[Ред.]Генезис феодалізму [ред.]Розвиток земельних відносин

Первинно базову одиницю земельних відносин складав наділ вільного англосакса — гайда. Вже на найбільш ранніх етапах існування англосаксонських королівств королі надавали певні землі у користування особам зі служилої знаті (гезітам). Однак права гезітів обмежувались вилученням продуктової ренти, що належала відповідно до звичаїв королю, на свою користь й не зачіпали речові права селян на їхні наділи. Але вже у VIII столітті із виникненням практики надання королем грамоти на землі, що передавались гезіту чи церкві, становище почало змінюватись. Виник особливий тип земельного утримання, що дістав назву бокленд, що стало першим кроком на шляху появи в Англії феодального землеволодіння. Даруючи землі у бокленд, король поступався не лише правом на збирання продуктової ренти, але й правом розпорядження цією територією на власний розсуд, включаючи дарування, продаж і передачу у спадок. Практика надання земель у бокленд до кінця англосаксонського періоду отримала досить широкого розповсюдження, хоча продовжували існувати й землі фолкленда, на яких продовжувало діяти звичаєве право та з яких король отримував продуктову ренту й повинності у повному обсязі.

До раннього періоду англосаксонської Британії належить також практика здавання в оренду земель, які перебували у володінні гезітів і церкви, іншим особам ^[2]. У разі, якщо орендарем ставав керл, він досить швидко опинявся у підпорядкованому становищі щодо власника землі, що стало одним із способів формування залежного селянства і феодального господарства: за користування землею орендар сплачував натуральну ренту чи працював на пашні сеньйора. Такі орендарі з VIII століття поступово перетворювались на гебурів, втрачаючи статус вільного селянина. Іншим способом виникнення залежного селянства став перехід керлів, які розорились або мали небагато землі, під покровительство сеньйора, що забезпечував їх землею у обмін на несення певних повинностей.

До XI століття в Англії вже панувало маноріальне господарство, за якого широкі землі із залежним населенням перебували у володінні феодалів (ерлів, тенів, церкви). Тим не менше характер феодального землеволодіння в англосаксонський період відзначався різноманіттям: окрім володінь з великою барською пашнею, на якій працювали залежні селяни, існували володіння, в яких влада сеньйора обмежувалась стягненням продуктової ренти (останнє було особливо характерно для областей данського права). Особливий тип земельних володінь являли собою землі короля, що пізніше трансформувались у королівський домен нормандської Англії. Королівські володіння були більш сприятливими з точки зору безпеки і податкового тягаря для ведення господарства й торгівлі, що сприяло виникненню на них торгових і ремісничих містечок і міст. Велике значення мали також церковне землеволодіння, що за розміром і структурою нагадували королівські землі. Практика дарування церковним організаціям земель зі звільненням їх від державних повинностей була вже широко розвинена у VI—VII століттях. Первинно церква стягувала лише продуктову ренту з селян, які проживали у її володіннях, однак пізніше стала активно здавати свої території в оренду керлам і тенам.

Таким чином до часу нормандського завоювання земельні відносини в англосаксонській Британії розвивались шляхом феодалізації. Питання про ступінь генезису феодалізму до середини XI століття не було остаточно вирішено, однак не викликає сумніву, що за усієї своєрідності аграрні відносини англосаксонського періоду поступово трансформувались в руслі загальноєвропейської системи феодального права.