41. Охорона і безпека праці

Умови праці – це сукупність взаємозв’язаних виробничих, санітарно – гігієнічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фактори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва: Фізичне зусилля. (Розрізняють: незначне, середнє, сильне і дуже сильне), Нервове напруження. (Існують такі види напруження: незначне, середнє, підвищене), Робоче положення. (Розрізняють робоче положення: обмежене, незручне, незручно – стиснене і дуже незручне), Монотонність роботи. (Вона може бути: незначна, середня, підвищена), Температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. (Стадії впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищенні або знижені, середні, високі, дуже високі), Забруднення повітря. (Ступінь може бути: незначна, середня, підвищена, сильна, дуже сильна), Виробничій шум. (Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум), Вібрація, обертання, поштовхи. (Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні), Освітленість у робочій зоні. (Вона може бути: нормальна, недостатня, осліплююча). На працездатність людини також впливають особистісні фактори: її настрій, ставлення до праці, стан здоров’я та інше.

Охорона праці– система правових, соц–екон, організац–техн., саніт–гігі і лікув–профілакт заходів та засобів, спрям на збереження життя, здоровя і працездатності людини в процесі труд діял–ті. Ох праці на п–ві – здійсн–ня комплексу з=дів техн. хар–ру(впров безпеч техніки, зміна технол з метою лік від небез для жит і здор) і саніт–гігі (раціон освітл,) і навч–інформац з–дів, які забезп норм умови і безпеку праці. Найгостр пит– бор–ба із вир травматизмом. Деж пол. у гал ох пр спрям н аств належ , безп і здор умов пр,запобіг нещасним вип. і прлю затвор. Служба ох пр ( на п–вах де більше 50 ос)

41. Трудовий процес і його раціоналізація

Жива праця людини є неодмінною умовою будь-якого матері­ального чи духовного виробництва. Тобто в основі будь-якого ви­робництва лежить трудовий процес. Трудовий процес — це матері­ально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату, процес перетворення наявних ресурсів в потрібні (су­спільно корисні) цінності та блага, що здійснюється і керується лю­диною.

Трудові процеси розрізняються за такими ознаками: за харак­тером предмета і продукту праці, за функціями працівників, за мірою механізації праці, за мірою тяжкості і шкідливості умов праці таін.

За характером предмета і продукту праці розрізняють матері­ально-енергетичні та інформаційні трудові процеси. Матеріаль­но-енергетичні трудові процеси характерні для робітників, оскіль­ки предметом та продуктом праці для них є матеріальні речі (сиро­вина, матеріали, деталі, машини тощо) або енергія. Для праців­ників розумової праці (спеціалістів, керівників, технічних вико­навців) характерні інформаційні трудові процеси, в яких основним предметом і продуктом праці є інформація.

За функціями трудові процеси класифікуються відповідно до функціонального поділу праці між різними категоріями праців­ників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі на: а) трудові процеси ро­бітників, технічних виконавців, спеціалістів, керівників; б) основні трудові процеси (що безпосередньо виробляють основну продукцію) і допоміжні (які створюють необхідні умови для ефективного здій­снення основних).

За мірою механізації праці трудові процеси поділяються на ручні, машинно-ручні, машинні і автоматизовані.

Структурно будь-який трудовий процес складається з техноло­гічних операцій. Технологічна операція — це частина трудового процесу, що виконується одним або групою працівників на одному робочому місці й над одним предметом праці. Операція є основною одиницею поділу праці на підприємстві й характеризується не­змінністю робочого місця, предмета праці й виконавця. Зміна хоча

б однієї з цих ознак свідчить про завершення однієї операції і поча­ток іншої або про завершення роботи.

В структурі операції для цілей аналізу і нормування праці прий­нято виділяти трудові прийоми, дії і рухи.

Трудовий рух — це одноразове переміщення робочих органів Л юдини при виконанні трудової дії (наприклад, "взяти інструмент", "натиснути кнопку" тощо).

Трудова дія — це логічно завершена сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими орга­нами людини при незмінних предметах і засобах праці (наприклад, дія "вимкнути персональний комп'ютер" виконується очима і ру­ками людини з одним комп'ютером за допомогою кількох трудо-ііих рухів натиснення та кнопки).

Трудовий прийом — це певна сукупність трудових дій і рухів працівника з незмінними предметами і засобами праці, що по­слідовно виконуються одна за одною і мають конкретне цільове призначення. Прийом — це, як правило, завершена елементарна робота (наприклад, "зробити копію документа" за допомогою роз­множувальної техніки).

Метод праці — це спосіб здійснення процесу праці, певна по­слідовність і склад трудових прийомів і операцій.

Ефективність будь-якого трудового процесу, більша або менша економія матеріальних і трудових витрат, значною мірою якість продукції і послуг залежать від прийомів і методів праці, що засто­совуються на підприємстві. Тому для підтримання організації праці на належному рівні велике значення має виявлення і використан­ня раціональних прийомів та методів праці, вивчення передового досвіду, його науковий аналіз і узагальнення, розробка і проекту­вання оптимальних способів виконання виробничих завдань.

Прийоми і методи праці слід вважати раціональними, якщо їх застосування дає ефективні результати праці (її високу продук­тивність) при забезпеченні високої якості продукції, дотриманні вимог щодо правил використання обладнання, норм витрат матері­алів та енергії, інтенсивності праці виконавців.

Дуже важливо завжди пам'ятати, що економія часу не єдиний критерій ефективності застосовуваних прийомів і методів праці. Ця економія не повинна призводити до погіршення умов праці співробітників, перевитрат сировини, матеріалів та енергії, пору­шення правил експлуатації обладнання, зниження якості про- дукції. Тільки за таких умов раціоналізація трудового процесу може бути визнана доцільною і ефективною.

Раціоналізація трудового процесу передбачає послідовне про ведення таких етапів: виявлення, вивчення, аналіз, узагальнення, проектування та освоєння раціональних прийомів та методів праці. Детальніше зміст цих етапів розкривається в літературі, спеціаль­но присвяченій науковій організації праці¹.

Важливо зазначити, що раціоналізація прийомів і методів праці стосується не лише ручних або машинно-ручних трудових проце­сів. Свої прийоми і методи має розумова праця: управлінська, нау­кова, дослідницька, творча. Останнім часом швидко розвивається евристика — наука про розв'язання творчих завдань, про прийо­ми, методи і правила теоретичного дослідження та пошуку істини. Прийомам і методам праці керівників приділяється значна увага в сучасній літературі з менеджменту.

В наш час становлення ринкових відносин і посилення конку­ренції (як між підприємствами, так і між працівниками) досягну­тий досвід високопродуктивної праці найчастіше стає комерційною таємницею, а нерідко і високорентабельним товаром. Це ще більше посилює важливість проблеми раціоналізації трудового процесу, оскільки за рахунок цього чинника можна без великих матеріаль­них або фінансових витрат досягати на підприємстві будь-якої сфе­ри і напрямку господарювання суттєвого зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції і загальної ефективності ро­боти.