2. Вимоги проектування польових доріг

За своїм призначенням внутрігосподарські шляхи поділяються на магістральні і польові.

До магістральних належать шляхи, які зв'язують окремі населені пункти і виробничі центри між собою, з сівозмінними масивами, сільськогосподарськими угіддями та об'єктами із зберігання та пере­робки продукції. Магістральні шляхи проектуються шириною 6—8 м залежно від інтенсивності використання, характеру транспортних зв'язків і вантажообігу.

До польових належать шляхи, які обслуговують польові вироб­ничі процеси і є продовженням мережі магістральних шляхів. Вони призначені для перевезення вантажів з полів і на поля, для переїздів працівників, для обслуговування працюючих на полях машинно- транспортних агрегатів, заправки машин паливно-мастильними матеріалами, а сівалок - насінням, для холостих заїздів і поворотів. Ширина польових шляхів - 4-5 м.

З метою максимального скорочення транспортних затрат магі­стральні та польові шляхи доцільно розміщати прямолінійно і за найкорогшим напрямом вздовж меж сівозмінних масивів і полів сівозмін за умови мінімуму затрат на їх будівництво. Під час проектування напрямів шляхів необхідно дотримуватися вимог:

8. шляхи слід розміщати на стійких до розмиву грунтах;

9. на шляхах повинно зустрічатись якомога менше перешкод (ярів, балок, річок, канав, боліт тощо), які вимагають влашту вання системи інженерних споруд;

10. шляхи не повинні відрізати дрібних земельних ділянок, не зручних для механізованого обробітку ;

11. на трасі не повинно бути ухилів більше? 5° у рівнинній місцевості, 7° - у хвилястій і 8° - у гірській місцевості.

2. Вимоги проектування польових станів та водних джерел

Польові етапи проектують на віддалених ділянках від господарських центрів. Вони призначені для життя в період польових робіт, проведення ремонту с.-г машин, зберігання реманенту. Влаштування польових станів дозволяє звести до мінімуму невиробничі затрати часу і засобів на їх переїзди до місця роботи і назад, перевезення різних вантажів. Це дає можливість більш раціонально використовувати робочий час для виконання польових робіт. Польові стани поділяються за видами побудов: капітальні та некапітальні.

Некапітальні розмішуються неподалік від населених пунктів і мають мінімальну кількість будівель і навісів.

Капітальні розміщені віддалено і містять будівлі для життя, кухні-їдальні, навіси для зберігання та інше.

Для кожної бригади створюють один польовий стан. Кількість польових станів залежить від віддаленості, розмірів сівозмінних ділянок, кількості бригад.

Польовий стан бажано розміщувати по середині масиву сіво­зміни біля основних доріг (рис. 3.10). Під час вибору місця розташу­вання необхідно враховувати існуючі будівлі, водні джерела. Ділянка повинна відповідати санітарним вимогам та будівельним нормам. Місцевість повинна бути не заболочена, на південних схилах та на підвищених місцях. Площа польовог о стану може складати 1-1,5 га.

Рис. 3.10. Приклади розміщення водних споруд та польових станів

Будівництво споруд для польового водопостачання здійсню­ється з метою забезпечення працівників та машин водою. Видами польового забезпечення є стави, колодязі. Необхідність у воді визначається через норми потреби води: для господарських потреб на одну людину - 40-60 л, для тракторів - 120-150 л.

Подумайте над запитаннями самостійно

6. Від чого залежать розміри та площа полів?

7. Які фактори впливають на розміщення полів у сівозміні?

8. Чому ґрунти та рельєф впливають на проектування полів у сівозміні?

   1. ВПОРЯДКУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ПРИРОДНИХ КОРМОВИХ УГІДЬ

*кормові угіддя; * пасовища; *сінокоси;

Ключові поняття:

2. пасовищезм іна;

*сінокосозміна;

*елементи впорядкування території пасовищезміни

5. Зміст та завдання впорядкування території кормових угідь

В створенні кормової бази значну роль відіграють кормові угіддя. До таких угідь відносять пасовища та сінокоси. Серед пасовищ та сінокосів виділяють: природні неполіпшені різних типів, докорінно полігапені, культурні та зрошувані.

Природні неполіпшені угіддя на Україні займають 3,9 млн гектарів землі. Особливо велика питома вага їх у Карпатах і Криму на гірських луках, а також у Степу, а подекуди і в Лісостепу, де вони розміщені переважно по схилах балок, а в південному Степу - на солонцях і солончаках. На Поліссі й у західних областях вони поширені на заплавних, низинних і суходільних луках. Через надмірне навантаження худоби за безсистемного випасання і тому, що вони розміщені здебільшого на небагатих, часто змитих фунтах, продук­тивність цих пасовищ низька - 20—40 і лише на кращих землях - 60- 80 ц/га зеленої маси. Такі угіддя належать до екстенсивного типу.

Докорінно поліпшені - це такі угіддя, де проведено залу­ження - сівба багаторічних трав і травосумішок, які використовуються за загінною системою випасання без вигороджених загонів і прогонів або навіть безсистемне. Такі пасовища поширені в усіх зонах країни: на Поліссі й у західних областях на заплавних, низинних і суходільних луках та на низинних і осушених болотах, у Степу переважно на еродованих схилах, а в Лісостепу - на еродованих схилах, на

заплавних і низинних луках та на осушених болотах. Загальна площа їх на Україні становила 663 тис. гектарів, урожайність 80-120, а при застосуванні невисоких доз добрив до 200 ц/га зеленої маси, їх використовують дня випасання переважно великої рогатої худоби та овець. Належать вони до звичайних пасовищ.

Багаторічні кульїурні угіддя мають добрий високоврожайний злаково-бобовий або злаковий травостій, який використовують у господарстві за загінною системою випасання. За ними систематично доглядають та щорічно вносять добрива. Такі угіддя належать до інтенсивних і дають 40-50, а в умовах зрошення - до 100 і більше центнерів кормових одиниць з гектара повноцінного найдешевшого корму. Вони є одним з інтенсивних і ефективних способів використання землі. Поширені переважно в західних областях і поліських районах Житомирської, Київської Чернігівської та Сумської областей. їх створюють в основному на природних кормових угіддях, а подекуди й на орних землях.

Для підвищення врожайності й рівномірного наростання зеленої маси протягом літа на культурних пасовищах застосовують зрошення. Такі пасовища називають зрошуваними і впроваджують їх у всіх зонах, у тому числі в Степу та Лісостепу.

Багаторічні культурні пасовища поділяють на дві групи: довго­річні, або постійні, які створюють поза сівозміною і без пересівання використовують понад п’ять років; перемінні, або перемінного використання, які використовують до п’яти років здебільшого в си­стемі лучних сівозмін. Ті й інші пасовища організовують, в основному, на докорінно чи поверхнево поліпшених природних кормових угіддях, а подекуди на орних землях.

Основним завданням влаштування території кормових угідь є ріст їх господарської цінності. Господарська цінність кормових угідь визначається насамперед складом трав’янистої рослинності, їх урожайністю та родючістю ґрунту. Рослинний покрив сіножатей та пасовищ дуже різноманітний. Проте трав, які становлять основну масу сіна і пасовищного корму, на Україні, дві-три сотні, а кормових рослин високої господарської цінності ще менше.

Кормова цінність рослин визначається поїдаємістю її худобою, хімічним складом та перетравністю поживних речовин.

Поїдаємість рослин - надзвичайно важлива ознака, що характеризує кормову цінність їх. Основними поживними речовинами кормових рослин є протеїн (зокрема білки, амінокислоти), жири, вуглеводи, клітковина, зола та зольні елементи (кальцій, фосфор,

калій, натрій), а також мікроелементи (молібден, бор, мідь, кобальт тощо), вітаміни та провітамін А - каротин. Чим більше в кормових рослинах протеїну та каротину і менше клітковини, тим вища їх господарська цінність.

Хімічний склад і кормова цінність рослин змінюється і залежно від умов вирощування та структури травостою. На кормову цінність рослин, насамперед на їх хімічний склад, впливають ґрунтові та кліматичні умови.

Склад категорій і класів земель

Класи земель прийняті відповідно до тимчасових вказівок класифікації земель, розроблених спеціалістами “Укрземпроект”. Згідно з такою класифікацією виділяють під кормові угіддя наступні землі, що представлені в таблиці 3.3.

Категорії придатності земель	Класи земель	Шифри агровиробничих груп грунтів
1	2	3
IV. Землі, придатні переважно під сінокоси	4.1. Землі заплав, лучні глинисті і суглинкові	І33г,д,е;г: 134г, д,е, є; 135г,д,е,с; 136г,д,е,є; 13 7г, де,є; 138г,д,е,є; 141; 142; 143; 144; 146; 149; 155; 175г,д,е; 176г,д,в; 177г,д.е; 178г,д,е;213
	4.2. Землі заплав, лучні супіщані і піщані	1336,в; 134вб,в; 135в; ІЗбв; 137в; 138в; 148; 1756,в; 1766,в; 1776,в; 1786,в
	4.3. Землі позазаплавні, лучні глинисті і суглинкові	11г; 12г; 14г ,д; 16г; 19г,д,е; 20г; 36г,д,е; 46г,д,е; 48; 80; 81; 119; 120' 123; 127;130; 133г,д,е,е; 1 34г;д,е,є; 135г,д,е,є; 1 37г,д,е,є; 138г,д,е,є;140; 141; 142; 143; 144; 146; 149; 155; 165г,д; 166; 167; 168:169; 170; 172; 173; 174; 175г,д,е; 177г,д,е;178г,д,е; 180г.д; 181г,д; 186; 210г,д,е

Таблиця 3.3

1	2	3
	4.4. Землі позазаплавні, лучні супіщані і піщані	116,в; 126,в; 156; 166, в; 176,в; 20б,в; 1336,в; 1346,в; 135в; ІЗбв; 137в4 138в; 148; 165в; 1756,в; 1776,в; 178б,в4 180б,в181б,в
V. Землі пасовищ, які після поліпшення можуть використову­ватись під інші с.-г. угіддя	5.1. Землі перезволожені (заболочені)	15в,г; 17г; 139; 151:171
	5.2. Землі солонцюваті і злиті автоморфні, зокре­ма, середньо- і сильно комплексні	73; 84; 85є; 87; 88; 89; 90; 91; 109е,з;116
	5.3. Землі солонцюваті і злиті напівгідроморфні, зокрема, середньо- і сильно комплексні	118;132;159;160
	5.4. Землі солонцюваті і злиті гідроморфні, зокрема, середньо- і сильно комплексні	162; 163
	5.5. Землі малопотужні, зокрема, сильно кам'янисті і щебенюваті	Зж,з;98; 103; 104; 106; 187; 189; 190ж,з; 191ж,з; 194ж,з: 195ж,з; 197ж,з; 198в,г,де,ж; 200з;202;207ж,з;212
VI. Землі, придатні під с.-г. угіддя після корінної меліорації	6.1. Болота низинні, торф'яні і перехідні	145; 147; 150; 152; 154; 158
	6.2. Болота мінеральні, низинні і перехідні	141; 143; 156
	6.3. Землі сильно і дуже сильно засолені	161; 162; 163; 164; 170; , 172; 174; 220
	6.4. Яружно-балочні комплекси	215; 216
	6.5. Піски без рослинності	1а, 4а,219
VI. Землі, мато придат­ні під с.-г. угіддя	7.1. Болота верхові	158
	7.2. Галька, кам'янисті утворення, щебенисті відкладення	2; 188; 198з,к; 199; 217; 218; 219

1	2	3
	7.3. Землі особливо ерозійно небезпечні крутістю схилів більше 10°, зокрема сильнозмиті	22; 23; 25; 26; 38; 39; 50; 51; 56;57; 66; 67; 75:76: 87; 90; 91; 97; 103; 111г,д,е; 184; 190в,г,д,е; 191в,г,д,е; 192; 193; 194в,г,д,е; 195в,г.д,е; 196; 197в,г,д,е; 200г,д,ж; 201 ;203;204;205; 206; 207в,д; 221; 222

У сільськогосподарських господарствах застосовують пасо­вищне утримання худоби, яке має як недоліки, так і переваги.

До недоліків можна віднести те, що при перегонах худоби втрачається значна кількість енергії, яка могла б бути використана на споживання і перетравлення кормів. Частина трави затоптується худобою, а окремі, менш смачні рослини, залишаються. Будь-яке пасовище, навіть найкраще, можна використовувати тільки сезонно.

До переваг можна віднести те, що свіжі, соковиті, різноманітні рослини, є найбільш природним кормом для тварин. Той факт, що тварини споживають корм “живим” свідчить про те, що йому притаманна набагато більша біологічна цінність, ніж кормові, що подається в годівницю зів’ялим. Ще одна перевага пасовищ полягає у тому, що немає необхідності збирати корми, оскільки цю роботу виконують тварини.

Таким чином, значення пасовищ і пасовищного утримання худоби полягає в тому, що: