- •Мета і завдання курсу.
- •2.Основний понятійний апарат у сфері міжнародних відносин.
- •3. Міжнародні відносини як окремий навчальний та науковий напрям. 4. Типи і види міжнародних відносин.
- •6. Визначення поняття дипломатія.
- •7. Зародження і розвиток міжнародних відносин. 8. Міжнародні відносини наприкінці хх – на початку ххі ст.
- •Міжнародні відносини наприкінці 90-х років хх ст.
- •2. Міжнародні відносини на початку ххі ст. Міжнародний тероризм
- •9. Сутність і основні концепції зовнішньої політики.
- •11. Політична стабільність, політичні і збройні конфлікти.
- •10. Співвідношення зовнішньої і внутрішньої політики.
- •12. Фактор сили в міжнародних відносинах.
- •14. Міжнародні переговори.
- •15. Політика балансу сили.
- •Доктрина рівноваги
- •Історія
- •16. Розпад світової соціалістичної системи та срср як її оплоту. 17. Бі-, моно- чи багатополярний світ? 18. Поняття дипломатичного і консульського права.
- •20. Державні органи зовнішніх зносин.
- •21. Зарубіжні представництва держави.
- •Державні органи зовнішніх зносин
- •Постійні органи
- •Тимчасові органи
- •Функції дипломатичного представництва
- •22. Роль і місце локальних конфліктів у співвідношенні сил на міжнародній арені.
- •23. Поняття дипломатичного протоколу і етикету.
- •25. Дуаєн дипломатичного корпусу.
- •26. Глава дипломатичного представництва.
- •28. Візитні картки та їх застосування.
- •29. Протокольне реагування на окремі події.
- •30. Державна символіка у дипломатичному представництві.
- •32. Організація Об’єднаних Націй. 33. Міжнародні організації поза оон. 34. Історія виникнення міжнародних організацій.
- •39. Підготовка в Україні фахівців з міжнародних відносин.
- •40. Проблема стратегічного партнерства України.
- •41. Двосторонні стосунки України з провідними державами світу.
- •42. Стосунки: Україна – Росія.
- •43. Українсько-польські стосунки – міждержавні і міжлюдські.
- •44. Проблема національних меншин у міждержавних відносинах.
- •45. Проблема економічної незалежності України.
- •46. Українсько-румунські стосунки.
- •47. Сучасні взаємини України з колишніми республіками срср.
- •48. Дипломатичні відносини. Протокол і процедура.
- •49. Посольства України в зарубіжних країнах.
- •50. Українська консульська служба.
- •51. Проблеми мирного врегулювання після Другої світової війни.
- •52. Роль і місце «холодної війни» в історії міжнародних відносин.
- •53. Проблема роззброєння у міжнародних відносинах.
- •54. Проблема безпеки на Близькому Сході у сучасних міжнародних відносинах.
- •55. Інтеграційні процеси у сучасному світі.
- •56. Спроби повороту від «холодної війни» до співпраці держав (60-ті – 70-ті рр. Хх ст.). 57. Організація з Безпеки і Співпраці в Європі.
- •58. Рада Європи.
- •Глава I Статуту Ради Європи присвячена цілей, які переслідує Рада Європи, і складається з однієї єдиної статті 1. У ній, зокрема, говориться наступне:
- •Історія
- •61. Організація Варшавського договору.
- •62. Нато в системі євроатлантичної безпеки.
- •Євро-Атлантичне партнерство
- •[Ред.]Індивідуальні плани дій щодо членства
- •Контактні країни
- •63. Історія заснування нато. Його основні військово-політичні цілі та завдання.
- •64. Партнерство заради миру. Участь України в ньому. 65. Проблема просування нато на схід.
- •66. Проблема підтримання стабільності в регіонах світу.
- •67. Стосунки: Україна – нато.
- •72. Характеристика понять міжнародний тероризм і національно-визвольна боротьба.
- •73. Миротворча діяльність оон.
- •75. Проблема екологічної безпеки.
- •76. Проблема бідності у сучасному світі.
- •77. Велика сімка і Росія.
- •78. Входження держав Центрально-Східної Європи до європейських структур.
62. Нато в системі євроатлантичної безпеки.
Організа́ція Північноатланти́чного до́говору, НАТО, або Північноатлантичний Альянс (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO, фр. L'Organisation du Traité de l'Atlantique Nord — OTAN) — міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня1949. На даний час налічує 28 держав. Головним принципом організації є система колективної оборони, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони.
НАТО народилася, як результат нездатності ООН того часу забезпечити мир у світі, тоді, коли СРСР ветувало багато постанов Ради безпеки цієї організації. Для легітимізації нової організації скористалися 51-м пунктом Статуту ООН, у частині 5 у рамках легітимного колективного захисту.
Створений у 1955 році так званий Варшавський договір став фактично геополітичною противагою НАТО і конфронтація між цими блоками сформувала упереджене ставлення населення як України, так і інших пострадянських країн до цілей і засобів діяльності організації Північноатлантичного договору.
Євро-Атлантичне партнерство
Для допомоги в подальшому співробітництві між 28 державами-членами НАТО та 22 "країнами-партнерами" було засновано дві рамкові програми:
-
Партнерство заради миру (ПЗМ), яку створено в 1994 р. і засновано на індивідуальних двосторонніх відносинах між кожною країною-партнером і НАТО: кожна така країна може вибрати ступінь своєї участі. Програма ПЗМ вважається операційною ланкою Євро-Атлантичного Партнерства.[1] До учасників програми зараховано всіх нинішніх і колишніх членів Співдружності Незалежних Держав. Білорусь приєдналася до натівського "Партнерства заради миру" в 1995 р.[2]
-
Рада Євро-Атлантичного партнерства, вперше скликана 29-го травня 1997 р., яка являє собою форум для регулярної координації, консультацій і діалогу між 49-ма учасниками.
-
Програму «Середземноморський діалог» було започатковано в 1994 р. для взаємодії подібним чином з Ізраїлем та країнами Північної Африки.
-
«Стамбульська ініціатива співробітництва», оголошена в 2004 р. як діалоговий форум для Середнього Сходу на тих засадах, що й «Середземноморський діалог», все ще очікує реалізації.
-
З деяких видів діяльності в рамках програми Партнерство заради миру також задіяні інші треті країни, такі як Афганістан.[4]
[Ред.]Індивідуальні плани дій щодо членства
Започатковані на Празькій зустрічі у верхах у листопаді 2002 р., Індивідуальні плани дій щодо членства (ПДЧ) відкриті для країн, які мають політичну волю та здатність поглиблювати свої взаємини з НАТО.
Контактні країни
З 1990-91 рр. Альянс поступово збільшив свої контакти з країнами, які утворюють частину будь-якого з вищезгаданих партнерських угруповань. Політичний діалог з Японією, розпочатий у 1990 р., та ряд ненатівських країн долучилися до миротворчих операцій у колишній Югославії.
Альянс виробив набір генеральних ліній у відносинах з іншими країнами, поза вищенаведеними угрупованнями, у 1998 р. Ці генеральні лінії не дозволяють офіційного оформлення відносин, але віддзеркалюють бажання Альянсу нарощувати співробітництво. Внаслідок розлогих дебатів термін «Контактні країни» було погоджено членами Альянсу в 2004 р. Цей статус нині маютьАвстралія, Нова Зеландія, Південна Корея та Японія.