- •Історичний розвиток уявлень про культуру
- •Періодизація розвитку української культури
- •2. Деякі проблеми та особливості етногенезу українського народу
- •4 Українська культура як цілісна система
- •5.Українська культура – частина світової культури
- •6.Розвиток укр.. Культурологічної думки
- •7.Субкультура. Контркультура.
- •8.Масова та елітарна культури.
- •10. Трипільська культура
- •11 Культура скіфів і сарматів
- •12. Основні етапи розвитку культури східних словян
- •13. Зарубинецька та черняхівська культури
- •14. Культура міст античного Причорномор’я
- •16. Культура літописних міст Сумщини
- •17. Літописання Київської Русі,
- •18. Архітектура та мистецтво Київської Русі
- •19. Язичницький культ та відображення у культурі
- •20. Вплив християнства на культуру Русі
- •Література та мистецтво XIV – XVI ст.
- •22. Ситуація у Польсько-Литовську добу
- •24. Ренесансні ідеї,
- •25. Розвиток друкарства
- •26. Братства
- •28. Козацька доба
- •29. Культура України 17-18 ст.
- •30. Вертеп і вертепна драма
- •31. Риси бароко в укр.. Мистецтві та архітектурі
- •33. «Попівська академія»
- •34. Діяльність Петра Могили
- •35. Києво-Могилянська академія
- •36. Загальна характеристика та риси укр.. Просвітництва
- •37. Творчість г. Сковороди
- •38. Харківський університет як осередок культури
- •39. Українізація та літературні дискусії
- •40. Українська культура 19 ст.
- •1.4. Мистецтво
- •41. Шевченко – художник
- •42. Обр мистецтво, театр музика 19 ст.
- •2.1 Кордоцентризм, як вираз української ментальності у творчій скарбниці і.Ю. Рєпіна
- •44. І. Франко – дослідник укр.. Культури
- •45. Культура хх ст..
- •46. Культура першої половини хх ст..
- •47. Український авангард
- •48. Відродження у хх ст..
- •49. Укр. Культура другої половини хх ст..
- •50. Проблеми розвитку нової укр.. Культури
25. Розвиток друкарства
Складовою частиною загального піднесення культури протягом останніх десятиріч XVI закономірно став і розвиток друкарства. В цій галузі найбільші заслуги мали ті соціальні верстви і ті центри, які були найактивнішими і в інших сферах духовної творчості.
Вплив на характер українського друкарства мали культурні течії, що розвивалися не лише в межах України, а й у міжнародному контексті. Слід гадати, невипадково до третьої чверті XVI ст. належить початок постійного друкарства в цілій низці країн Центральної і Східної Європи, а також виникнення поза межами цього реґіону друкарень, спрямованих на його обслуговування. У Венеції в той час працював перший відомий нині друкар-болгарин Яків Крайков з Софії, в Брашові (Трансільванія) диякон Коресі почав друкування книг румунською мовою і паралельно з цим друкував також церковнослов’янські видання. В Тюбінґені й Ураху діяла друкарня Пріможа Трубара, що ставила собі за мету розповсюджувати протестантські книги (надруковані кирилицею, глаголицею, латинкою) серед південних слов’ян, насамперед словенців і хорватів. 1574 р. у Будишині побачила світ перша друкована книжка серболужицькою мовою. З 1575 р. у Любляні кілька років працювала перша словенська друкарня. У третій чверті XVI ст. розпочалося друкарство і в ряді інших міст Центральної та Східної Європи: Торунь — 1568 р., Познань — 1577 р., Банська Бистриця, Трнава і розташований неподалік від українських земель Бардіїв — 1577 — 1578 рр., Рига — 1578 р. і т. д. Очевидно, цілком співставними були темпи визрівання об’єктивних соціально-економічних передумов виникнення друкарства, попри всю різноманітність конкретних мотивів діяльності друкарів. Різнорідними були і суспільні верстви, пов’язані з першими друкарнями різних країн і реґіонів.
Заснування перших друкарень у Львові і Острозі припадає на час піднесення суспільно-політичного руху. Водночас це була доба, коли і освіченому духовенству, і причетним до освіти мирянам стала зрозумілою потреба забезпечити всі храми церковно-літургічними книгами і добитися такої уніфікації тексту цих книг, якої не можна було досягти рукописним способом. Потрібна була саме друкована книга. Необхідною вона стала в цей час і для шкіл, і для полеміки з тими, хто заперечував політичні, релігійні та культурні права українців і білорусів.
Першим острозьким виданням була грецько-церковнослов’янська "Азбука" (Буквар) з датою 18 червня 1578 р. Книжка містила грецьку абетку, далі надруковані паралельно молитви грецькою і церковнослов’янською мовами, передрук Львівського буквар ї і нарешті Сказання чорноризця Храбра "Про письмена". Цей твір — визначна пам’ятка староболгарської літератури — сприймався тоді як апологія слов’янської кириличної писемності, хоч за задумом автора йшлося про глаголицю. Прославляння у цій пам’ятці просвітителя слов’ян Константина-філософа мало на меті звеличити освітню діяльність іншого його тезки — князя острозького. Проводилася певна аналогія між діяльністю острозького гуртка і просвітництвом доби Константина-філософа.
Друкарня Острозької Академії була втіленням в Україні витвореного у Західній Європі типу видавничого закладу при школі вищого типу і науково-літературному гуртку книжників. Нагадаємо про друкарні при Альдинській Академії, у Венеції, при "тримових ліцеях" у Лувені й Алькала, засновану пізніше друкарню при Замойській Академії. І хоча зв’язок Острозької друкарні із школою не став настільки безпосереднім, як планувалося спершу, ця друкарня вирізнялася з-поміж інших українських видавничих закладів різноманітністю репертуару. З 29 відомих нині її видань (загальним обсягом 1528,5 аркуша) до числа літургічних належить лише 8 (обсягом 575 аркушів) *. Таким чином, частка літургічної літератури була значно нижчою, ніж у будь-якій іншій православній друкарні в Україні. Також у масштабах православного кириличного друкарства це було явище виняткове. Зате Острозька друкарня започаткувала публікацію церковнослов’янських перекладів тих творів візантійської патристики, які користувалися популярністю у всіх православних народів ("Маргарит" Іоанна Златоуста, "Книжка о постничестві" Василія Великого).
Даючи загальну оцінку початкового періоду історії українського друкарства, слід визнати, що найбільш творчим в його історії став перший етап — остання чверть XVI. Саме тоді, в умовах економічного піднесення і активізації суспільного руху, найвідчутнішим був вплив ренесансної культури. Діячам друкарства цього часу вдавалося поєднати вітчизняні традиції з творчим сприйняттям міжнародного досвіду. Не дорівнюючи за кількісними показниками західноєвропейським країнам, друкарство України за структурою і характером було ближчим до друкарства Західної і Центральної Європи, ніж до друкарства Росії. Українські видання були секуляризованішими за змістом і за оформленням. Друковану книгу використовували не тільки в богослужіннях, а й для домашнього читання, у шкільному навчанні. Нерідко друки переписувалися. Все це засвідчує функціонування друкованої книги як істотного чинника культурного життя, участь друкарів і книговидавців у процесі творення і поширення культурних цінностей.