Лекція 12

Тема: Загальні положення про право власності.

Мета лекції:

Навчальна – Визначити поняття власності та права власності, загальні підстави виникнення та припинення права власності, поняття та види речових прав.

Виховна - Засвоїти поняття права спільної власності, визначити її види, підстави виникнення та порядок здійснення правомочностей співвласниками, а також отримати практичні навички щодо застосування норм цивільного права щодо спільної власності.

План лекції:

1. Право власності в системі речових прав.

2. Поняття права власності та його зміст.

3. Види права власності.

4. Право спільної власності.

5. Право власності на землю (земельну ділянку)

6. Право власності на житло.

7. Припинення права власності.

Література.

1. Конституція України від 26 червня 1996 р.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

3. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р.

4. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.

5. Закон України від 19 червня 1992р. «Про приватизацію державного житлового фонду».

1. Право власності в системі речових прав.

Речове право - це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу на річ без участі інших осіб.

Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду.

Речові права належать до числа абсолютних. Тобто, юридична належність речі певній особі означає, що всі інші особи зобов'язані визнавати цю належність і не порушувати її.

Тому речово-правовий захист ще називають абсолютним, підкреслюючи цим, що володілець речового права може отримати захист від будь-яких порушень.

Особливості речово-правового захисту полягають, насамперед, у тому, що він забезпечується за допомогою так званих речових позовів.

Суть речового позову полягає в тому, що необхідною умовою його подання є наявність речі, щодо якої існує спір. Водночас не має значення, у кого (крім уповноваженої особи) ця річ знаходиться.

Слід зазначити, що речово-правовий захист може бути наданий будь-якому речовому праву, що певною мірою обмежує навіть право власності.

Так, ст.396 ЦК встановлює, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна. Тобто в тому разі, якщо власник своїми діями чинить перешкоди здійсненню речових прав, що обтяжують її право власності, до нього можуть бути заявлені позови особами, які є суб'єктами цих речових прав.

Залежно від значимості і характеру виникнення речові права можуть бути поділені на:

- основні (первинні), вторинні.

1. Основні речові права є визначальними у системі відносин щодо речей, Їхні властивості випливають із характеру присвоєння майна і необхідності забезпечення його використання.

До них належать:

а) право власності, яке дає власнику повну владу над майном (речами) і абсолютний захист — право подання позову проти будь-якого порушника прав власника;

б) права на чужі речі, які мають місце у випадку, коли право власності належить одній особі, у той час як інша має на те саме майно таке ж (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом.

2. Вторинні речові права мають підґрунтям основні речові права. Вони виникають, оскільки існують перші, і не можуть існувати без них.

До вторинних речових прав належать:

а) право повного господарського відання — можливість володіння, користування і розпорядження майном у своїх інтересах, але на підставі надання цих повноважень власником;

б) право оперативного управління — право володіння, яке грунтується на праві власності іншої особи, що надала це повноваження, а також обмежені право користування і розпорядження майном з метою і у межах, встановлених власником.

Особливе місце в системі відносин з приводу речей відведене володінню. Таким чином , володіння не є речовим правом.

Об'єктом речових прав можуть бути речі та речові права, але не можуть бути об’єктом речових прав речі , що вилучені з цивільного обігу.