- •Мета і завдання курсу.
- •2.Основний понятійний апарат у сфері міжнародних відносин.
- •3. Міжнародні відносини як окремий навчальний та науковий напрям. 4. Типи і види міжнародних відносин.
- •6. Визначення поняття дипломатія.
- •7. Зародження і розвиток міжнародних відносин. 8. Міжнародні відносини наприкінці хх – на початку ххі ст.
- •Міжнародні відносини наприкінці 90-х років хх ст.
- •2. Міжнародні відносини на початку ххі ст. Міжнародний тероризм
- •9. Сутність і основні концепції зовнішньої політики.
- •11. Політична стабільність, політичні і збройні конфлікти.
- •10. Співвідношення зовнішньої і внутрішньої політики.
- •12. Фактор сили в міжнародних відносинах.
- •14. Міжнародні переговори.
- •15. Політика балансу сили.
- •Доктрина рівноваги
- •Історія
- •16. Розпад світової соціалістичної системи та срср як її оплоту. 17. Бі-, моно- чи багатополярний світ? 18. Поняття дипломатичного і консульського права.
- •20. Державні органи зовнішніх зносин.
- •21. Зарубіжні представництва держави.
- •Державні органи зовнішніх зносин
- •Постійні органи
- •Тимчасові органи
- •Функції дипломатичного представництва
- •22. Роль і місце локальних конфліктів у співвідношенні сил на міжнародній арені.
- •23. Поняття дипломатичного протоколу і етикету.
- •25. Дуаєн дипломатичного корпусу.
- •26. Глава дипломатичного представництва.
- •28. Візитні картки та їх застосування.
- •29. Протокольне реагування на окремі події.
- •30. Державна символіка у дипломатичному представництві.
- •32. Організація Об’єднаних Націй. 33. Міжнародні організації поза оон. 34. Історія виникнення міжнародних організацій.
- •39. Підготовка в Україні фахівців з міжнародних відносин.
- •40. Проблема стратегічного партнерства України.
- •41. Двосторонні стосунки України з провідними державами світу.
- •42. Стосунки: Україна – Росія.
- •43. Українсько-польські стосунки – міждержавні і міжлюдські.
- •44. Проблема національних меншин у міждержавних відносинах.
- •45. Проблема економічної незалежності України.
- •46. Українсько-румунські стосунки.
- •47. Сучасні взаємини України з колишніми республіками срср.
- •48. Дипломатичні відносини. Протокол і процедура.
- •49. Посольства України в зарубіжних країнах.
- •50. Українська консульська служба.
- •51. Проблеми мирного врегулювання після Другої світової війни.
- •52. Роль і місце «холодної війни» в історії міжнародних відносин.
- •53. Проблема роззброєння у міжнародних відносинах.
- •54. Проблема безпеки на Близькому Сході у сучасних міжнародних відносинах.
- •55. Інтеграційні процеси у сучасному світі.
- •56. Спроби повороту від «холодної війни» до співпраці держав (60-ті – 70-ті рр. Хх ст.). 57. Організація з Безпеки і Співпраці в Європі.
- •58. Рада Європи.
- •Глава I Статуту Ради Європи присвячена цілей, які переслідує Рада Європи, і складається з однієї єдиної статті 1. У ній, зокрема, говориться наступне:
- •Історія
- •61. Організація Варшавського договору.
- •62. Нато в системі євроатлантичної безпеки.
- •Євро-Атлантичне партнерство
- •[Ред.]Індивідуальні плани дій щодо членства
- •Контактні країни
- •63. Історія заснування нато. Його основні військово-політичні цілі та завдання.
- •64. Партнерство заради миру. Участь України в ньому. 65. Проблема просування нато на схід.
- •66. Проблема підтримання стабільності в регіонах світу.
- •67. Стосунки: Україна – нато.
- •72. Характеристика понять міжнародний тероризм і національно-визвольна боротьба.
- •73. Миротворча діяльність оон.
- •75. Проблема екологічної безпеки.
- •76. Проблема бідності у сучасному світі.
- •77. Велика сімка і Росія.
- •78. Входження держав Центрально-Східної Європи до європейських структур.
77. Велика сімка і Росія.
78. Входження держав Центрально-Східної Європи до європейських структур.
На рубежі XX й XXI століть розпочалися широкомасштабні і разом з тим унікальні соціально-політичні зміни, що пов’язані з трансформацією всього європейського і геополітичного простору.
Генеруючим центром таких справді “тектонічних зсувів” є нова Європа — осередок передової цивілізації, безпрецедентне міжнародне утворення, що виникло на підставі тривалих інтеграційних процесів і зараз демонструє всьому світові переваги у розвитку соціально-політичної та економічної сфери, забезпечення прав людини, створення для нї гідних умов життя.
Для України останнє десятиліття XX ст. стало винятково важливою, доленосною сторінкою новітньої історії. Багатовікова боротьба українського народу за свободу і незалежність завершилась утворенням незалежної держави, відкрила шлях входження до Європи, створення цивілізованого, демократичного суспільства. За таких умов геополітика для нашої молодої держави набуває додаткової, ще більшої ваги, що визначається об’єктивними чинниками. Слід відзначити, що українська геополітика, як складова сучасної політичної науки, тільки-но починає розроблятися, з’являються перші статті і монографії відомих українських вчених В. Дергачова, В. Кременя, І. Кураса, А. Кудряченка, В. Мадіссона, М. Михальченка, Б. Парахонського, Ф. Рудича, В. Хорошковського, О. Шаблія та інших. В той же час в багатьох зарубіжних країнах вона давно вже зайняла своє місце серед інших соціально-політичних наук і має певні наукові традиції, багату літературу, сучасні концепції з урахуванням соціально-політичних реалій.
1. Геополітичні виміри України в загальноєвропейському політичному процесі
Відзначається одна з найголовніших особливостей української геополітики — її багатовекторність і важливість європейської орієнтації нашої геостратегії. Підкреслюється, що на протязі тривалого часу Україна була позбавлена природнього для неї європейського напряму розвитку. Україна, як і інші постсоціалістичні країни, обрала для себе шлях затвердження в своєму житті загальнолюдських цінностей демократизму, ринкових відносин, світових культурних надбань. Всі означені явища, насамперед, можна вважати досягненням європейської цивілізації і вони просуваються зараз до нас саме з країн Західної Європи. Відтак європейський вектор української геополітики цілком природно починає відігравати для нас на сучасному етапі винятково важливу, без перебільшення визначальну роль в розвитку українського суспільства.
Розпад СРСР і проголошення незалежності України, докорінні зміни в геополітичному просторі Східної Європи поставили перед новим українським керівництвом нагальне завдання – розробити власну геополітичну стратегію. Цілком виправдано був визначений курс на встановлення і розвиток стосунків України з європейськими країнами, входження в європейські економічні і політичні структури, але зовнішньополітичний курс нашої держави обов’язково має бути багатовекторним. Знаходячись на європейському перехресті, у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центрально-Східної та Південно-Східної Європи, Україна просто не може не розвивати тісні відносини з усіма державами цих регіонів.
Водночас особливість української геополітичної стратегії полягала в тому, що тут необхідно було забезпечити домінування, пріоритет саме європейського геополітичного вектору. Для нашої держави він був не просто одним з напрямків зовнішньополітичної діяльності, а ставав найважливішим засобом і орієнтиром для внутрішньої докорінної соціальної трансформації всього українського суспільства, умовою його “європеїзації”. Україна долучалась до таких загальнолюдських здобутків як ринкові відносини, демократичні цінності, громадянське суспільство, відкритість настанов.
Європейський вибір української геополітики визначається важливими соціально-політичними і культурними обставинами. Він природний в інтеграції України до європейських країн, викристалізований з її історії.
Таким чином, європейський вектор української геополітики визначає саму сутність не тільки зовнішнього, але і внутрішнього життя України. Хоч при цьому не можна забувати про те, що Україна розташована між двома різними цивілізаціями і цілком природно належить до них обох. Соціально-політичні та культурні устремління суспільства і особливості складу населення України, його менталітет вимагає розробки такої геостратегії, яка дала б змогу врахувати названі особливості, не обмежуватися альтернативою “Схід – Захід”, а шукати свій власний шлях. Треба сприяти формуванню такого геополітичного простору, щоб забезпечити зняття дилеми “Схід – Захід”.
Разом з тим, з висоти певної історичної дистанції, ми вже можемо з більшою упевненістю відзначити, що на початковому етапі незалежності України багатовекторність її геополітики ще не одержала на практиці виваженого втілення. Геополітична орієнтація на Захід іноді носила безоглядний характер, вся зовнішня і багато в чому внутрішня політика країни зводилася до однолінійного руху під універсальним гаслом “входження до Європи”. Все це практично означало, що зміцненню і поширенню стосунків з європейськими країнами і США надавалася певна перевага порівняно з необхідністю налагодження рівноправних стосунків з Росією та існуючими структурами СНД.
Важливим кроком України на шляху до Європи було формування і затвердження нових геополітичних імперативів, добровільне проголошення курсу на позаблоковість і досягнення нейтрального статусу. Наша держава відмовилась від конфронтаційних підходів минулого і добровільно взяла на себе зобов’язання перед світовим співтовариством про без’ядерний статус держави. Принцип нейтралітету і позаблоковості став одним з основних принципів української геополітики, але це зовсім не означає відхід держави від вирішення нагальних міжнародних проблем. Навпаки, геостратегія України передбачає її активну участь у всіх європейських справах на засадах багатовекторності національної політики, налагодження дружніх стосунків з усіма своїми сусідами.Таким чином, формування європейського вектору української геополітики відбувалося поступово, починаючи ще з давніх-давен, з часів існування перших українських держав. За роки незалежного розвитку України він зазнав певної трансформації і нового змістовного наповнення. Від безоглядної орієнтації на Захід початку 90-х років країна перейшла до здійснення виваженого і обґрунтованого, але пріоритетного і дійсно стратегічного вектора української геополітики, що займає чільне місце серед геополітичних і соціально-культурних імперативів власного шляху розвитку сучасної незалежної України.
Незалежна Україна постійно поширює міжнародні зв’язки в плані “повернення” до Європи, інтеграції до європейських, євроатлантичних, а також світових структур. Проаналізована політика України по входженню в загальноєвропейський процес, її дії по налагодженню контактів з європейськими структурами, в тому числі з такими впливовими організаціями як Рада Європи, Європейський Союз, НАТО та інші. Акцентована увага на тривалість і складність процесу інтеграції України в Європу, залучення до європейських структур, обумовленого об’єктивними і суб’єктивними факторами.
Проведений аналіз інтеграції України в європейські та євроатлантичні структури дає підстави стверджувати, що Україна активно співпрацює з ЄС, Радою Європи, НАТО та іншими міждержавними організаціями, які надають їй допомогу в різних сферах суспільного життя, сприяють її інтеграції до об’єднаної Європи.
