були пов’язані поділом праці. Централізована мануфактура характеризувалася територіальною єдністю виробництва й утвердилася в другій половині ХVІІ ст. Була поширена в тих галузях виробництва, де технологічний процес вимагав спільної праці десятків і навіть сотень робітників, які виконували різні операції (текстильне виробництво, металургія, цукроваріння). Змішана мануфактура передбачала поєднання основних рис розсіяної і централізованої, коли початкова обробка здійснювалася надомниками, а основна – у майстернях мануфактурного типу. Мануфактури виникали в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва.

Перші теоретичні узагальнення відносно мануфактури та її прогресивної ролі в розвитку країн зробив А. Сміт у роботі «До­слідження про природу і причини багатства народів» (1776). В основі всієї системи його економічних поглядів лежить ідея, що багатство суспільства створюється працею в процесі вироб­ництва. Воно залежить, по-перше, від частки населення, яке зай­няте продуктивною працею, і, по-друге, від рівня продуктивно­сті праці. А. Сміт вважав поділ праці найважливішим фактором економічного прогресу і зробив його вихідним пунктом свого до­слідження. На прикладі мануфактури, яка виробляла голки, він по­казав що величезний зріст продуктивності праці внаслідок її поді­лу зумовлений: 1) зростанням майстерності та збільшенням вправ­ності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого; 3) технічним удоскона­ленням виробництва, «винайденням усіх машин, які полегшують і скорочують пращо». Саме мануфактури створили перед­умови для перемоги машинної техніки, адже чим простіша вироб­нича операція, тим легше замінити людину машиною.

Предметом екон. науки Сміт вважає суспільний екон. розвиток і зростання добробуту суспільства. При цьому розвиток економіки спирається на матеріальні (фізичні) ресурси сусп-ва, використання яких призводить до створення благ і багатства народу.

За твердженням Сміта на ринку діє “невидима рука”, за допомогою якої вільна конкуренція управляє діями людей через їхні інтереси і зумовлює вирішення суспільних проблем.

Гроші, за Смітом, є особливим товаром, який виступає загальним засобом обміну. Оскільки витрати обігу мусять бути мінімальними, тому віддавав перевагу паперовим грошам.

У своїх працях визначив три підходи до поняття вартості: 1) вартість визначається витратами праці; 2) вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю праці, на яку можна придбати певний товар; 3) вартість визначається джерелами прибутку, до яких вчений зараховував заробітну плату, прибуток і ренту. Останнє твердження має назву “догма Сміта” і є основою теорії факторів виробництва.

Заробітну плату А. Сміт розглядав як “продукт праці, винагороду за працю”. На його думку, розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації в країні, оскільки при збільшенні багатства збільшується попит на працю. Прибуток називав “вирахуванням з продукту праці”, різницею між вартістю виробленого продукту і заробітною платою робітників. Земельну ренту також вважав “вирахуванням з продукту праці”, який створюється неоплаченою працею працівників. Капітал, на думку А. Сміта, є частиною запасів, на яку капіталіст розраховує отримати прибуток.

Головним чинником нагромадження капіталу вчений вважав ощадливість. Капітал він поділяв на основний і оборотний. Під основним капіталом він мав на увазі капітал, який не вступає в процес обігу, а під оборотним – капітал, який змінює форму в процесі виробництва.