63. Історія заснування нато. Його основні військово-політичні цілі та завдання.

Організація Північноатлантичного договору, НАТО, Північно-Атлантичний Альянс (англ. North Atlantic Treaty Organization, NATO; фр. Organisation du traité de l'використання Atlantique Nord, OTAN) - найбільший у світі військово-політичний блок, який об'єднує більшість країн Європи, США і Канади. Заснований 4 квітня 1949 року в США. Тоді державами-членами НАТО стали США, Канада, Ісландія, велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Італія і Португалія. Це "трансатлантичний форум" для проведення країнами-членами консультацій з будь-яких питань, які зачіпають життєво важливі інтереси його членів, включаючи події, здатні поставити під загрозу їхню безпеку. Однією з декларованих цілей НАТО є забезпечення стримування будь-якої форми агресії відносно території будь-якої держави-члена НАТО або захист від нее.

Цілі

Згідно з Північноатлантичним договором 1949 року, НАТО ставить метою зміцнення стабільності і підвищення добробуту в Північноатлантичному регіоні. "Країни - учасники об'єднали свої зусилля з метою створення колективної оборони і збереження миру і безпеки"[1].

Згідно з заявою заступника Міністра закордонних справ Росії С. Рябкова, зробленому в березні 2009 року: "аналіз діяльності альянсу... дозволяє нам констатувати підвищену увагу з боку блоку до проблем поза межами традиційної зони географічної відповідальності. По суті, це претензія на глобальну роль... НАТО за останні роки в практичному плані веде активну діяльність далеко за межами традиційної зони відповідальності і географічних кордонів"[2]. Він також зазначив, що "у багатьох натівських документах, особливо після бомбардування Югославії, критерії застосування сили формулюються досить розпливчасто. У поєднанні з претензією на глобальну роль ця обставина не може залишатися поза полем нашої уваги і аналізу".

Стратегічна концепція НАТО 2010 року "Активну участь, сучасна оборона" представляє три найважливіші завдання НАТО - колективна оборона, врегулювання криз та безпека на основі співпраці.[3]

64. Партнерство заради миру. Участь України в ньому. 65. Проблема просування нато на схід.

В Північноатлантичному альянсі дійшли розуміння того, що розширення на Схід невигідне. Про це заявив постійний представник Російської Федерації при НАТО Дмитро Рогозін.

«Я вважаю, що нарешті в НАТО дійшли розуміння, що, з точки зору суто західних егоїстичних інтересів, подальше просування НАТО на Схід Заходу невигідне, принаймні, на найближчі 10-15 років», - сказав Рогозін.

За його словами, проблема для НАТО полягає не в жорсткій позиції Росії, а в непростій ситуації усередині альянсу.

«НАТО, дійсно, бурхливо розширювалася на Схід, освоюючи ті простори, які звільнили після розпаду Східного блоку, СРСР, з тим, щоб захопити великим стрибком якомога більше країн у свою обойму, але в підсумку отримали країни з практично нульовим військовим потенціалом, які не можуть ніяких плюсів принести військовим операціям НАТО. З іншого боку, ці країни нестабільні у політичному плані ... і в підсумку НАТО програло - не ставши сильнішим у військовому відношенні, воно розтягнуло свій живіт за рахунок такого роду зон нестабільності, узявши на себе відповідальність за цю нестабільність», - зазначив Рогозін.

Як відомо, нинішній постпред РФ при НАТО вже неодноразово заявляв про те, що розширення альянсу на схід захлинулося. У серпні Рогозін припустив, що «такого нахабного наступу на російські кордони більше не буде», а у вересні виключив можливість вступу до Північноатлантичного альянсу Грузії і України, зазначивши, що НАТО не захоче брати участь у постійній «українській Санта-Барбарі».