Глікопептиди

У дану групу антибіотиків входять ванкоміцин і тейкопланін, що мають переважно бактеріостатичну дію і вузький спектр активності. Препарат ристоміцин, який застосовувався раніше, в даний час не використовується у зв'язку з високою токсичністю.

Головне клінічне значення глікопептидів полягає в їх активності проти MRSA і ентерококів. За кордоном (США, Франція) зустрічаються ванкоміцинорезистентні E. faecium (VRE). В останні роки у ряді країн світу з'явилися S. aureus зі зниженою чутливістю до глікопептидів (VISA, GISA).

Механізм дії

Глікопептиди порушують синтез клітинної стінки бактерій. Викликають бактерицидну ефект, проте відносно ентерококів, деяких стрептококів і КНС діють бактеріостатично.

Ванкоміцин

Ванкоцин, Едіцин

Препарат вибору для лікування стафілококових інфекцій, викликаних MRSA і S. epidermidis, а також ентерококами (E. faecalis, E. faecium), стійкими до ампіциліну та аміноглікозидів.

Спектр активності

Грам (+) коки: стафілококи, в тому числі PRSA, MRSA і S. epidermidis; стрептококи, включаючи пневмококи, резистентні до пеніциліну і інших антибіотиків;

ентерококи (E. faecalis, E. faecium).

Анаероби: клострідії, включаючи С. difficile.

Показання Важкі системні інфекції, викликані MRSA, S. epidermidis, ентерококами, пеніцилінорезистентними пневмококами. C. difficile-асоційована діарея, псевдомембранозний коліт (всередину). Периопераційна антибіотикопрофілактика в стаціонарах, де збудниками ранової інфекції є MRSA або S. epidermidis.

Тейкопланін

Таргоцид

За багатьма параметрами близький до ванкоміцину.

Відмінності від ванкоміцину:

Менш активний проти коагулазонегативних стафілококів (S. epidermidis, S. saprophyticus, S. haemolyticus та ін.);

Діє на деякі штами E. faecium, стійкі до ванкоміцину;

Має значно більш тривалий Т_1/2 (40-70 год), що дозволяє застосовувати 1 раз на добу, в тому числі у амбулаторних пацієнтів;

Може вводитися внутрішньовенно струминно і внутрішньом'язово; Краще переноситься, зокрема, не викликає розвиток синдрому «червоної шиї».

Оксазолідінони

Лінезолід

Зівокс

Перший представник оксазолідінонів – нового класу синтетичних антибактеріальних препаратів. Має переважно бактеріостатичний ефект і вузький спектр активності.

Головне клінічне значення лінезоліду полягає у дії на грампозитивні коки, стійкі до багатьох інших антибіотиків, в тому числі на MRSA, пеніцилінорезистентні пневмококи і ванкоміцинорезистентні ентерококи.

Наявність внутрішньовенної та пероральної лікарських форм дозволяє використовувати лінезолід для ступінчастої терапії.

Спектр активності

Грам (+) коки: стафілококи – S. aureus (включаючи MRSA), коагулазонегативні стафілококи;

стрептококи, у тому числі, S. pyogenes і S. pneumoniae (включаючи пеніцилінорезистентні штами);

ентерококи – E. faecalis, E. faecium (включаючи ванкоміцинорезистентні штами).

Анаероби: спороутворюючі – клострідії (крім C. difficile); неспороутворюючі – пептострептококи, превотелли, деякі штами B. fragilis.

Грамнегативна мікробіота стійка.

Механізм дії

Лінезолід надає переважно бактеріостатичну дію за рахунок порушення синтезу білка. Відносно пневмокока, B. fragilis і C. perfringens діє бактерицидно. Перехресної резистентності з іншими класами АМП не відзначено.

Показання Стафілококові і пневмококові інфекції при стійкості до інших антибіотиків: інфекції НДШ – позалікарняна і нозокоміальна пневмонія; інфекції шкіри і м'яких тканин. Ентерококкові інфекції, викликані ванкоміцинорезистентними штамами E. faecalis або E. faecium.