
- •Історія відкриття і створення антибіотиків
- •Поняття про антибіотики
- •Антагонізм у світі мікроорганізмів
- •Класифікація антибіотиків
- •I. Класифікація антибіотиків за походженням
- •II. Класифікація антибіотиків за механізмом біологічної дії
- •III. Класифікація антибіотиків за спектром біологічної дії
- •1. Протибактерійні антибіотики вузького спектру дії, активні переважно щодо грампозитивних організмів.
- •2. Протибактерійні антибіотики широкого спектру дії.
- •IV. Класифікація за хімічною будовою
- •Пошук нових антибіотиків
- •Етапи одержання антибіотиків
- •Виділення продуцентів антибіотиків. Загальні принципи
- •Визначення антибіотичної активності мікроорганізмів
- •Визначення антивірусної дії антибіотиків
- •Дифузійні методи
- •Турбідіметричні методи
- •Методи виділення і очищення антибіотиків
- •Антимікробний спектр і токсичність
- •Лікувальні властивості антибіотиків
- •Антибіотична продуктивність організму
- •Двофазний характер розвитку продуцентів антибіотиків
- •Шляхи підвищення антибіотичної продуктивності мікроорганізмів
- •Вивчення умов культивування і збереження штамів продуцентів антибіотиків в активному стані
- •Спрямований біосинтез антибіотиків
- •3. Отримання з вихідного штаму продуцента мутантів, які синтезують різні модифікації вихідного антибіотика.
- •Характер і механізм дії антибіотиків
- •Основні механізми біологічної дії антибіотиків
- •Антибіотики, що пригнічують синтез клітинної стінки
- •Механізми антибіотикорезистентності. Загальні закономірності
- •Стислий огляд сучасних антиінфекційних препаратів
- •Бета-лактамні антибіотики
- •Механізм дії
- •Напівсинтетичні пеніциліни
- •Антистафілококові пеніциліни
- •Карбоксипеніциліни
- •Комбінація двох пеніцилінів
- •Цефалоспорини
- •Цефалоспорини II покоління
- •Цефуроксим
- •Цефуроксим аксетил
- •Цефаклор
- •Цефалоспорини III покоління
- •Пероральні цефалоспорини III покоління
- •Цефалоспорини IV покоління
- •Механізм дії
- •Аміноглікозиди
- •Хінолони / фторхінолони
- •Хінолони I покоління
- •Фторхінолони
- •Хінолони II покоління
- •Хінолони III покоління
- •Хінолони IV покоління
- •Тетрацикліни
- •Макроліди
- •Лінкосаміди
- •Поліміксини
- •Глікопептиди
- •Оксазолідінони
- •Антибактеріальні препарати різних груп
- •Механізм дії
- •Сульфаніламіди
- •Похідні нітроімідазолу
- •Механізм дії
- •Похідні нітрофурану
- •Похідні 8-оксихіноліну
- •Протитуберкульозні препарати
- •Комбіновані препарати
- •Протигрибкові препарати
- •Імідазоли
- •Триазоли
- •Препарати різних хімічних груп
- •Антисептики
- •Противірусні препарати
- •Протигерпетичні препарати
- •Інтерферони
- •Рекомбінантні інтерферони
- •Антиретровірусні хіміопрепарати
- •Загальні показання до застосування арвп
- •Протипаразитарні препарати
- •Протипротозойні препарати
- •Терпенлактони
Хінолони / фторхінолони
Перші препарати цієї групи, перш за все, налідіксова кислота, протягом багатьох років застосовувалися тільки при інфекціях СВШ. Але після отримання фторхінолонів стало очевидно, що вони можуть мати велике значення і при лікуванні системних бактеріальних інфекцій. В останні роки це група антимікробних препаратів, що найбільш динамічно розвивається. Хінолони діляться на чотири покоління (табл. 6). Найбільш часто в клінічній практиці застосовуються хінолони II покоління (ципрофлоксацин, норфлоксацин та ін.), у зв'язку з цим втратили своє значення такі нефторовані хінолони, як оксолінова і піпемідова кислоти. Механізм дії
Хінолони мають бактерицидну активність. Інгібуючи два життєво важливих ферменти мікробної клітини – ДНК-гіразу і топоізомеразу IV, ці сполуки порушують синтез ДНК.
Таблиця 6
Класифікація хінолонів
(За Quintilliani R. і співавт., 1999)
I покоління – нефторовані |
II покоління – «грамнегативні» |
III покоління – «респіраторні» |
IV покоління – «респіраторні» + «антианаеробні» |
Налідіксова кислота |
Ципрофлоксацин |
Спарфлоксацин |
Моксифлоксацин |
Оксолінова кислота |
Норфлоксацин |
Левофлоксацин |
|
Піпемідова кислота |
Офлоксацин |
|
|
|
Пефлоксацин |
|
|
|
Ломефлоксацин |
|
|
Хінолони I покоління
Налідіксова кислота
Невіграмон, Неграм
Спектр активності
Грам (-) палички: E. coli, шигели, сальмонели, протеї, клебсієли. Синьогнійна паличка, грампозитивні коки і анаероби стійкі.
Показання Інфекції СВШ у дітей: переважно цистит, протирецидивна терапія хронічного пієлонефриту. Шигельоз у дітей. У дорослих при цих захворюваннях краще застосовувати фторхінолони.
Попередження З огляду на те, що в тканині нирок створюється низька концентрація препарату, його не рекомендується застосовувати при гострому пієлонефриті.
Фторхінолони
Препарати цієї групи мають ряд значних переваг перед хінолонами I покоління.
За фармакодинамікою:
Більш широкий спектр активності, що включає:
стафілококи (у тому числі PRSA);
грамнегативні коки (гонокок, менінгокок, М. catarrhalis); грампозитивні палички (лістерії, коринебактерії, збудники сибірської виразки);
грамнегативні палички родини Enterobacteriaceae, включаючи полірезистентні (E. coli, сальмонели, шигели, протеї, ентеробактери, клебсієли, серраціі, провіденсія, цитробактери, морганелли), P. aeruginosa, а також кампілобактери.
Окремі препарати (ципрофлоксацин, офлоксацин, ломефлоксацин та ін.) активні проти M. tuberculosis;
Діють на деякі внутрішньоклітинні мікроорганізми (легіонелли).
За фармакокінетикою:
Створюють високі концентрації в крові і тканинах при прийомі всередину, причому біодоступність не залежить від часу прийому їжі;
Добре проникають у різні органи і тканини: легені, нирки, простату; Мають тривалий Т1/2, призначаються 1-2 рази на день.
За переносимістю:
Небажані реакції з боку шлунково-кишкового тракту і центральної нервової системи зустрічаються рідше;
Можуть бути використані при нирковій недостатності.
Мікробіологічні особливості хінолонів II покоління:
Малочутливі більшість стрептококів (у тому числі пневмокок), ентерококи, хламідії, мікоплазми;
Не діють на спірохети, лістерії і більшість анаеробів.
Мікробіологічні особливості хінолонів III покоління: мають більш високу активність щодо пневмококів (включаючи пеніцилінорезистентні) та атипових збудників (хламідії, мікоплазми).
Мікробіологічні особливості хінолонів IV покоління:
За антипневмококовою активністю та дією на атипових збудників перевершують хінолони попередніх поколінь;
Мають високу активність проти неспороутворюючих анаеробів (B. fragilis та ін.), що дає потенційну можливість застосовувати їх при інтраабдомінальних і тазових інфекціях у вигляді монотерапії.
Особливості небажаних реакцій фторхінолонів (клас-ефекти):
Гальмування розвитку хрящової тканини у нестатевозрілих тварин, тому протипоказані вагітним і годуючим матерям; у дітей можуть застосовуватися лише за особливими показаннями;
В рідкісних випадках можливий розвиток тендиніту (запалення сухожиль, особливо ахіллових), що при фізичному навантаженні може вести до їх розривів;
Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, що може провокувати розвиток шлуночкових аритмій;
Фотодерматити.