- •Державна податкова адміністрація україни національний університет державної податкової служби україни
- •Тема 1: Сутність філософії та її роль у суспільстві
- •План лекції:
- •1. Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини.
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Наукова картина світу. Специфіка філософського освоєння світу.
- •4. Методи та функції філософії.
- •Питання для самоконтролю:
- •Теми рефератів:
- •Тема 2.: Гносеологія (філософія пізнання)
- •1. Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •2. Рівні та форми пізнання.
- •3. Проблема істини в філософії та науці.
- •4. Методологія наукового пізнання.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Тема 3: онтологія (філософія буття)
- •План лекції:
- •1. Онтологічна проблематика в філософії.
- •2. Діалектика основних форм буття.
- •3. Філософське поняття «світу».
- •4. Єдність матерії, руху, простору і часу.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Література:
- •Тема 4: філософія свідомості
- •План лекції:
- •1. Філософське розуміння феномену свідомості.
- •2. Проблема виникнення свідомості.
- •3. Властивості свідомості та її структура.
- •4. Самосвідомість людини.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусій та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Тема 5: антропологія (філософія людини)
- •План лекції:
- •1. Основні підходи до проблеми людини.
- •2. Суттєві властивості людини. Людська сутність та екзистенція.
- •3. Взаємовідношення біологічного, соціального і духовного в людині.
- •4. Співвідношення понять людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Література:
- •Тема 6.: філософія цінностей (аксіологія)
- •План лекції:
- •1. Аксіологія як наука про цінності.
- •2. Типи і філософські концепції цінностей.
- •3. Класифікація та функції цінностей.
- •Тема 7: філософія культури
- •План лекції:
- •1. Філософське поняття культури. Теорії культури.
- •2. Структура культури.
- •3. Атрибутивні ознаки і властивості культури
- •4. Культура і цивілізація
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусій та міркування:
- •Теми рефератів
- •Література Основна література:
- •Тема 8: філософія історії
- •План лекції:
- •1. Поняття і предмет філософії історії
- •2. Основні концепції історіософії
- •3. Ідея кінця історії
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Тема 9: філософія суспільства
- •1. Онтологія соціального
- •2. Суспільство як система: основні сфери та закони розвитку суспільного життя. Духовне життя соціуму
- •3. Соціальна структура суспільства
- •4. Теорії постіндустріального та інформаційного суспільства
- •Питання для самоконтролю:
- •Теми рефератів
- •Основна література:
- •Тема 10: філософія права
- •План лекції:
- •1. Сутність права
- •2. Право і закон
- •3. Правова держава
- •Питання для самоконтролю:
- •Теми рефератів
- •Література:
- •Тема 11: антична філософія
- •План лекції:
- •2. Досократичний період античної філософії.
- •3. Класичний період античної філософії (Сократ, Платон, Аристотель)
- •4. Характерні риси елліністичної філософії.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та роздумів
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 12: філософія середньовіччя та епохи відродження
- •План лекції:
- •Загальна характеристика Середньовічного світогляду і філософії.
- •Особливості, етапи, представники східної та західної патристики.
- •Схоластика і містика. Проблема універсалій у Середньовічній філософії.
- •Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
- •Філософські ідеї Відродження.
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та роздумів:
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 13: філософія нового часу і просвітництва
- •План лекції:
- •Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- •2. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип.
- •3. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики.
- •4. Філософсько-правові ідеї Просвітництва.
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 14: класична німецька філософія
- •План лекції:
- •1. Характерні особливості Німецької Класичної філософії.
- •2. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •3. Діалектика суб’єкту й. Фіхте та натурфілософія ф. Шеллінга.
- •4. Діалектичний метод та система об`єктивного ідеалізму г. Гегеля.
- •5. Філософськй антропологізм л. Фейєрбаха.
- •Питання для самоперевірки:
- •Теми для дискусії та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 15: сучасна західна філософія
- •План лекції:
- •1. Особливості, представники та течії некласичної філософії XX ст.
- •2. Ірраціоналістичні та сцієнтичні течії в некласичній філософії XIX ст.
- •3. Науково-натуралістична філософія XX ст.
- •4. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.
- •5. Сучасна постнекласична філософія
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Основна література:
- •Тема 16: українська філософія
- •План лекції:
- •1. Особливості української філософської парадигми від давніх часів до XVII ст.
- •3. Філософська концепція Григорія Сковороди
- •4. Філософія України XIX - початку XX ст.
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Основна література з курсу:
- •Додаткова література з курсу:
3. Науково-натуралістична філософія XX ст.
Некласична сцієнтистська філософія створювала нову парадигму неметафізичної науки. Це завдання виконували логічний позитивізм, аналітична філософія, постпозитивізм, неокантіанство марбурзької школи, радикальна епістемологія.
Неопозитивізм встановлює позитивне знання за допомогою процедур верифікації, фальсифікації, конвенціональності. Його представники вдосконалили математичну логіку та мову науки. Завдяки неопозитивізму сучасна філософія розглядає науку як сукупність інтелектуальних засобів покликаних оптимізувати взаємини з дійсністю, а не дати її істину картину. З’ясувалося, що неможливо досягнути мети неопозитивізму – дійти повної відповідності між наукою та фактами, адже наука включає у свій зміст принципи, які неможливо зіставити з фактами.
Представники постпозитивізму довели історико-культурну зумовленість наукового знання. Ними було введено поняття парадигм наукового знання, які змінювали одна одну протягом історії. А неокантіанство в особі Е. Касірера дійшло висновку про символічну природу людської діяльності. Радикальна епістемологія вважає, що людські знання є інтелектуальним конструюванням, які творять реальність на основі внутрішнього структурування інтелекту. А пізній Л. Вітгенштейн визначав мову науки, поряд з мовою релігії, мовою філософії та буденною мовою, однією з мовних ігор.
4. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.
В межах некласичної гуманістичної філософії на перший план виходить антропологічна і культурно-етична проблематика. Її розвивали феноменологія, екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм, герменевтика та психоаналіз часна огічно-гуманістична емаерля.ерменевтки.софії.
с семінару є
проблема світу субстанції, її види та
роль в філософських
Засновник феноменології Е. Гуссерль підкреслював, що людина завжди має справу лише з феноменами – тим, що нам дано в свідомості. Тому істинне знання має базуватися на аналізі феноменів. Смислову основу предметів ми можемо виявити за допомогою феноменологічної редукції, яка очищує свідомість від усього зайвого і дає нам можливість точно описати досвід сприйняття речей (акти свідомості). Адже розуміння акту-досвіду, як переживання чогось конкретного, дає змогу побудувати знання самих різних сфер реальності, не зводячи все до науки. Хоча, на думку Гуссерля, феноменологія має бути чистою наукою, але вона фактично була використана й далеко за її межами (філософія, мистецтво, теологія, правознавство, культурологія, соціологія).
Психоаналіз – вчення про домінуючу роль підсвідомого в житті людини. Якщо для Фрейда існує постійна боротьба соціального початку (моральні та культурні норми) та біологічних потягів (Лібідо, Танатос) в людині. А особистість (Я) стає заручником боротьби несвідомого та надсвідомого. То для його послідовників несвідоме відіграє вже кільтуротворчу роль. Так, у Юнга несвідоме здатне продукувати символічні форми, які стають праосновою культури. Адлер вважав провідним мотивом несвідомого тягу до самоствердження, волю до влади, яка знаходить свої чисельні вияви в різних формах культури. А У Фромма вічна боротьба між розумом та інстинктами залишає буття людини незавершеним. Вона постійно має обирати між двома способами самореалізації – «бути» або «мати»
Екзистенціальна філософія на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця у світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. В наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямом гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: у Німеччині - Мартін Хайдеггер (1889-1976), Карл Ясперс (1883-1969); у Франції - Жан-Поль Сартр (1905-1980), Альберт Камю (1913-1960), Габріель Марсель (1889-1973), Моріс Мерло-Понті (1908-1961), Сімона де Бовуар (1915-1986); в Іспанії - Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955); в Італії − Ніколо Аббаньяно (1901-1977); у Сенегалі − Леопольд Сенгор (1906 р. н.), засновник оригінального екзистенціалістського вчення, поширеного в Екваторіальній Африці та на островах Карибського моря. Послідовники екзистенціалізму є також у США (У. Баррет), Японії (Нісіда, Васудоі), в арабських країнах (Абд-аль-Рахман Бадаві, Таїб Тізіні, Камаль Юсеф-аль-Ханж) та ін.
Екзистенція, вважали Хайдеггер і Сартр, є буттям, яке спрямоване у «ніщо» і яке усвідомлює свою скінченність. Визначаючи екзистенцію через її скінченність, екзистенціалісти тлумачать її як «часовість», реальною точкою - відрахунку якої є смерть. Тому саме час, вважає Хайдеггер, є найсуттєвішою характеристикою буття.
Три форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) є трьома структурними елементами існування. Людині притаманне дійсне існування у тому випадку, коли панівною формою є майбутнє, а перевага сучасного призводить до розчинення у світі. Специфічність екзистенції розкривається через неповторність, унікальність людської особи, що знаходить своє безпосереднє втілення у цілях, задумах, проектах, звернених у майбутнє. Отже, специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній «націленості» на майбутнє.
Крім того, слід усвідомити, що ще одним важливим визначенням екзистенції є трансцендування, тобто вихід за свої межі. К. Ясперс визначає екзистенціалізм як філософію буття людини, яка виходить за межі людини. Проте поняття «трансцендентне» розглядається представниками екзистенціалізму неоднозначне. На думку Сартра і Камю, трансценденція є «ніщо», яке виступає як найглибша таємниця екзистенції. А Ясперс і Марсель визнають реальність трансцендентною, пов'язуючи з цим життя і долю людини.
Таке неоднозначне тлумачення трансцендентного дає змогу виділити два основних напрями в екзистенціалізмі: релігійний (Г. Марсель, К. Ясперс) та атеїстичний (Ж.-П. Сартр, А. Камю). Перший закликає до руху від світу до Бога, до самозаглиблення, що зробить можливим досягнення нового, «трансцендентного» виміру буття. Самозаглиблення, як стверджують представники релігійного екзистенціалізму, є розширенням лише індивідуального «Я», тому що у цьому процесі підривається егоїстична замкнутість і відкриваються горизонти зв'язку зі своєю епохою і вічністю. Атеїстичний екзистенціалізм, на думку Ж.-П. Сартра, є значно послідовнішим. Він учить, що навіть коли Бога немає, все ж є принаймні одне буття, в якому існування передує сутності, буття, яке існує до свого визначення за допомогою понять. Таким буттям є людина, людська реальність. За Ж.-П. Сартром, людина спочатку існує, зустрічається, з'являється у світі й лише потім вона визначається. А далі він робить висновок, що екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за існування. У цьому суть основного принципу екзистенціалізму, з якого випливають важливі наслідки: немає заданої людської природи, ніяка зовнішня сила, крім самого індивіда, не може зробити його людиною. Тим самим екзистенціалізм проводить важливу ідею індивідуальної відповідальності людини за все, що відбувається з нею та іншими людьми.
Однією з провідних у сучасній західній філософії є гуманітарно-антропологічна орієнтація. Це зумовлено кількома причинами: по-перше, прагненням знайти альтернативу «соціалістичному гуманізму»; по-друге, спробами відшукати прийнятні для західного суспільства орієнтири особистісного та суспільного розвитку; і, по-третє, посиленням антисцієнтичної спрямованості деяких течій західної філософії. Сутність антропологічного підходу зводиться до спроби визначити специфіку, основи та сфери власне людського буття, людської індивідуальності, творчих можливостей людини, виходячи із сутності самої людини і через неї пояснити як її власну природу, так і смисл та природу навколишнього світу.
Слід зазначити, що філософська антропологія у широкому значенні − це філософське вчення про природу і сутність людини. Але в даному випадку філософська антропологія розглядається як течія філософії XX ст. (переважно німецької), що виникла у 20-х роках як прояв загального «антропологічного перевороту», що відбувався у першій чверті XX сторіччя в західноєвропейській філософії. Основними представниками цієї течії є: М. Шелер (1874-1928), Г. Плеснер (1892-1985), А. Гелен (1904-1976), Е. Ротхакен (1888-1965), Н. Е. Хенгстенберг (1904 р. н.), О. Д. Больнов (1903 р. н.).
Для М. Шелера специфікою, що визначає положення людини в космосі є наявність в неї духу. Дух – це не лише раціональне, але й ціннісно-моральне начало. А його найвищим проявом є любов. Г. Плеснер суттєвими характеристиками людини називає ексцентричність, самопереживання в якому вона здатна виходити за свої межі і створювати культуру. Так само і А. Гелен вважав, що свою біологічну недостатність людина компенсувала створивши культуру.
Своєрідним синтезом екзистенціальної та релігійної філософії є персоналізм, основна характерна риса якого - атеїстична тенденція, що визнає особистість та її духовні цінності вищим сенсом земної цивілізації. Основні представники персоналізму: П. П. Боун (1847-1910), Р. Т. Флюеллінг (1871-1960), 3. Ш. Брайтмен (1884-1954), М. У. Калкінс (1863-1930) - у США; Н. У. Керр (1857-1931) - в Англії; В. Штерн (1871-1938) - у Німеччині; Е. Муньє (1905-1950), Ж. Лакруа (1900-1986) - у Франції та ін.
Предметом філософського дослідження у персоналізмі є творча суб'єктивність людини. Для представників персоналізму особистість, як вияв божественної сутності в людині, є абсолютно вільним, творчим суб’єктом. Для всіх персоналістів особистість превалює не лише над колективом, родом, суспільством та світом, але й над власною природою. Найвищою формою реалізації особистості є самотворення, в якому вона здатна встановлювати спілкування з абсолютною божественною Особистістю, іншими особистостями та навіть набувати риси Боголюдини.