13. Сутність поняття прожитковий мінімум, споживчий кошик та характеристика методів їх розробки.

«прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціаль­них і культурних потреб особистості». він відбиває обсяг і структуру споживання найважливіших матеріальних благ і послуг, необхідних для підтримки активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення на мінімально припустимому рівні. Спожи́вчий ко́шик — набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру споживання людини або сім'ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи із вартості споживчого кошика у актуальних цінах. «Споживчий кошик» визначається не рідше одного разу на п’ять років. Набір продуктів харчування в споживчому кошику включає продовольчі товари. Для формування прожиткового мінімуму в світовій практиці застосовують такі методи:- статистичний, який ґрунтується на рівні доходів 10-20% найменш забезпечених категорій населення;- нормативний – на основі розрахунку науково - обґрунтованих нормативів споживання продовольчих та непродовольчих товарів і послуг, що забезпечують нормальне відтворення робочої сили й духовний розвиток людини;- комбінований або нормативно-статистичний метод (продуктова частина визначається за нормативним методом, а інші складові – статистичним методом);- суб’єктивний – на основі соціологічних опитувань населення щодо величини необхідного мінімального доходу;- ресурсний – орієнтований на реальні економічні можливості суспільства щодо забезпечення прожиткового мінімуму.В Україні для визначення прожиткового мінімуму застосовується нормативно-статистичний метод.

14. Охарактеризуйте поняття «бідність населення», її види. Показники бідності в концепції людського розвитку.

Бідність – стан, викликаний нестатком матеріальних ресурсів для ведення нормального способу життя, що є звичним і характерним для конкретного суспільства в конкретний період часу.

Традиційно виділяють абсолютну та відносну бідність. Визначення абсолютної бідності засноване на зіставленні доходів, необхідних для задоволення основного набору мінімальних потреб людини, з доходами, якими вона володіє. Абсолютна бідність виражається, зокрема, у нездатності родини на поточні грошові доходи задовольнити основні потреби в їжі, одязі, житлі. Абсолютно бідною вважається та людина, доходи якої нижчі за певний встановлений мінімум - межу бідності.

Відповідно до концепції відносної бідності, людина чи родина вважаються бідними в тому випадку, якщо засоби, якими вони розпоряджаються, не дають їм змоги вести спосіб життя, прийнятий як нормальний у їхньому суспільстві.

У рамках концепції людського розвитку розроблено два показники бідності – індекс (бідності) злиденності населення для країн, що розвиваються (І_БН-1), та індекс бідності населення для розвинених країн (І_БН-2) Індекси бідності населення складаються з таких компонентів:І_БН-1: 1) частка осіб, які не доживають до 40 років; 2) рівень неграмотності; 3) складний показник матеріальної забезпеченості, що включає: частку населення, яка не має доступу до безпечної води; частку населення, яка не має доступу до медичних послуг; частку дітей віком до 5 років з недостатньою масою тіла.І_БН-2: 1) частка осіб, що не доживають до 60 років; 2) рівень функціональної неграмотності (нездатність розуміти прочитане); 3) частка населення, яка визнана бідною за доходами (межа складає 50% медіанного особистого доходу); 4) рівень застійного безробіття (тривалістю 12 місяців і більше)