23. Інформаційний підхід

Інформаційний підхід — метод наукового пізнання об’єктів, процесів або явищ природи і суспільства, згідно з яким в першу чергу виявляються і аналізуються найбільш характерні інформаційні аспекти, що визначають функціонування і розвиток об’єктів, що вивчаються.

Суть ІП полягає в тому, що при вивченні будь-якого об’єкта, процесу чи явища в природі чи суспільстві перш за все, виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти. В основі інформаційного підходу лежить принцип інформаційності, згідно з яким:

• інформація є універсальною, фундаментальною категорією;

• практично всі процеси та явища мають інформаційну основу;

• інформація є носієм смислу (змісту) всіх процесів, що відбуваються в природі та суспільстві;

• всі існуючі в природі та суспільстві взаємозв’язки мають інформаційний характер.

Інформаційний підхід виконує декілька своєрідних функцій:

• праксеологічну — проявляється в організаційних рішеннях, що стосуються суспільного виробництва й духовного життя людини та суспільства (бібліотеки, музеї, архіви, система освіти),

• конструктивну, яка пов’язана з першою (праксеологічною) функцією, але реалізується через інформаційну техніку (технічні системи зв’язку, Інтернет, технопарки),

• пояснювальну, яка служить для опису й пояснення пізнавальних та організаційних процесів у природознавстві, суспільствознавстві й техніці,

• моделюючу, яка є окремим випадком пояснювальної функції і виявляється у створених суб’єктом пізнання інформаційних моделях.

Інформація є базовим функціональним поняттям інформаційного підходу до вивчення науки, зміст і обсяг якого змінні й залежать від багатьох факторів (об’єкта, суб’єкта, засобів, методології, організації, мови дослідження). Поняття «інформація» і «знання» не є тотожними: інформація — об’єктивна, знання — суб’єктивне. Інформація — це знання в комунікативній формі, засіб передавання (транспортування) знання. Вона є сировиною, напівфабрикатом, сурогатом знання. З погляду семіотики інформація — це знання у знаковій формі. Її можна використати для вимірювання різних властивостей і відносин реальних об’єктів і систем. Наприклад, невизначеності, що характерна для набору альтернатив або розподілу матерії та енергії в просторі, або змін, що супроводжують усі процеси, тощо.

Л. Бриллюен відкрив закон залежності ступеня збурення об’єкта від кількості одержаної від нього інформації. Тобто чим більша кількість інформації про об’єкт, чим детальніше він обстежений, тим більшим є ефект збурення об’єкта дослідження. Прояв цього збурення спостерігається через зріст ентропії (безладдя й невизначеності).

24. Соціальнокомунікаційний підхід

Методологічним підходом до вивчення явищ, процесів, функцій соціальних комунікацій є соціальнокомунікаційний підхід.

Суттю цього підходу є фіксація, моніторинг, опис, аналіз та інтерпретація даних.

Соціальнокомунікаційний підхід – це підхід, який передбачає аналіз явищ в контексті суспільної взаємодії соціальних інститутів, засобів, соціальних ролей.

Переосмислення звичних явищ з точки зору соціальних комунікацій – це включення їх в систему інформаційної соціальної взаємодії: як журналістика впливає на соціум, як бібліотеки формують суспільство і т.д. Таким підходом ми зможемо відрізняти науку соціальні комунікації від інших наук – філологічних, історичних, педагогічних та інших.

Соціальнокомунікаційна парадигма принципів дослідження явищ включає:

1) вивчення явища в контексті суспільної взаємодії суб’єктів спілкування;

2) визначення функціонального статусу явища в цьому контексті взаємодії;

3) визначення залежності явища від мети, завдань і характеру суспільної взаємодії.

Дослідження комунікаційних об’єктів у соціальному вимірі включає:

1) фіксацію досліджуваного об’єкта у природній для нього системі суспільних координат (зв’язок із соціальною групою, фахом, віком, освітою, переконаннями, вірою тощо);

2) спостереження за досліджуваним об’єктом в соціальних умовах;

3) експериментування з досліджуваним об’єктом у реальних або лабораторно відтворених соціальних умовах;

4) опис результатів спостережень чи експериментів відносно соціально заданих параметрів;

5) аналіз результатів досліджень у соціально заданому контексті;

6) соціально зорієнтована інтерпретація результатів аналізу.

Соціальнокомунікаційний підхід у науці висуває вимогу щодо опису соціальнокомунікаційних методів досліджень. Безперечно, це мають бути в першу чергу загальнонаукові методи, пристосовані до умов нової наукової галузі. По-друге, це мають бути спеціальні методи, які базуються на розумінні соціальної взаємодії між суб’єктами спілкування. До таких спеціальних методів слід віднести інформаційний метод дослідження, який є не просто методом, а є особливим методологічним підходом до вивчення соціальних комунікацій.

Науки:

- соціологія;

- масові комунікації.