- •Державна податкова адміністрація україни національний університет державної податкової служби україни
- •Тема 1: Сутність філософії та її роль у суспільстві
- •План лекції:
- •1. Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини.
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Наукова картина світу. Специфіка філософського освоєння світу.
- •4. Методи та функції філософії.
- •Питання для самоконтролю:
- •Теми рефератів:
- •Тема 2.: Гносеологія (філософія пізнання)
- •1. Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •2. Рівні та форми пізнання.
- •3. Проблема істини в філософії та науці.
- •4. Методологія наукового пізнання.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Тема 3: онтологія (філософія буття)
- •План лекції:
- •1. Онтологічна проблематика в філософії.
- •2. Діалектика основних форм буття.
- •3. Філософське поняття «світу».
- •4. Єдність матерії, руху, простору і часу.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Література:
- •Тема 4: філософія свідомості
- •План лекції:
- •1. Філософське розуміння феномену свідомості.
- •2. Проблема виникнення свідомості.
- •3. Властивості свідомості та її структура.
- •4. Самосвідомість людини.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусій та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Тема 5: антропологія (філософія людини)
- •План лекції:
- •1. Основні підходи до проблеми людини.
- •2. Суттєві властивості людини. Людська сутність та екзистенція.
- •3. Взаємовідношення біологічного, соціального і духовного в людині.
- •4. Співвідношення понять людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Література:
- •Тема 6.: філософія цінностей (аксіологія)
- •План лекції:
- •1. Аксіологія як наука про цінності.
- •2. Типи і філософські концепції цінностей.
- •3. Класифікація та функції цінностей.
- •Тема 7: філософія культури
- •План лекції:
- •1. Філософське поняття культури. Теорії культури.
- •2. Структура культури.
- •3. Атрибутивні ознаки і властивості культури
- •4. Культура і цивілізація
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусій та міркування:
- •Теми рефератів
- •Література Основна література:
- •Тема 8: філософія історії
- •План лекції:
- •1. Поняття і предмет філософії історії
- •2. Основні концепції історіософії
- •3. Ідея кінця історії
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Тема 9: філософія суспільства
- •1. Онтологія соціального
- •2. Суспільство як система: основні сфери та закони розвитку суспільного життя. Духовне життя соціуму
- •3. Соціальна структура суспільства
- •4. Теорії постіндустріального та інформаційного суспільства
- •Питання для самоконтролю:
- •Теми рефератів
- •Основна література:
- •Тема 10: філософія права
- •План лекції:
- •1. Сутність права
- •2. Право і закон
- •3. Правова держава
- •Питання для самоконтролю:
- •Теми рефератів
- •Література:
- •Тема 11: антична філософія
- •План лекції:
- •2. Досократичний період античної філософії.
- •3. Класичний період античної філософії (Сократ, Платон, Аристотель)
- •4. Характерні риси елліністичної філософії.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та роздумів
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 12: філософія середньовіччя та епохи відродження
- •План лекції:
- •Загальна характеристика Середньовічного світогляду і філософії.
- •Особливості, етапи, представники східної та західної патристики.
- •Схоластика і містика. Проблема універсалій у Середньовічній філософії.
- •Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
- •Філософські ідеї Відродження.
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та роздумів:
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 13: філософія нового часу і просвітництва
- •План лекції:
- •Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- •2. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип.
- •3. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики.
- •4. Філософсько-правові ідеї Просвітництва.
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 14: класична німецька філософія
- •План лекції:
- •1. Характерні особливості Німецької Класичної філософії.
- •2. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •3. Діалектика суб’єкту й. Фіхте та натурфілософія ф. Шеллінга.
- •4. Діалектичний метод та система об`єктивного ідеалізму г. Гегеля.
- •5. Філософськй антропологізм л. Фейєрбаха.
- •Питання для самоперевірки:
- •Теми для дискусії та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 15: сучасна західна філософія
- •План лекції:
- •1. Особливості, представники та течії некласичної філософії XX ст.
- •2. Ірраціоналістичні та сцієнтичні течії в некласичній філософії XIX ст.
- •3. Науково-натуралістична філософія XX ст.
- •4. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.
- •5. Сучасна постнекласична філософія
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Основна література:
- •Тема 16: українська філософія
- •План лекції:
- •1. Особливості української філософської парадигми від давніх часів до XVII ст.
- •3. Філософська концепція Григорія Сковороди
- •4. Філософія України XIX - початку XX ст.
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Основна література з курсу:
- •Додаткова література з курсу:
Тема 16: українська філософія
Мета: розглянути особливості формування світогляду та філософських ідей Київської Русі. Проаналізувати формування гуманістичних та просвітницьких філософських вчень в Україні. З’ясувати як Києво-Могилянська академія вплинула на українську філософську думку. Звернути увагу на співвідношення теорії і практики, самопізнання, тлумачення Біблії та світу у Г. Сковороди. Проаналізувати філософію національної ідеї М. Костомарова, Т. Шевченка, І. Франка, М. Драгоманова, Д. Донцова та В. Липинського та розвиток філософії в Україні на сучасному етапі.
Основні поняття: кордоцентризм, гуманізм, просвітництво, концепція «трьох світів», гуманізм, сродна праця, національна ідея.
План лекції:
Особливості української філософської парадигми від давніх часів до XVII ст.
Філософія Києво-Могилянської доби.
Філософська концепція Григорія Сковороди.
Філософія України XIX - початку XX ст.
1. Особливості української філософської парадигми від давніх часів до XVII ст.
Виникнення філософської думки в Україні пов'язане насамперед з появою такої історичної спільності людей, як український народ. Але кожен народ демонструє своє право на життя не тільки здатністю до виживання, а й силою духу взагалі і філософського зокрема.
Філософський світогляд, поданий у «Велесовій книзі» (можливо написана у IX і переписана в XVI чи в XVII ст.), показує, що український народ вірить передусім у власні сили, здібності, що тільки завдяки діяльності можна досягти щастя і свободи: «Йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли кожному чоловікові...» (С. 18); «Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви» (С. 39). «Велесова книга» свідчить, що український народ пройнятий любов'ю до життя, до власної землі, відважний і сміливий у реалізації цієї любові: «...Ми відважні, коли боремося за життя...» (С. 41). Ця любов пов'язана з величезною рішучістю і оптимізмом: «І одсічемо старе життя наше од нового, як січуть, рубають дрова в домах-огнищах простих» (С. 47).
Таким чином, філософія віри, надії, любові і свободи, яку плекав український народ у стародавні часи, є породженням його власного, неповторного і нескореного духу.
Виникнення філософії Русі відбувалось у процесі розв'язання суперечностей між слов'янським міфологічним світоглядом та християнством. Філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілого ряду світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер.
Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповідь, повчання та ін.
На початку XII ст. з'явилася «Повість минулих літ», автором якої за традицією вважають ченця Печерського монастиря Нестора. Вона є не лише літературним твором, а й однією із пам'яток філософської думки. Уже тут ми можемо знайти терміни «філософ» та «філософствувати» (мається на увазі «промова філософа» перед князем Володимиром).
Філософське звучання мають «Слово про закон і благодать» (митрополит Іларіон), «Посланіє» (Климент Смолятич), «Златоуст» (КирилоТуровський) та інші твори.
«Слово о полку Ігоревім» є не тільки видатною пам'яткою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури.
Філософська думка Київської Русі мала християнський характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки, суспільство розглядалося крізь призму вічного конфлікту добра і зла. А в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення й централізації держави для відсічі іноземними загарбникам, необхідності розвитку культури та освіти.
В реалізації шляхів філософствування-мудрування в Києво-руській традиції виділяють дві групи мислителів: містико-ірраціоналістична та містико-раціоналістична. Перша включала монахів самітників (Антоній Печерським, Данило Заточник), у яких благодатний спосіб богопізнання домінував над раціональним. Друга об’єднувала тих християнських богословів, які відстоювали гармонію віри і розуму (Феодосій Печерський, Іларіон Київський, Володимир Мономах, Климент Смолятич, Нестор Літописець). Філософській думці Київської Русі властивий подвійне тлумачення часу – як лінійного, і як циклічного. Вже в мислителів київської доби формується кардоцентризм – вчення про осереддя волі, чуттів та розуму, центру любові та самопізнання. Людина, відповідно до вчень патристики, постає єдністю духу, душі та тіла, посередником між світом та Богом. Важливе місце посідає вчення про свободу – здатність людини здійснити моральний вибір. Розглядаючи зазначену тему, студентам слід ознайомитись з філософською ідеєю такого представника Київського братства, як Кирило Транквіліон-Ставровецький. Транквіліон, розглядаючи проблему «Бог - світ», створює вчення про чотири світи. Перший - це світ невидимих духовних сутностей, що належать до небесної ієрархії; другий - макрокосм, світ видимих тілесних речей, у якому живе людина; третій - сама людина, мікрокосм; четвертий - поєднання злих людей і грішників із дияволом, який певною мірою є самостійним творчим началом зла.
З розпадом Київської Русі українські землі стали частиною спочатку Гальцько-Волинського, а згодом Литовського князівств. Це призвело до суттєвої переорієнтації філософської дуки від візантійської традиції до культури західно-європейського світу. Це дозволило українському суспільству активно сприймати ідеї європейського Ренесансу та Реформації, що створювало умови для нового ренесансно-просвітницького етапу розвитку філософії. До найбільш видатних мислителів періоду XIV-XVI ст. належали: Ю. Дрогобич, П. Русин, С. Оріховський-Роксолан, Ю. Немирич, Г. Смотрицький, І. Вишенський, Й. Борецький, М. Смотрицький, К. Сакович, З. Копистенський та ін. Саме в цей час з’явилися перші друкарні та освітні заклади в Україні. Першим вищим навчальним закладом була Острозька академія (1576-1636). Її викладачами були Г. Смотрицький, Кирило Лукаріс, Клірик Острозький, Х. Філалет, С. Пекалід. Вони формують новий ренесансний стиль мислення в якому помітну роль відіграє розум в осмисленні теологічних проблем, підкреслюється важливість свободи вибору людини. Цим самим намічається відхід від суто візантійського стилю богословствування і подальший розвиток вітчизняної традиції києво-руських містичних раціоналістів. Значну роль у розвитку української філософії кін. XVI-XVII ст. відіграли братства. В творах М. Смотрицького, І. Копинського, К. Транквіліона-Ставровецького, Л. Зизанія-Тустановського, П. Беринди, З. Копистенського, С. Косіва, П. Могили розглядаються етико-антропологічні питання самопізнання, морального вдосконалення, сенсу люського життя в руслі християнського гуманізму. Першим зразком теоретичного мислення в філософії були праці К. Саковича, який підносить важливість розуму, людську активність, вдосконалює категоріальний апарат українських книжників.
2. Філософія Києво-Могилянської доби.
Незважаючи на те що філософія братських шкіл була обмеженою, своїм розвитком вона спонукала до нових творчих пошуків, які й відбувалися у філософії видатних діячів Києво-Могилянської академії, що виникла в 1632 році на базі братської школи Київського богоявленського братства.
У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597-1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Однак філософські курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Хоч це не було повторенням схоластики Заходу, а, швидше, використанням на українському ґрунті західної філософії у поєднанні із сучасними досягненнями прогресивної наукової думки.
Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя і доброчесності. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали також творцем природи. Будучи переконаними у раціональності світу, професори академії шукали істину в Божій діяльності створеної природи.
Професор академії І. Гізель (бл. 1600-1683) зокрема описує процес пізнання відповідно до поширеної у схоластиці теорії образів. Речі зовнішнього світу, діючи на органи чуття, посилають їм, на його думку, чуттєві образи. Останні, потрапляючи на якийсь із органів чуття, відбиваються на ньому і стають «закарбованими образами». Закарбований образ, діючи на відповідний орган чуття, викликає відчуття, внаслідок чого він стає вже відображенням. У свою чергу, відображений образ, що містить певну інформацію про якусь річ, стає об'єктом діяльності внутрішнього чуття.
Згодом деякі професори академії заперечували теорію образів. Так, Г. Кониський вважав, що відчуття виникають в органах чуття внаслідок модифікації анімальних духів, що відбувається або в результаті безпосередньої дії об'єктів, або спричиняється субстанціональними потоками. Ця концепція мала на меті усунення зайвих проміжних ланок між об'єктом і суб'єктом сприйняття.
Отже, здобуття істини мислилося викладачами Києво-Могилянської академії як результат складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях - чуттєвому і раціональному. Важливим джерелом пізнання вони, на відміну від своїх вітчизняних попередників, вважали чуттєвий досвід.
Аналогічно І. Гізелю і Г. Кониському уявляв собі процес здобуття істини Феофан Прокопович (1681-1736). Визначаючи важливу роль чуттєвого значення в її осягненні, перевагу віддавав спогляданню. Досвід і споглядання він вважав двома мечами вченого, на які той має спиратися, щоб уникнути небажаного шкутильгання. У курсі філософії Ф. Прокоповича, на відміну від курсу І. Гізеля, уже відчутні елементи емпіризму. Предметом істинного пізнання Ф. Прокопович вважає те загальне, що повторюється, тотожне в речах, що відтворюється у поняттях. Сутність методу пізнання він визначає як спосіб винайдення невідомого через відоме і вважає, що розробкою такого вміння, способу або методу пізнання повинна займатися логіка. Істинне пізнання Прокопович характеризує як певне, очевидне й вірогідне.
У філософському курсі Георгія Щербацького (1725 р. н.) простежується дещо інше розуміння філософії і шляху пошуку істини. Він визначає філософію у дусі картезіанського раціоналізму, вказуючи на неї як на науку.
Серед натурфілософських проблем, що розглядалися у філософських курсах Києво-Могилянської академії, значна увага приділялася проблемі руху. Він розумівся як зміна певного кінцевого стану: природний рух - до відповідного даному тілові стану спокою, а вимушений - до цільового прагнення двигуна. За такого підходу рух розумівся як взаємодія протилежностей.
Значну увагу приділяли вчені Києво-Могилянської академії проблемі взаємозв'язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, пріоритетного значення вони надавали переважно розумові. Останній, на їхню думку, здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. При цьому вони наголошували на необхідності гармонізації раціонального й вольового моментів у людині, що сприяло б здійсненню нею такого життєвого шляху, який привів би її до мети, тобто блага, щастя.