- •Мета і завдання курсу.
- •2.Основний понятійний апарат у сфері міжнародних відносин.
- •3. Міжнародні відносини як окремий навчальний та науковий напрям. 4. Типи і види міжнародних відносин.
- •6. Визначення поняття дипломатія.
- •7. Зародження і розвиток міжнародних відносин. 8. Міжнародні відносини наприкінці хх – на початку ххі ст.
- •Міжнародні відносини наприкінці 90-х років хх ст.
- •2. Міжнародні відносини на початку ххі ст. Міжнародний тероризм
- •9. Сутність і основні концепції зовнішньої політики.
- •10. Співвідношення зовнішньої і внутрішньої політики.
- •11. Політична стабільність, політичні і збройні конфлікти.
- •12. Фактор сили в міжнародних відносинах.
- •14. Міжнародні переговори.
- •15. Політика балансу сили.
- •Доктрина рівноваги
- •Історія
- •16. Розпад світової соціалістичної системи та срср як її оплоту. 17. Бі-, моно- чи багатополярний світ? 18. Поняття дипломатичного і консульського права.
- •20. Державні органи зовнішніх зносин.
- •21. Зарубіжні представництва держави.
- •Державні органи зовнішніх зносин
- •Постійні органи
- •Тимчасові органи
- •Функції дипломатичного представництва
- •22. Роль і місце локальних конфліктів у співвідношенні сил на міжнародній арені.
- •23. Поняття дипломатичного протоколу і етикету.
- •25. Дуаєн дипломатичного корпусу.
- •26. Глава дипломатичного представництва.
- •28. Візитні картки та їх застосування.
- •29. Протокольне реагування на окремі події.
- •30. Державна символіка у дипломатичному представництві.
- •32. Організація Об’єднаних Націй. 33. Міжнародні організації поза оон. 34. Історія виникнення міжнародних організацій.
- •39. Підготовка в Україні фахівців з міжнародних відносин.
- •40. Проблема стратегічного партнерства України.
- •41. Двосторонні стосунки України з провідними державами світу.
- •42. Стосунки: Україна – Росія.
- •43. Українсько-польські стосунки – міждержавні і міжлюдські.
- •44. Проблема національних меншин у міждержавних відносинах.
- •45. Проблема економічної незалежності України.
- •46. Українсько-румунські стосунки.
- •47. Сучасні взаємини України з колишніми республіками срср.
- •48. Дипломатичні відносини. Протокол і процедура.
- •49. Посольства України в зарубіжних країнах.
- •50. Українська консульська служба.
- •51. Проблеми мирного врегулювання після Другої світової війни.
- •52. Роль і місце «холодної війни» в історії міжнародних відносин.
- •53. Проблема роззброєння у міжнародних відносинах.
- •54. Проблема безпеки на Близькому Сході у сучасних міжнародних відносинах.
- •55. Інтеграційні процеси у сучасному світі.
- •56. Спроби повороту від «холодної війни» до співпраці держав (60-ті – 70-ті рр. Хх ст.). 57. Організація з Безпеки і Співпраці в Європі.
- •58. Рада Європи.
- •Глава I Статуту Ради Європи присвячена цілей, які переслідує Рада Європи, і складається з однієї єдиної статті 1. У ній, зокрема, говориться наступне:
- •Історія
- •61. Організація Варшавського договору.
- •62. Нато в системі євроатлантичної безпеки.
- •Євро-Атлантичне партнерство
- •[Ред.]Індивідуальні плани дій щодо членства
- •Контактні країни
- •63. Історія заснування нато. Його основні військово-політичні цілі та завдання.
- •64. Партнерство заради миру. Участь України в ньому. 65. Проблема просування нато на схід.
- •66. Проблема підтримання стабільності в регіонах світу.
- •67. Стосунки: Україна – нато.
- •72. Характеристика понять міжнародний тероризм і національно-визвольна боротьба.
- •73. Миротворча діяльність оон.
- •75. Проблема екологічної безпеки.
- •76. Проблема бідності у сучасному світі.
- •77. Велика сімка і Росія.
- •78. Входження держав Центрально-Східної Європи до європейських структур.
14. Міжнародні переговори.
- одна з широко використовуваних форм контактів між представниками різних держав з метою вирішення питань, що становлять взаєм, інтерес, урегулювання суперечностей при виникненні конфліктів, розвитку співробітництва у різноманітних сферах, вироблення спільних дій та заходів, укладення міжнар. договорів, обміну думками тощо. П. м. ведуться уповноваженими представниками держав. Вони можуть проходити на рівні глав держав або урядів, міністрів, послів тощо. За формою проведення розрізняють двосторонні та багатосторонні П. м. Формою багатосторонніх переговорів є міжурядові конференції. Формою П. м. є також міжнар. консультації. Відповідно до норм, що містяться у Статуті ООН, П. м. повинні проводитись на принципах рівності, поваги до держ. суверенітету, мирного вирішення спорів, незастосування сили або загрози її застосування та ін. Ведення П. м. є одним з ефектив. засобів мир. вирішення міжнар. спорів і конфліктів.
15. Політика балансу сили.
Баланс сил (англ. balance of power; нім. Mächtegleichgewicht або нім. Gleichgewicht der Kräfte; рос. баланс сил) — така ситуація в міжнародних відносинах, коли існує паритет або стабільність між сторонами. Поняття балансу сил «описує стан справ в міжнародній системі та пояснює поведінку держав в цій системі"[1]. Як поняття міжнародного права для позначення «рівноваги» між націями належить доктрині покликаній завадити посиленню однієї з націй до такого рівня, коли вона диктуватиме свою волю решті.
Принцип балансу сил лежав в основі зовнішньої політики Великобританії починаючи з пізнього середньовіччя до завершення Другої світової війни. В основному, це означало постійний спротив Британії появі єдиної домінуючої сили (або союзу) в Європі. У випдаку загрози появи такої сили Британія долучалась до союзу з наступною за потужністю країною для відновлення рівноваги.
Баланс сил лежить в основі теорії неореалізму. Згідно з цим принципом, держава може вдаватись або до балансування, або до прилучитись до союзів сильніших держав. Під час війни вибір між балансуванням та прилученням може бути питання життя чи смерті держави.
Кеннет Уолц, провідний дослідник неореалізму, зазначив у книзі «Теорія міжнародної політики» (англ. Theory of International Politics) що «коли й існує якась особливо політична теорія міжнародної політики, то це точно теорія балансу сил."[2] Однак, це твердження було піддано критиці представниками інших школ дослідження міжнародних відносин, зокрема,конструктивістами та політичними економістами[3][4].
Доктрина рівноваги
Основний принцип встановлення рівноваги політичної влади, як зазначив Чарльз Давенант в Есеї про баланс сил (англ. Essay on the Balance of Power), старий як історія, та був відомий як прадавнім політичним теоретикам та державним тіячам. По суті, цей принцип виплває із здорового глузду, нажитого досвіду та інстинкту самозбереження.[Джерело?]
Точніше, теорія балансу сил має деякі ключові аспекти загальновизнані в літературі на цю тему. Перш за все, основне покликання держав згідно з теорією балансу сил - забезпечити власну безпеку відповідно до поглядів реалістів. Також держави намагаються відновити рівновагу заради самозбереження. Заради уникнення домінування однієї з держав, інші укладатимуть союзи до відновлення рівноваги[5].
На думку професора Л. Оппенхайма[6] рівновага серед націй відіграє вирішальну роль для існування та дії міжнародного права. Якщо держави не в змозі тримати взаємний контроль, домінуюча держава діятиме на власний розсуд та нехтуватиме правом.