45. Проблема економічної незалежності України.

46. Українсько-румунські стосунки.

Політичні зв'язки

До створення Румунії (1859) українсько-румунські політичні зв'язки відбувалися переважно з безпосереднім сусідом України Молдавією. Вони були незначні з Валахією, а ще менші з Семигородом. У 16 і 17 століттях козаки допомагали не тільки Молдавії, але й Валахії у їхній боротьбі проти Туреччини, наприклад, у війську волоського воєводи Михайла Хороброго в 1595 році нараховувалося 7 000 козаків. Богдан Хмельницький уклав союз з Молдавією й одружив сина Тимоша з донькою молдавського господаря Василя Лупула. Тиміш Хмельницький з 8 000 козаками пішов на захист свого тестя походом на Валахію, де зазнав поразки у битві над річці Фінті, а 1653 загинув у Сучаві. Щораз більше узалежнення України від Росії, а румунських князівств від Туреччини перекреслило почату співпрацю.

Після приєднання Буковини до Австрії (1774) і Бесарабії до Росії (1812) в обох цих краях жили поряд українці, румуни і молдавани. На Буковині виникла між ними, у зв'язку з українським національним відродженням, гостра (зокрема з кінця 19 ст.) боротьба у політичній, церковній і культурній сфері. В Бесарабії через слабку національну свідомість українців і молдаван етнічної маси і русифікацію вищих прошарків, українсько-молдавські взаємини були незначні. Бесарабські молдавани, які вчилися в університетах Києва і Харкова, ознайомилися з українським національним рухом і прихильно ставилися до нього. Нечисленні українські діячі культури, які деякий час жили в Басарабії (І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, М. Кропивницький), мали зв'язки з освіченими румунами і впливали на румунських авторів. У 1878 — 1882 роках Ф. Вовк перебував у Pумунії, досліджував українське поселення в північній Добруджі, співпрацював з З. Арборе.

Під час Української державности (1917—1921) з українського боку здійснювались заходи для унормування дипломатичних взаємин з Pумунією. У січні 1918 з інформативною місією був висланий до Румунії — А. Галіп, пізніше представниками українських урядів в Румунії були: М. Галаган, В. Дашкевич-Горбацький і К. Мацієвич (1919 — 1922). Румунськими уповноваженими при українських урядах були генерали Коанда і Концеску. Румунія визнавала де-факто існування української держави, входила з українськими урядами у господарсько-торговельні зв'язки та була готова доставити зброю в заміну за господарські продукти, однак заломлення українського фронту в 1919 поклало край цим планам. Деякі конфлікти з Румунією були спричинені окупацією румунським військом Північної Буковини (11 листопада 1918) та Бесарабії (березень 1918), як також ударом в спину УГА у травні 1919, коли румуни захопили галицьке Покуття.

Українсько-румунські взаємини 1919-44 були позначені боротьбою української меншости в Pумунії, зокрема на Буковині. Після 1944, в нових обставинах, як сателіт СРСР, Румунія в українському питанні дотримувалася директив СРСР. У культурній ділянці, крім молдавсько-українських зв'язків (див. Молдавія), існували, хоч і незначні, зв'язки України з Валахією. Наприклад, Україна чимало спричинилася до заснування друкарства па Волощині, зокрема, завдяки митрополиту Петро Могилі. Серед волоських учених Удріште Нестурел (17 в.) був у близьких культурних зв'язках з Києвом, а в своїх творах наслідував українських письменників. На Волощині чималий вплив мала граматика Мелетія Смотрицького, яку перевидано у Снаґові (1697) і в Римніку (1755); вона допомогла у створенні перших румунських граматик на Волощині. «Лексикон словеноросскій» П. Беринди був 5 разів перероблюваний румунською мовою. У Києво-Могилянській Академії навчалися визначні діячі Валахії: Удріште Нестурел, Вартоломей Мазаряну (1710 — 90; архімандрит, письменник і реформатор молдавських шкіл), Гавриїл Банулеску-Бодолі (пізніше митрополит Київський, потім 1802 — 1812 — Молдавії і Валахії), єпископ Мельхіседек Штефанеску та інші. Український ігумен Паїсій Величковський, переїхавши 1779 до Нямцу, спричинився до відновлення румунського монастирського життя та активізував культурну і видавничу діяльність. Молдавський митрополит Веніамин Костаке (1768 — 1846) підтримував зв'язки з українськими церковними діячами та видав румумнською мовою київський Synopsis (1837).

Культурні зв'язки

У 19 столітті до румунсько-українського культурного зближення спричинилися румунські письменники і науковці: Олександр Гаждеу (1811 — 74; писав про Г. Сковороду), його сич Богдан Гаждеу (1838 — 1907; уроженець Хотину, вихованець Харківського університету, був у приязних стосунках з О. Потебнею, писав на українські теми: «Йон-вода Лютий», «Домніца Роксана»), Ґ. Асакі (1788 — 1869), Н. Гане (1830 — 1916; повість «Домніца Руксандра»), К. Стаматі (1785 — 1869), славісти Йон Боґдан (1864 — 1919) та І. Біяну (1856 — 1935), політичний діяч К. Доброджану-Ґеря (1855 — 1920) та інші.

У 20 столітті українським питанням цікавилися румунські діячі: громадський діяч З. Арборе; письм. — М. Садовину, М. Сорбул, Л. Фунта, Е. Боґдан; літературознавці: Е. Калімар (писав про І. Франка та Т. Шевченка), М. Ласло («Шевченко в Румунії», про Г. Сковороду); історики: Н. Йорґа, Й. Ністор (обидва ставилися неприхильно до української проблеми і заперечували автохтонність українців на Буковині і Бесарабії), С. Чобану, П. Панаїтеску та (після 1944): П. Константінеску-Яш, Ґ. Безвіконі, А. Віану, Д. Струнґару, Д. Мазілу, М. Дан; мовознавців: М. Штефанеску, П. Петровіч. Найбільше уваги румунські дослідники й письменники присвячували українсько-румунським зв'язкам 17 століття. Чимало статей про румунсько-українські зв'язки містить славістичний журнал «Romanoslavica» (з 1958 у Бухаресті). На еміграції про румунсько-українські взаємини писали Ґ. Чоранеску, Е. Турдяну. Румунсько-українські зв'язки досліджували в Молдавській РСР: М. Мохов, В. Гацак, І. Вартічан, К. Попович.

Серед українських вчених і письменників румунсько-українські взаємини досліджували історики: Ю. Венелін (вивчав словянські рукописи у румунських бібліотеках), А. Петрушевич (молдавсько-українські зв'язки), І. Шараневич, О. Калужняцький, В. Милькович, Є. Козак, М. Кордуба, Ф. Шевченко, О. Карпенко, М. Чередарик; етнографи й літературознавці: М. Драгоманов, Ф. Вовк, І. Франко, О. Романець, І. Ребошапка, В. Зеленчук; музикознавці: С. Воробкевич, К. Квітка; мистецтвознавець В. Кармазин-Каковський; мовознавці: П. Бузук, Д. Шелудько, О. Огієнко, В. Сімович, І. Шаровольський, Р. Смаль-Стоцький, С. Семчинський, І. Дощівник, Ю. Кокотайло, О. Горбач, М. Павлюк; письменники: Ю. Федькович, С. Воробкевич, М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, Я. Стецюк, В. П'янов, А. М'ястківський.

Румунська література довгий час була мало доступна українському читачеві, з неї українською мовою перекладені: роман Б. Гадшеу «Резван і Відра», «Поезії» М. Емінеску (переклад М. Рильського, В. Сосюри, М. Терещенка, Я. Шпорти), драма Й.-Л. Караджале «Загублений лист» (переклад Є. Дроб'язка), роман Л. Ребряну «Йон», повісті й романи М. Садовяну «Митря Кокор», «По дорозі в Хирлеу», «Нікоаре Підкова», поезії В. Тульбуре. Чимало творів румунської літератури переклав В. Д'янов, А. М'ястківський.

Румунською мовою вийшли твори Т. Шевченка «Cobzarul» (1957; переклад В. Тульбуре, передмова М. Садовяну), М. Коцюбинського, І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, О. Кобилянської, Ю. Янонського, а також українські новелі (твори О. Гончара, Є. Гуцала, В. Дрозда, Б. Шевчука тощо).

Почавши з 1958, у Києві й інших містах України Українське Товариство Культурних Зв'язків з закордоном організує «Дні румунської культури» з виступами румунських солістів, національного театру ім. Караджале, висвітленням румунських фільмів та влаштуванням книжкової і мистецьких виставок. Малодіяльним було Українське Відділення Товариства Румунсько-Радянської Дружби (з 1959).

[ред.]

Економічні зв'язки

Економічні зв'язки між Румунією й Україною були до половини 1940-их pоків незначні (річний торговельний оборот 500 — 600 000 карбованців). З 1950 торгівля почала зростати (у млн. карб., включаючи транзит):

Торговий баланс для України був дещо неґативним. Експорт УРСР до Румунії становив близько 8 % загального українського експорту (включаючи й експорт до інших республік СРСР), експорт Румунії до УРСР — близько 20 % заг, експорту Румунії Україна імпортувала з Румунії пиляну деревину (близько 260000 мз на рік; 12 % всього румунського експорту), нафтопродукти (близько 460 000 т на рік), вантажні вагони, сільсько-господарські машини, хімічне устаткування, меблі, одяг, взуття, консерви, овочі. До Румунії Україна ввозила насамперед сировину: залізну руду (1971 — 50 % імпорту Pумунії), кокс (29 %), електроенергію (16 %), чавун (12 %), кам'яне вугілля (7 %), далі металевий прокат, верстати, енергетичне устаткування, невеликі кораблі, літаки, годинники. У рамках технічної допомоги й довготерміноних кредитів СРСР Румунії Україна брала участь у будівництві близько 80 підприємств. Пізніше велике значення для Румунії мала українська економічна допомога у будівництві металургійного комбінату в Ґалаці.