- •Значення праці в житті людини й суспільства
- •3. Економічно активне населення
- •4. Економічно неактивне населення
- •5. Трудові ресурси як соціально-економічна категорія.
- •9. Соціально-економічна суть зайнятості.
- •6. Хактеристика трудових ресурсів України.
- •8. Трудовий потенціал.
- •7. Відтворення населення і ресурсів для праці
- •10. Зайнятість як елемент соціально-економічної політики.
- •2. Економіка праці в системі наук
- •11. Показники і види зайнятості. Повна, раціональна і ефективна зайнятість.
- •12. Безробіття, його показники і види. Фрикційне, структурне, циклічне безробіття. Приховане, застійне і добровільне безробіття.
- •Соціально-економічні наслідки
- •28. Порівняльна характеристика фізичного і людського капіталу.
- •13. Ринок праці: структура і моделі.
- •15. Взаємодія попиту і пропозиції на ринку праці. Механізм дії ринку праці.
- •14. Особливості праці як товару. Особливості ринкової пропозиції праці.
- •16. Стратегія регулювання ринку праці. Пасивна та активна політика на ринку праці.
- •18. Інфраструктура ринку праці. Державна служба зайнятості України.
- •25. Значення реалізації трудової кар’єри для людини, для підприємства і для суспільства
- •20. Міжнародний досвід регулювання зайнятості
- •36. Роль профспілок у соціально-трудових відносинах
- •23. Характеристика освіти та професійної підготовки з точки зору теорії людського капіталу.
- •27. Суть теорії людського капіталу
- •26. Трудовий контракт.
- •29. Методи оцінки ефективності інвестицій в людський капітал
- •30. Характеристика соціально-трудових відносин.
- •19. Сегментація ринку праці
- •31. Формування і регулювання системи соціально-трудових відносин в сучасних умовах
- •33. Соціальне партнерство
- •32. Якість трудового життя як критерій оцінки соціально-трудових відносин
- •34. Зміст, принципи і організація соціального партнерства.
- •35. Об”єднання роботодавців на ринку праці
- •37. Роль держави в системі соціального партнерства
- •38. Поняття, зміст і завдання організації праці.
- •39. Поділ і кооперування праці
- •40. Організація робочих місць.
- •41. Охорона і безпека праці
- •41. Трудовий процес і його раціоналізація
- •49. Система нормативів і норм праці.
- •43. Умови праці і фактори їх формування.
- •50. Методи нормування трудових процесів.
- •44. Робочий час. Режими праці і відпочинку.
- •45. Дисципліна праці як елемент її організації.
- •46. Суть і значення нормування праці.
- •47. Об”єкти нормування праці.
- •48. Аналіз трудового процесу і витрат робочого часу.
- •51. Організація нормування праці на підприємствах.
- •52. Заробітна плата, принципи її організації і її функції у ринковій економіці.
- •53. Форми і системи заробітної плати.
- •54. Тарифна система оплати праці.
- •55. Безтарифна модель організації оплати праці.
- •56. Регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата
- •57. Продуктивність і рентабельність праці як основні показники її ефективності.
- •58. Методика визначення показників продуктивності праці.
- •59. Методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, умовно-натуральний, трудовий, вартісний.
- •60. Фактори зростання продуктивності праці, їх класифікація та характеристика.
- •61. Поняття резервів росту продуктивності праці. Зв”язок факторів і резервів росту продуктивності праці. Класифікація резервів підвищення продуктивності праці.
- •62. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві
- •5. Розрахувати середній тарифний коефіцієнт, тарифний розряд, середню тарифну ставку.
- •6. Визначити відрядну розцінку і місячний заробіток робітника за прямою відрядною системою оплати праці.
- •7. Визначити місячний заробіток робітника за непрямою відрядною системою.
- •8.Розрахувати заробіток робітника за відрядно-преміальною системою оплати праці.
- •9. Розрахувати доплату до прямого заробітку, визначити питому вагу тарифу в загальному заробітку.
- •10. Розрахувати фонд заробітної плати.
- •11. Визначити необхідну чисельність працівників за різними методами.
37. Роль держави в системі соціального партнерства
Важливим чинником і передумовою поширення й розвитку соціального партнерства є проголошення і конституційне оформлення ідеї створення соціальної держави. Після Другої світової війни у конституціях багатьох західних країн були сформульовані завдання побудови соціальної держави. В ст. 1 Конституції 1996 р. Україна проголошена як "суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава"1. Однак, звичайно, це проголошення означає не реальний факт, а лише визначення пріоритетних шляхів розбудови української держави.
Формування соціальної держави не можливе без ефективної взаємодії органів державної влади з об'єднаннями й організаціями, які представляють соціально-економічні й політичні інтереси різних груп населення, передусім таких визначальних в економічному аспекті груп як наймані працівники і роботодавці. Для становлення й розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки важливо формування саме української національної моделі соціальної взаємодії. Могутнім суспільно-політичним чинником становлення в Україні соціальної держави має стати усвідомлення і практична реалізація державною владою, об'єднаннями роботодавців, найманих працівників, суспільством в цілому основних принципів соціального партнерства.
Ефективні партнерські відносини владних структур з об'єднаннями роботодавців та найманих працівників, інституалізація цих відносин не лише покращує соціально-економічну ситуацію в країні, але й звільняє державу від багатьох соціальних функцій.
Провідні вчені-економісти в галузі соціально-трудових відносин, вважають, що за сучасних умов в Україні необхідне суттєве посилення як за масштабами, так і за результативністю державного впливу на формування національної моделі соціально-трудових відносин, на поширення соціального партнерства.
Соціальна держава, яку проголошено в Конституції України, бере на себе цілий комплекс загальнонаціональних функцій в галузі забезпечення гідного життя і вільного розвитку людини — освіти, охорони здоров'я, культури, реалізації в трудовій сфері, соціального захисту, тобто здійснення соціально орієнтованої політики, що має безпосереднє відношення до соціального партнерства. Саме держава має коректувати стихійні процеси майнового розшарування суспільства, встановлювати і гарантувати дотримання мінімальних соціальних стандартів (розмірів пенсій, допомог, заробітної плати і т. ін.), турбуватися про безпеку громадян тощо.
Завдання держави саме і полягає у створенні за участю організацій роботодавців і найманих працівників ефективної системи соціального партнерства та запровадженні механізму, що забезпечує життєдіяльність цієї системи заради задоволення суспільних потреб у галузі соціально-трудових відносин.
Держава в соціальному партнерстві відіграє кілька важливих ролей: власника, роботодавця, законодавця, арбітра (посередника), координатора. Стосовно державних підприємств органи державної влади виступають як роботодавці, і, відповідно, виконують характерні для роботодавців функції (зокрема, укладання і виконання колективних договорів). Інші основні функції держави в системі соціального партнерства такі: законодавча, право- і нормотворча, прогностична, організаторська, контрольна й арбітражна. Розвиваючи систему соціального партнерства, держава ратифікує конвенції Міжнародної організації праці, що передбачають покращання умов для працівників і роботодавців порівняно з чинним національним законодавством і має забезпечувати виконання їх.
Заради створення і розвитку в нашій країні ефективної системи соціального партнерства держава має взяти на себе й ефективно виконувати такі функції:
узгодження між партнерами на національному рівні основних напрямів соціально-економічної політики в цілому, включаючи розробку мінімальних соціальних стандартів, основних критеріїв і показників соціальної справедливості, заходів захисту суб'єктів соціально-трудових відносин;
формування й удосконалення механізмів і інститутів, що сприяють узгодженню інтересів соціальних партнерів на всіх рівнях;
створення відповідних органів для вирішення завдань розвитку соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин; сприяння розширенню участі трудящих в управлінні підприємствами, у власності й у прибутках, а також у державних і громадських справах;
розвиток і стимулювання переговорного характеру процесу врегулювання конфліктів і протиріч, що виникають між сторонами;
зменшення кількості й пом'якшення гостроти соціальних конфліктів шляхом розвитку і вдосконалення практики застосу-пання примирних і узгоджувальних процедур;
формування реальних відносин соціального партнерства на державних підприємствах;
заохочення роботодавців і працівників до розвитку відносин соціального партнерства;
сприяння поширенню ідеології і культури соціального партнерства.
Держава як гарант конституційних прав громадян, найбільший роботодавець, законодавець, арбітр та активний учасник соціально-трудових відносин має бути ініціатором розвитку системи соціального партнерства, а отже, сприяти укріпленню позицій представницьких органів як роботодавців, так і найманих працівників. Тому одним із основних завдань демократичної держави у формуванні громадянського суспільства і зокрема розвитку соціального партнерства має бути законодавче та організаційне забезпечення розвитку представницьких органів найманих працівників, сприяння підвищенню їхньої ролі у становленні й розвитку партнерських відносин.