21. Зарубіжні представництва держави.

Дипломатичне представництво — це особливого роду державна установа, завданням якої є підтримка і розвиток офіційних стосунків з країною пере­бування, захист прав та інтересів своєї держави, її грома­дян і юридичних осіб. Посольство — найвище за рангом дипломатичне представництво, яке, як правило, очолю­ється послом або тимчасовим повіреним у справах. Посол акредитується при главі держави, а тимчасовий повіре­ний у справах—при міністрові закордонних справ. Посланники акредитуються при главі уряду. Глави дип­ломатичних представництв є найвищими офіційно акредитованими представниками держави в країні перебу­вання.

Державні органи зовнішніх зносин

Дипломатичну діяльність за межами країни здійсню­ють закордонні державні органи зовнішніх зносин, які поділяються на дві категорії: постійні та тимчасові.

Постійні органи

Постійні органи — посольства і місії, представництва при міжнародних організаціях — ведуть повсякденну дип­ломатичну діяльність за кордоном, представляючи і захи­щаючи там інтереси своєї держави.

Постійні закордонні органи зовнішніх зносин за ха­рактером своєї діяльності можуть бути дипломатичними, як, наприклад, посольства або представництва при ООН, ЮНЕСКО, Раді Європи, Європейському Союзі, вони ма­ють представницький характер і виконують політичні функції. На відміну від них консульські установи за кор­доном мають інший міжнародно-правовий статус і, в прин­ципі, у повному розумінні цього виразу не вважаються дипломатичними представництвами.

Тимчасові органи

Тимчасові органи — це різного роду делегації, окремі представники за кордоном, спостерігачі при міжнародних комісіях, на конференціях і конгресах; делегації чи окремі представники на державних ювілеях, коронаціях, інавгу­раціях, траурних церемоніях.

Функції дипломатичного представництва

За Віденською конвенцією:

«Функції дипломатичного представництва полягають, зокрема:

• у представництві акредитуючої держави в державі перебування;

• у захисті в державі перебування інтересів акредиту­ючої держави та її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;

• у веденні переговорів з урядом держави перебування;

• у з´ясуванні всіма законними засобами умов і подій в державі перебування та повідомленні про них уряду ак­редитуючої держави;

• у заохоченні дружніх відносин між акредитуючою державою і державою перебування та в розвиткові їх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки». (7)

Для безперешкодного здійснення дипломатами своїх функцій Віденська конвенція передбачає надання для них дипломатичного імунітету і особливих привілеїв.

Дипломатичний імунітет гарантує:

• Особисту недоторканність, а також недоторканність службових приміщень і майна.

• Звільнення від місцевої кримінальної, цивільної і адміністративної юрисдикції.

• Право шифролистування і недоторканності дипло­матичної кореспонденції, яка перевозиться дипломатич­ними кур´єрами.

Привілеї:

• Звільнення від сплати прямих податків.

• Відміну мита.

• Право піднімати прапор над офіційною резиденцією, право використовувати дипломатичну форму (там, де це практикується).

Як правило, деожава надає іноземним дипломатичним представ­ництвам всі передбачені Віденською конвенцією пільги і привілеї, але на засадах повної взаємності.