Тема 9: філософія суспільства

Мета: Розглянути природу, закони та принципи розвитку суспільства. З’ясувати форми організації, джерела та спонукальні сили суспільного розвитку. Проаналізувати соціальну структуру, основні характеристики малих, середніх та великих соціальних груп, принципи соціальної стратифікації та мобільності соціуму. Встановити основні теоретичні підходи до розуміння суспільства. Розглянути суспільство як єдність природного та соціального. Пояснити теорії аграрного, індустріального, постіндустріального суспільств.

Основні поняття: суспільство, велика соціальна група, середня соціальна група, мала соціальна група, стратифікація, страта, клас, нація, народ, етнос, суверенітет, держава.

План лекції:

1. Онтологія соціального.

2. Суспільство як система: основні сфери та закони розвитку суспільного життя.

3. Соціальна структура суспільства.

4. Теорії постіндустріального та інформаційного суспільства.

1. Онтологія соціального

Поняття «соціум», «соціальне» − це сфера спільного, взаємного буття людей. Соціальним вважають усе те, що характеризує співісну­вання людей і що є відмінним від їх природної, біологіч­ної основи. Виникає воно як системна характеристика, ін­тегральний ефект безпосередньої чи опосередкованої вза­ємодії людей. Без такої взаємодії соціальне неможливе.

Суспільство раціонально організована спільнота людей, об’єднаних спільною спрямованістю інтересів, взаємною угодою в розумінні принципів колективного існування. Цим суспільство відрізняється від спільності – органічного об’єднання людей пов’язаних єдиним походженням, родинними зв’язками, єдністю долі (сім’я, рід, плем’я, народ) та від держави – раціонально організованого апарату управління суспільством.

В цілому суспільство – це соціальна система, що охоплює сукупність соціальних об’єктів та суб’єктів, їхніх властивостей і відносин, що утворюють цілісний соціальний організм. Суспільство − це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Аналогом поняттю суспільство є поняття соціум, соціальність.

Основними струтурними підрозділами суспільства є: суб’єкти суспільних відносин: люди і групи людей; суспільні відносини; соціальні інститути; соціальна діяльність. Суспільство задовольняє потреби у збереженні та відновленні життя його членів; підтримує стабільність функціонування соціальної організації життя; культивує вищі духовні потреби своїх членів. Суспільство існує лише там де є значна група людей; відбуваються процеси інституалізації соціальної сфери; існує співпраця, взаємодія між людьми; існують спільні ментальні, духовні, ціннісні принципи, які об’єднують спільноту. Поняття «суспільство» включає соціально організовану спільноту людей; певний конкретний тип соціальної оганізації людей (ліберальне суспільство, розвинене суспільство, цивілізоване суспільство); сукупність історично здійснених спільнот (античне, феодальне, буржуазне, соціалістичне).

Як особа, кожна людина займає в соціальній системі кілька позицій. Кожна з цих позицій, передбачаючи пев­ні права і обов'язки, називається статусом. Серед кількох статусів, як правило, виокремлюють головний, або інтеграль­ний, який і визначає місце в суспільстві конкретного ін­дивіда. Соціальний статус виявляє себе як у зовнішній поведінці і вигляді (одязі, мові та інших ознаках соціаль­но-професійної належності), так і внутрішній позиції (в установках, ціннісних орієнтаціях, мотиваціях таін.). Статус може бути приписаним і набутим, природним і профе­сійно-посадовим.

Приписаний статус нав'язаний суспільством поза зу­силлями і заслугами особи. Він, як правило, зумовлюєть­ся етнічним походженням, місцем народження, сім'єю тощо. Набутий, або досягнутий, статус визначається зу­силлями самої людини (наприклад, професор, письмен­ник, відомий актор). Природний статус передбачає сут­тєві й відносно стійкі характеристики людини (чоловік, жінка, дитинство, юність, зрілість, старість). Професійно-посадовий статус є базисним статусом особи. Найчасті­ше він є інтегральним, оскільки в ньому фіксується соці­альне, економічне, виробниче становище (директор, бан­кір, інженер тощо).

Соціальний статус визначає конкретне місце індивіда в даній соціальній системі. Залежно від цього він мусить задовольняти низку вимог, які ставить перед ним суспіль­ство. Сукупність таких вимог становить зміст соціальної ролі.

Соціальна роль — сукупність дій, які мусить виконувати особа, ма­ючи певний статус у соціальній системі.

Від того, з якими структурами соціального буття по­в'язана особа, визначають її соціальне походження (напри­клад, із службовців або службовець, із селян або селянин, з робітників або робітник). Належність людини до конкрет­ної соціальної групи певною мірою впливає на її поведін­ку, світовідчуття, світорозуміння тощо, але не слід і пере­більшувати її значення, що було властиве абсолютизації так званого «класового підходу», коли представники од­них соціальних груп були заздалегідь атестовані як «про­гресивні», а інші — «консервативні».

Такі перебільшення є безпідставними, адже буття ко­жної людини -- надзвичайно складна реальність. Крім соціальної природи (а соціальність до того ж не є ви­ключно позитивним фактором впливу), людина має ще й біологічну природу, зокрема вроджені анатомо-фізіоло-гічні особливості, що зумовлюють її здатність до засво­єння певних соціальних програм, до трудової діяльнос­ті та мовлення, особливо гнучкість, неспеціалізованість спадкової програми поведінки, яка робить її слабшою порівняно з тваринами і одночасно дає їй величезні пе­реваги.

Біологічно зумовлені не тільки видова визначеність лю­дини чи стійкі варіації виду, наприклад, раси, але й такі періоди індивідуального життя, як дитинство, зрілий вік, старість. Біологічне визначає й певні під структури особи: темперамент, статеві та вікові особливості психіки, природ­ні здібності тощо. Тому людина, ставши істотою соціаль­ною, не позбавилась біологічної індивідуальності. Соціаль­ні умови, якими б вони не були, не можуть усунути гене­тичної різноякісності людей згідно з хромосомною теорією спадковості.

При цьому суттєвою є духовна сутність людини, її вну­трішній світ. Адже її слова, думки і справи, як зазначав П. Юркевич, народжуються не із загальної родової сутнос­ті людської душі, а з особистого — розвиненого, своєрід­но відокремленого душевного життя; тільки за таких об­ставин вони становлять особисту провину чи особисту заслугу, якої людина ні з ким не поділяє. Тому й немож­ливо, щоб людські індивідуальності з такими різними особливостями своєї цілісності мали тотожні функції, по­треби, одні й ті ж обов'язки чи пристрасті.

Отже, соціальне є сукупністю певних особливостей сус­пільних відносин, взаємно інтегрованих індивідами чи пев­ними групами у процесі спільної діяльності, які виявля­ються у їх ставленні один до одного, до свого місця і ролі в суспільстві, до явищ і процесів соціального життя. Тільки в процесі взаємодії індивіди впливають один на одного, сприяючи тому, що кожний із них стає носієм і виразни­ком певних соціальних якостей.