- •Значення праці в житті людини й суспільства
- •3. Економічно активне населення
- •4. Економічно неактивне населення
- •5. Трудові ресурси як соціально-економічна категорія.
- •9. Соціально-економічна суть зайнятості.
- •6. Хактеристика трудових ресурсів України.
- •8. Трудовий потенціал.
- •7. Відтворення населення і ресурсів для праці
- •10. Зайнятість як елемент соціально-економічної політики.
- •2. Економіка праці в системі наук
- •11. Показники і види зайнятості. Повна, раціональна і ефективна зайнятість.
- •12. Безробіття, його показники і види. Фрикційне, структурне, циклічне безробіття. Приховане, застійне і добровільне безробіття.
- •Соціально-економічні наслідки
- •28. Порівняльна характеристика фізичного і людського капіталу.
- •13. Ринок праці: структура і моделі.
- •15. Взаємодія попиту і пропозиції на ринку праці. Механізм дії ринку праці.
- •14. Особливості праці як товару. Особливості ринкової пропозиції праці.
- •16. Стратегія регулювання ринку праці. Пасивна та активна політика на ринку праці.
- •18. Інфраструктура ринку праці. Державна служба зайнятості України.
- •25. Значення реалізації трудової кар’єри для людини, для підприємства і для суспільства
- •20. Міжнародний досвід регулювання зайнятості
- •36. Роль профспілок у соціально-трудових відносинах
- •23. Характеристика освіти та професійної підготовки з точки зору теорії людського капіталу.
- •27. Суть теорії людського капіталу
- •26. Трудовий контракт.
- •29. Методи оцінки ефективності інвестицій в людський капітал
- •30. Характеристика соціально-трудових відносин.
- •19. Сегментація ринку праці
- •31. Формування і регулювання системи соціально-трудових відносин в сучасних умовах
- •33. Соціальне партнерство
- •32. Якість трудового життя як критерій оцінки соціально-трудових відносин
- •34. Зміст, принципи і організація соціального партнерства.
- •35. Об”єднання роботодавців на ринку праці
- •37. Роль держави в системі соціального партнерства
- •38. Поняття, зміст і завдання організації праці.
- •39. Поділ і кооперування праці
- •40. Організація робочих місць.
- •41. Охорона і безпека праці
- •41. Трудовий процес і його раціоналізація
- •49. Система нормативів і норм праці.
- •43. Умови праці і фактори їх формування.
- •50. Методи нормування трудових процесів.
- •44. Робочий час. Режими праці і відпочинку.
- •45. Дисципліна праці як елемент її організації.
- •46. Суть і значення нормування праці.
- •47. Об”єкти нормування праці.
- •48. Аналіз трудового процесу і витрат робочого часу.
- •51. Організація нормування праці на підприємствах.
- •52. Заробітна плата, принципи її організації і її функції у ринковій економіці.
- •53. Форми і системи заробітної плати.
- •54. Тарифна система оплати праці.
- •55. Безтарифна модель організації оплати праці.
- •56. Регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата
- •57. Продуктивність і рентабельність праці як основні показники її ефективності.
- •58. Методика визначення показників продуктивності праці.
- •59. Методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, умовно-натуральний, трудовий, вартісний.
- •60. Фактори зростання продуктивності праці, їх класифікація та характеристика.
- •61. Поняття резервів росту продуктивності праці. Зв”язок факторів і резервів росту продуктивності праці. Класифікація резервів підвищення продуктивності праці.
- •62. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві
- •5. Розрахувати середній тарифний коефіцієнт, тарифний розряд, середню тарифну ставку.
- •6. Визначити відрядну розцінку і місячний заробіток робітника за прямою відрядною системою оплати праці.
- •7. Визначити місячний заробіток робітника за непрямою відрядною системою.
- •8.Розрахувати заробіток робітника за відрядно-преміальною системою оплати праці.
- •9. Розрахувати доплату до прямого заробітку, визначити питому вагу тарифу в загальному заробітку.
- •10. Розрахувати фонд заробітної плати.
- •11. Визначити необхідну чисельність працівників за різними методами.
35. Об”єднання роботодавців на ринку праці
Організації та об'єднання роботодавців є одним з основних суб'єктів соціального партнерства. Методи створення цих організацій і об'єднань, їх функціонування і співробітництва з профспілками та органами влади є важливою складовою механізму соціального партнерства. Передумовою створення організацій та об'єднань роботодавців є власне наявність цього прошарку в суспільстві. Тому зрозуміло, що в умовах планової централізованої економіки, заснованої переважно на власності бюрократичної держави, потреби у створенні організацій та об'єднань роботодавців не було.
Першою організацією роботодавців нового типу, що виникла в Україні ще за часів СРСР, був Союз підприємців Криму, створений у лютому 1989 р. На початку 90-х рр. на всій території України створюється велика кількість союзів, спілок, асоціацій роботодавців, формування яких здійснювалося за регіональною, галузевою, професійною та іншими ознаками.
Наступним етапом у розвитку організацій роботодавців в Україні стало створення загальнонаціональних об'єднань. У травні 1989 р. на першому з'їзді Спілки об'єднаних кооператорів та підприємців була створена Спілка кооператорів та підприємців України; у січні 1990 р. — Федерація профспілок працівників кооперації та інших форм підприємництва України; у липні 1990 р. були засновані Спілка малих підприємств і Спілка орендарів і підприємців України; 15 лютого 1992 р. було створено Український союз промисловців та підприємців (УСПП), який у 1996 р. став членом Міжнародної організації роботодавців, що об'єднує організації 120 країн світу і представляє їхні консолідовані інтереси у Міжнародній організації праці.
Важливе значення для розвитку організацій роботодавців та їх об'єднань має реалізація положень Закону України "Про організації роботодавців"1, прийнятого у травні 2001 р. У цьому Законі чітко визначено правові засади створення та діяльності організацій роботодавців та їх об'єднань. Принципово важливим є законодавче закріплення повноважень організацій роботодавців, їх взаємовідносин з органами державної влади та організаціями найманих працівників. Вже нині існує досить розгалужена структура організацій роботодавців та їх об'єднань, що діють за територіальною або галузевою ознакою. Але разом з цим, можна констатувати, що рівень сформованості інститутів представництва інтересів роботодавців не лише недостатній для ефективного соціального партнерства, але й нижчий порівняно з організаціями найманих працівників.
Основними завданнями організацій роботодавців у справі оздоровлення соціально-трудових відносин в Україні, поширення соціального партнерства мають стати такі:
ідентифікація, формулювання, представництво та захист спільних інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади та об'єднаннями найманих працівників;
участь у проведенні переговорів і укладанні дво- і тристоронніх угод на всіх рівнях;
координація дій у виконанні зобов'язань згідно з укладеними угодами;
сприяння вирішенню колективних трудових спорів і запобіганню страйків;
координація діяльності щодо виконання науково-технічних і соціально-економічних програм різних рівнів;
поширення управлінських знань та досвіду, надання роботодавцям різноманітних послуг — інформаційних, консультаційних, навчальних, юридичних, посередницьких у справі врегулювання трудових конфліктів та ін.;
відстоювання необхідності довгострокових державних інвестицій у людський капітал і державної підтримки розвитку персоналу на підприємствах;
розвиток співробітництва на засадах соціального партнерства з об'єднаннями найманих працівників;
налагодження постійних контактів із засобами масової інформації й громадськістю, формування позитивного іміджу роботодавця в Україні;
розвиток співробітництва з міжнародними організаціями роботодавців, поширення позитивного досвіду соціального партнерства і т. ін.