Фінанси державних підприємств.

Основну роль у фінансовій діяльності держави, особливо у сфері фіскальної політики і формування дохідної частини бюджетної системи, відіграє приватний сектор шляхом перерозподілу частки отриманих доходів у вигляді податків та обов'язкових цільових платежів. Однак значення фінансів державних підприємств є великим. Є навіть поняття "державне підприємництво".

Одним із завдань фінансів державних підприємств є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку низки важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспільного відтворення, галузей, які в умовах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низьку рентабельність і є невигідними для підприємництва, а також галузей, які внаслідок своєї орієнтації та історичного розвитку є державними монополіями (наприклад, виробництво алкогольних напоїв, тютюнових виробів).

Спеціальні фонди мають певне цільове призначення та визначену законодавством самостійність, характерною рисою яких є чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, що стоять перед державою, тому їх склад та включення до бюджетів є різноманітним.

В Україні досить довго спецфонди функціонували у межах Державного бюджету України для підвищення контролю (парламентського та спеціального фінансового контролю) за мобілізацією, розподілом та використанням коштів, що надходять до таких фондів. Ці фонди включаються до Спеціального фонду Державного бюджету України і передбачають обов'язковий цільовий характер використання коштів, визначений законодавством. Переважно кошти, що надходять до таких фондів, спрямовані на підтримання соціальної політики держави — забезпечення зайнятості населення, державного страхування у разі безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням тощо.

Пенсійний фонд України є загальнодержавним цільовим фондом коштів, який не входить до складу Державного бюджету України і має свій апарат та власні повноваження у сфері здійснення контролю за мобілізацією та витрачанням зібраних коштів. Його діяльність також спрямована на виконання соціальної політики держави.

Кредит — державний (муніципальний) та банківський. Основні риси таких видів кредиту: відплатність, строковість, поворотність, забезпеченість. У відносинах щодо державного кредиту позичальником є безпосередньо держава. Наприклад, випускаючи облігації державної внутрішньої позики (ОДВП), держава визначає умови їх випуску та розміщення, строк, термін повернення та розмір відплатності (тобто процентів, що будуть нараховані за розміщення таких ОДВП), а забезпеченням є все майно держави. Фактично кошти, які збирає держава шляхом розміщення емітованих випусків державних цінних паперів (ОДВП, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань тощо), є боргом держави перед юридичними та фізичними особами. Наявний борг має погашатися у встановлені державою строки. Отримані кошти спрямовуються на покриття дефіциту Державного бюджету України, на фінансування поточних видатків держави.

У свою чергу банківський кредит передбачає обов'язковий цільовий характер використання позичених коштів. Кредитором є фінансово-кредитна установа, що має відповідні повноваження на здійснення активних операцій щодо розміщення залучених ресурсів, позичальником — юридичні та фізичні особи, які отримують такі ресурси під відповідне забезпечення на умовах, визначених кредитором. Тобто на відміну від державного кредиту, умови кредитування встановлює кредитор, а не позичальник. Банківський кредит перебуває на межі регулювання фінансового й цивільного права, однак істотно впливає на формування ринку позичкових капіталів і, відповідно, на утворення та обіг державних фінансів.

Перелічені ланки є основними і є предметом дослідження науки фінансового права. Проте фінансову систему України не можна обмежувати тільки названими вище ланками, оскільки крім них є й інші, більш специфічні.