55. Узгодження присудка з підметом в ділових паперах.

При складанні документів слід звернути увагу на правила узгодження підмета з присудком у ділових паперах:

1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю, то присудок ставиться в однині: Двадцять один працівник об'єднання подав заяву про звільнення з роботи. Вісімдесят один студент взяв участь у конференції.

2. Якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у множині, були переведені три працівники, чотири студенти пропустили заняття.

3. Підмет зі словами більшість, меншість, ряд, частина, багато, кілька в діловому стилі вимагають від присудка форми однини: Ряд пропозицій буде враховано. Більшість студентів буде зарахована на стипендію. Частина товару буде реалізовано. Кілька промовців буде запрошено до роботи конференції. Але, якщо головні члени речення розділені підрядним реченням, або коли головні члени речення є однорідними, то присудок ставиться у множині: Ряд питань, які внесені на обговорення, будуть поставлені на голосування. Кілька пунктів і параграфів будуть змінені.

4. Однорідні підмети із означенням, наприклад, значна частина, велика кількість, цілий ряд вимагають від присудка однини. Значна частина верстатів і механізмів відповідає сучасним вимогам.

5. При підметі, вираженому займенниками хто, дехто, ніхто, ніщо та ін. присудок ставиться у формі однини: Усі, хто пройшов реєстрацію, повинні з'явитися.

6. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок узгоджується в роді з підметом, а не з прикладкою: Виставка-продаж відбулася... Школа-інтернат відкрита з ініціативи... Недалеко від вокзалу знаходиться вагон-лабораторія, який веде контроль за станом повітря та води

.7. Присудок ставиться в однині, коли однорідні підмети розділені протиставними сполучниками не - а, не лише -а й: Не лише економічного, а й юридичного обґрунтування, потребує..

.8. Коли підмет - символічна або умовна назва, присудок узгоджується із загальною, родовою назвою: Об'єднання «Світанок» уклало угоду... Фірма "Світоч" допомогла... Банк "Аваль" надав пільги...

9. Якщо підмет абревіатура - присудок узгоджується в роді, числі, що й головне слово в словосполученні, від якого утворено абревіатуру: УАН (Українська академія наук) була заснована в 1918 році. ЗДУ (Запорізький державний університет) провів... У1999 році ПДВ (податок на додану вартість) становив...

56. Вставні та вставлені конструкції, їх виділення у документі.

Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

Вставні слова виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки. Вони не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення.

В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам — краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

За своїм значенням вставні слова і словосполучення діляться на три групи:

1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні.

Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, можливо, може, мабуть, безперечно, безсумнівно, власне кажучи, зрозуміло, без сумніву, немає сумніву, видно, очевидно, припустимо, відома річ, сказати прав-ду, як-не-як, так би мовити, видимо, либонь та ін.

2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких), за словами (такого чи таких) тощо.

3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між: іншим, словом, по-перше, по-друге по-третє, кінець кінцем, мало цього та ін.

Вставні слова не є членами речення, тобто не відповідають на жодне з питань в реченні.

В усній мові вони не завжди виділяються паузами, але на письмі обов’язково відокремлюються комами з обох сторін, рідше – тире.

1. Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-друге, отже, щоправда, крім того, а втім, у середині простого речення однак, одначе і проте. І навпаки, ніколи не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито і не виділяються комами.

2. Без вагань виділяємо і вставні слова, що мають форму дієприслівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи) або біля них можна поставити слово кажучи (напевно, за висловом, до речі, між іншим).

3. В інших випадках, щоб упевнитися, чи дане слово і справді вставне, перевіряємо його питанням. Якщо слово в реченні відповідає на питання, то воно не вставне і виділяти його комами не можна; якщо ж не відповідає – то воно вставне і його виділяємо комами.