Обчислення та аналіз показників динаміки державних видатків України

Показники динаміки державних видатків:

1. Еластичність величини “державні видатки” виражається як відсоткова зміна суми державних видатків (VV), поділена на відсоткову зміну величини ВНП

де VV – сукупні державні видатки за період t+1 і t;

GNP – валовий національний продукт за період t+1 і t.

2. Коефіцієнт еволюції окремих категорій видатків (можна аналізувати їхню еластичність відносно ВНП або сукупного обсягу державних видатків)

де VVS – державні видатки на освіту (чи будь яку іншу функціонально визначену урядом сферу) за періоди t+1 і t;

VV – сукупні державні видатки за період t+1 і t.

Завдання до лабораторної роботи:

1. За даними державного бюджету України та рівня ВНП за останні 5 років, за допомогою електронних таблиць Excel обчисліть:

а) дефіцит (профіцит) державного бюджету України;

б) еластичність державних бюджетних видатків.

2. Побудуйте графіки бюджетного дефіциту та залежності державних видатків від ВВП України за останні 5 років. Зробіть висновки.

3. За даними державного бюджету України поточного та попереднього років за допомогою електронних таблиць Excel обчисліть коефіцієнт еволюції окремих категорій видатків і за отриманими результатами побудуйте діаграму та зробіть аналіз структури бюджету України.

Індивідуальне завдання оформлюється на основі тем семінару та виконання лабораторної роботи і повинно містити в собі:

1. Титульний лист (зразок наведений в додатку);

2. Опис однієї із теорій зростання державних видатків (за вибором);

3. Завдання до лабораторної роботи та її виконання (діаграми, таблиці).

МОДУЛЬ 3.

ОКРЕМІ СФЕРИ ТА ЛАНКИ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ

• Зміст лекцій

Тема № 7

Місцеві фінанси

Місцеві фінанси, або фінанси місцевих органів управління, є важливою ланкою фінансової системи держави. Вони є об’єктивною формою економічних відносин, що пов’язані з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту, у процесі яких відбувається формування та використання фондів грошових коштів, призначених для задоволення потреб регіонів країни. Структура місцевих бюджетів надана на рис. 8.

Видатки місцевих бюджетів:

1. на соціально-культурні об’єкти (витрати на початкові та середні школи, вузи, заклади охорони здоров’я).

2. на житлово-комунальне господарство (житло, дорожнє господарство, водоканалізаційні та транспортні підприємства, тощо).

3. на утримання місцевих органів влади, правоохорони, іноді судів.

4. на погашення одержаних позик та виплат процентів по ним.

Система доходів місцевих органів управління включає:

1) місцеві податки;

2) неподаткові надходження;

3) субсидії;

4) дотації місцевим бюджетам із центральних бюджетів;

5) місцеві позики.

Місцеві органи не мають права податкової ініціативи. Всі види місцевих податків, як правило, затверджуються центральним урядом.

Основні групи місцевих податків:

1. Місцеві прямі та непрямі податки.

2. Податки, що стягаються як надбавки до загальнодержавних податків або як відрахування від них.

3. Інші місцеві податки (на собак, транспортні засоби, тощо).

Неподаткові доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок:

1. доходів від власності, що управляється місцевими органами влади;

2. від надання в оренду або продажу землі; використання лісових масивів;

3. від надходження судових зборів, штрафів, інших зборів.

Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно до законодавства України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України.

Доходи міських, районних, селищних, сільських бюджетів формуються згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.

Розглянемо детальніше склад доходів місцевих бюджетів. Згідно бюджетної класифікації вони поділяються на:

Податкові надходження – податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості, на власність, внутрішні – на товари та послуги, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, збори за спеціальне використання природних ресурсів, інші податки та збори.

До закріплених належать податкові надходження, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або за єдиною часткою для всіх регіонів.

До регулюючих відносять загальнодержавні податки, які згідно з нормативами відрахувань розподіляються між різними рівнями бюджетної системи. Розміри відрахувань визначаються Верховною Радою України, виходячи з відповідних соціально-економічних нормативів бюджетної забезпеченості населення і стану місцевих джерел доходів.

До власних доходів зараховують місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств і від майна, що належить місцевим органам влади.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів бюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):

1. прибутковий податок з громадян (до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя – 100 %, до доходів міст республіканського та обласного значення – 75 %, до доходів міст районного значення, сіл, селищ – 25 %);

2. державне мито – в частині, що належить відповідним бюджетам;

3. плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами;

4. плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5. плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів – автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами;

6. надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7. єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва в частині, що належить відповідним місцевим бюджетам.

Неподаткові надходження – доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження;

Доходи від операцій з капіталом – надходження від продажу основного капіталу, державних запасів товарів і нематеріальних активів, податки на фінансові операції та операції з капіталом;

Державні цільові фонди – перелік фондів та їх включення до бюджетів визначається чинним законодавством;

Офіційні трансферти – від органів державного управління інших рівнів, із-за кордону, з недержавних джерел.

Взаємовідносини між бюджетами.

У процесі виконання бюджетів основними є взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи тобто внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами. Форми взаємовідносин надані на рисунку 8.

Субсидіювання – передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги. Існує три види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації. Субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов’язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує.

Субвенція – різновид цільової субсидії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує.