- •Державна податкова адміністрація україни національний університет державної податкової служби україни
- •Тема 1: Сутність філософії та її роль у суспільстві
- •План лекції:
- •1. Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини.
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Наукова картина світу. Специфіка філософського освоєння світу.
- •4. Методи та функції філософії.
- •Питання для самоконтролю:
- •Теми рефератів:
- •Тема 2.: Гносеологія (філософія пізнання)
- •1. Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •2. Рівні та форми пізнання.
- •3. Проблема істини в філософії та науці.
- •4. Методологія наукового пізнання.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Тема 3: онтологія (філософія буття)
- •План лекції:
- •1. Онтологічна проблематика в філософії.
- •2. Діалектика основних форм буття.
- •3. Філософське поняття «світу».
- •4. Єдність матерії, руху, простору і часу.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Література:
- •Тема 4: філософія свідомості
- •План лекції:
- •1. Філософське розуміння феномену свідомості.
- •2. Проблема виникнення свідомості.
- •3. Властивості свідомості та її структура.
- •4. Самосвідомість людини.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусій та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Тема 5: антропологія (філософія людини)
- •План лекції:
- •1. Основні підходи до проблеми людини.
- •2. Суттєві властивості людини. Людська сутність та екзистенція.
- •3. Взаємовідношення біологічного, соціального і духовного в людині.
- •4. Співвідношення понять людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Література:
- •Тема 6.: філософія цінностей (аксіологія)
- •План лекції:
- •1. Аксіологія як наука про цінності.
- •2. Типи і філософські концепції цінностей.
- •3. Класифікація та функції цінностей.
- •Тема 7: філософія культури
- •План лекції:
- •1. Філософське поняття культури. Теорії культури.
- •2. Структура культури.
- •3. Атрибутивні ознаки і властивості культури
- •4. Культура і цивілізація
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусій та міркування:
- •Теми рефератів
- •Література Основна література:
- •Тема 8: філософія історії
- •План лекції:
- •1. Поняття і предмет філософії історії
- •2. Основні концепції історіософії
- •3. Ідея кінця історії
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Тема 9: філософія суспільства
- •1. Онтологія соціального
- •2. Суспільство як система: основні сфери та закони розвитку суспільного життя. Духовне життя соціуму
- •3. Соціальна структура суспільства
- •4. Теорії постіндустріального та інформаційного суспільства
- •Питання для самоконтролю:
- •Теми рефератів
- •Основна література:
- •Тема 10: філософія права
- •План лекції:
- •1. Сутність права
- •2. Право і закон
- •3. Правова держава
- •Питання для самоконтролю:
- •Теми рефератів
- •Література:
- •Тема 11: антична філософія
- •План лекції:
- •2. Досократичний період античної філософії.
- •3. Класичний період античної філософії (Сократ, Платон, Аристотель)
- •4. Характерні риси елліністичної філософії.
- •Питання для самоконтролю:
- •Питання для дискусії та роздумів
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 12: філософія середньовіччя та епохи відродження
- •План лекції:
- •Загальна характеристика Середньовічного світогляду і філософії.
- •Особливості, етапи, представники східної та західної патристики.
- •Схоластика і містика. Проблема універсалій у Середньовічній філософії.
- •Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
- •Філософські ідеї Відродження.
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та роздумів:
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 13: філософія нового часу і просвітництва
- •План лекції:
- •Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- •2. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип.
- •3. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики.
- •4. Філософсько-правові ідеї Просвітництва.
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 14: класична німецька філософія
- •План лекції:
- •1. Характерні особливості Німецької Класичної філософії.
- •2. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •3. Діалектика суб’єкту й. Фіхте та натурфілософія ф. Шеллінга.
- •4. Діалектичний метод та система об`єктивного ідеалізму г. Гегеля.
- •5. Філософськй антропологізм л. Фейєрбаха.
- •Питання для самоперевірки:
- •Теми для дискусії та міркування:
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Тема 15: сучасна західна філософія
- •План лекції:
- •1. Особливості, представники та течії некласичної філософії XX ст.
- •2. Ірраціоналістичні та сцієнтичні течії в некласичній філософії XIX ст.
- •3. Науково-натуралістична філософія XX ст.
- •4. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.
- •5. Сучасна постнекласична філософія
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів
- •Основна література:
- •Тема 16: українська філософія
- •План лекції:
- •1. Особливості української філософської парадигми від давніх часів до XVII ст.
- •3. Філософська концепція Григорія Сковороди
- •4. Філософія України XIX - початку XX ст.
- •Питання для самоперевірки:
- •Питання для дискусії та міркування
- •Теми рефератів:
- •Основна література:
- •Основна література з курсу:
- •Додаткова література з курсу:
1. Основні підходи до проблеми людини.
Проблема людини здавна була однією з центральних проблем протягом всієї історії філософської думки. Якщо методи окремих гуманітарних наук (соціології, психології, педагогіки, медицини й ін.) завжди були спрямовані на «препарування» її, то специфіка філософської антропології як загальної теорії людини полягає в прагненні до осягнення людського буття в його цілісності.
Філософську програму вирішення даної проблеми можна висловити словами Сократа: «Пізнай самого себе». Підходи ж до її вирішення були дуже різними на різних історичних етапах. В давній китайській, індійській, грецькій філософії людина розглядається як частина космосу, мікрокосм (Демокріт), що складається з тіла і душі, які є двома аспектами єдиної реальності (Арістотель). У Платона ж тіло і душа є дві різнорідні субстанції. Відповідно до філософської течії веданта (Індія), специфічне начало людини становить атман (душа, дух, «самість», суб'єкт), тотожний за своєю внутрішньою сутністю загальному духовному началу - брахману. За Арістотелем, людина є жива істота, наділена розумом («розумною душею») і здатністю до суспільного життя. У християнстві біблійне уявлення про людину як «образ і подобу Бога», внутрішньо роздвоєну внаслідок гріхопадіння, сполучається з вченням про поєднання божественної і людської природи в особі Христа і виникнення можливості в наслідок цього поєднання внутрішнього прилучення до божественної благодаті для кожної людини. Августин уявляв душу незалежною від тіла, а людину розглядав як єдність тіла і душі, щось проміжне між тваринами й ангелами. У християн плоть людини є породженням диявола, ареною ницих пристрастей і бажань.
Для епохи Відродження характерний пафос автономії людини, її безмежних творчих можливостей. У Новий час висловлене Декартом положення «мислю, отже, існую» стало єдино достовірним свідченням людського існування. Дуалізм душі і тіла, що відстоюється Декартом, надовго став основою новоєвропейського раціоналізму. Тіло розглядається як автомат, машина, спільна у людини і тварин. Душа ж ототожнюється зі свідомістю. У основоположника німецької класичної філософії І. Канта питання «Що таке людина?» - основне питання філософії. Кант розмежовує філософську антропологію й антропологію у фізіологічному смислі, як таку, що досліджує, що людина, як вільно діюча істота робить або може зробити із себе самої. Для німецької філософії кінця 18-початку 19 сторіччя характерне повернення до розуміння людини як живої цілісності. Гердер і Гегель розвивають ідеї історичності людського існування. Людина розглядається як суб'єкт духовної діяльності, що створює світ культури, як носій загальнозначущої свідомості, духу, розуму. Л. Фейєрбах здійснює антропологічне переорієнтування філософії, ставлячи в центр її людину, яка розглядається, насамперед, як чуттєво-тілесна істота, жива зустріч «Я» і «Ти» у їхній конкретності. Як відзначалося вище, людина уявляється Фейєрбахом як суто біологічна істота, яка не виникає в історії, а передує їй. Піддавши критиці Л. Фейєрбаха, основоположники діалектичного матеріалізму розглядають людину не тільки як продукт природи, але і як соціальний феномен, акцентуючи увагу на соціальній практиці. Будучи невід'ємною частиною природи, людина належить до тваринного світу. Проте вона істотно відрізняється від найрозвинутіших тварин. Всяка тварина народжується, вже будучи наділеною набором інстинктів, які забезпечують її пристосовуваність. Уроджене ж «поведінкове амплуа» Homo Sapiens поки відшукати не вдалося.
Задамося запитанням: чи можливо застосовувати до вчинків людини поняття «заданість програми»? Здається, що відповісти на нього слід позитивно. Однак, генетичні програми, що визначають інстинктивну поведінку тварин, фіксуються в молекулах ДНК. Головними ж засобами передачі програми, що визначає поведінку людей, є мова (членоподільна мова), показ і приклад. Місце «генетичних інструкцій» посідають норми, місце спадковості - спадкоємність. Виділення людини з тваринного світу (антропогенез) настільки ж грандіозний стрибок, як і виникнення живого з неживого. Антропогенез протікав у нерозривному зв'язку зі становленням суспільства (соціогенез). Періоди антропогенезу і соціогенезу (приблизно 3-3,5 млн. років, тобто в 1000 разів більше писаної історії) нерозривно пов'язані сторони єдиного цілого - антропосоціогенезу.
У поясненні загального змісту антропосоціогенезу важлива роль трудової гіпотези. Праця тут відігравала центральну роль, але лише у взаємодії з такими чинниками соціалізації як мова (у широкому смислі - вся система культури, у вузькому - спеціалізована інформаційно-звукова діяльність, іменована мовою), свідомість, моральність, міфологія, ритуальна практика.
Підкреслюючи визначну роль членоподільної мови в процесі соціалізації, вчені, які досліджують дану проблему, відзначають, що домогтися солідарності з приводу праці, і консолідації на цій підставі первісного стада в людську спільноту було б неможливим без розвитку практики «виробництва людей самими людьми», колективно регульованого виробництва нових поколінь людей. Первісне стадо засноване на ендогамії - внутрішньошлюбних зв'язках. Община ж на агамії – такому порядку, який виключає шлюбні контакті між єдинокровними партнерами, і екзогамії – при якій ведуть пошуку шлюбних партнерів в інших общинах. Табу на шлюбні зв'язки між близькими родичами є найпростіша і перша морально-соціальна заборона. Важливо зауважити, що розвинута мораль жодної з найдавніших моральних вимог не скасовує.
Община немовби самою природою призначена для того, щоб спільний процес праці постійно був прозорим (і предмет, і засоби праці і т.ін. перебували в полі зору кожного з учасників). З утвердженням общинно-родового устрою праця виступає вже не просто як «замовник», «витребувач» людських якостей, але і як прямий їх творець, великий вихователь людей.
Свідченням багатопланового предметно - діяльного розвитку стала так звана «неолітична революція» - перехід від збирання і полювання до продуктивного життєзабезпечення (землеробства, скотарства, ремесла). Вона була першим виявом прискорення технічного та технологічного прогресу, що вже ніколи не припинявся. На нашій Землі немає ні «природно-наївних», ні «диких» племен і народів. У будь-якому з її регіонів ми зустрічаємо людські істоти, які виразно демонструють наявності необхідних і достатніх сукупностей соціальних ознак, як-то:
- вміють виготовляти і застосовувати для виробництва знаряддя;
- знають найпростіші моральні заборони, протилежність добра і зла;
- мають потреби, почуттєві сприйняття і розумові навички, що розвиваються історично;
- не можуть ні сформуватися, ні існувати поза суспільством;
- визнані ними індивідуальні якості і достоїнства суть суспільні визначення, що відповідають тому або іншому типу суспільних відносин;
- їхня життєдіяльність має не споконвічно запрограмований, а свідомо-вольовий характер, внаслідок чого вони є істотами, які мають здатність до самопримушення, совість, усвідомлення відповідальності.
Людина є соціальною істотою. Але вона також і частина природи, істота біологічна і, як такій, їй притаманна сукупність видових біологічних ознак. У їх числі: тривалість життя - 80 - 90 років, репродуктивний вік - 15 - 49 років, тривалість дитинства, зрілого віку, старості, біологічна зумовленість і обдарованість різних людей у різних видах діяльності. Біологічно кожен з людських індивідів унікальний, єдиний, тому що спадкує від батьків неповторний набір генів, (виняток складають однояйцеві близнюки, що успадковують ідентичний генотип).
Навколо проблеми співвідношення біологічного і соціального в людині не вщухають наукові суперечки. Прихильники біологізаторських або натуралістичних концепцій абсолютизують природничі начала (расизм, соціал-дарвінізм, мальтузіанство). Соціологізаторські ж концепції абсолютизують соціальне в людині.
Якому ж підходові слід віддати перевагу? Думається тому, який не припускає односторонності, який не нівелює особливості окремих індивідів, вважає важливим звертання не тільки до соціальної сутності, але і до біологічної природи, який ставить у якості реального історичного завдання створення умов, що забезпечують всебічне - і духовне, і моральне, і фізичне – удосконалення людини.
Людина, як біологічний вид, дуже пластична, не обмежена вузькою «екологічною нішею» як інші види. Але і її можливості не безмежні. Ніяка соціальна мета не може виправдати ні насильства над біологічною організацією
людської істоти, ні євгенічних проектів її переробки (т. зв. поліпшення породи людини).