19. Лексикологія як розділ мовознавства.

Лексикологія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови).

Лексикологія суттєво відрізняється від фонетики і фонології. Якщо фонетика і фонологія вивчають односторонні одиниці, що мають лише план вираження, то лексикологія – двосторонні одиниці, які мають план вираження і план змісту.

Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію.

Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики.

Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови.

Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни.

Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей.

Прикладна лексикологія вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення.

Історія

Термін лексикологія вперше введений у французькій енциклопедії Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 році.

Проте, як окремий розділ мовознавства лексикологія виділилася порівняно недавно. Ще на початку 20 століття відомий американський мовознавець Леонард Блумфільд вважав, що мовознавство загалом не повинно займатися семантикою, яка по суті становить ядро лексикології.

Розділи лексикології

власне лексикологія — наука про словниковий склад мови.

семасіологія — наука про значення слів.

ономасіологія — наука, яка вивчає процеси найменування.

етимологія — наука, яка досліджує походження слів.

фразеологія — наука про стійкі словосполучення.

ономастика — наука про власні назви. Ономастика в свою чергу поділяється на розділи:

антропоніміка — наука про імена людей.

топоніміка — наука про назви географічних об'єктів.

гідроніміка — наука про назви водоймищ.

теоніміка — наука про назви божеств.

астроніміка — наука про назви астрономічних об'єктів.

зооніміка — наука про назви тварин (клички тварин).

лексикографія — наука про укладання словників.

У курсі сучасної української мови розглядається система словникового складу лише на сучасному етапі її розвитку, тобто в плані синхронної характеристики:

а) лексичне багатство української мови;

б) слово і поняття та взаємовідношення їх;

в) основні типи лексичних значень слів;

г) розвиток і шлях збагачення словникового складу;

д) найважливіші стилістичні шари у словниковому складі мови.

Слово – одна із основних одиниць мови. Всі інші мовні одиниці так чи інакше зв’язані з словом.

Слово - не просто форма матеріалізованого вираження головної думки, а засіб перетворення вражень на новий предмет пізнання.

Мовні звуки завжди реалізуються лише в основі; такі елементи мови, як корінь, основа, суфікс, префікс, закінчення, можуть існувати тільки при наявності слова; із слів складаються словосполучення і речення, за допомогою яких людина оформляє свої думки й передає їх іншим людям. Усі слова, що вживаються в якійсь мові, становлять її лексику, або її словниковий склад. Розділ мовознавчої науки, в якому вивчається словниковий склад мови, називається лексикологією.

У лексикології слово вивчається не лише саме собою, а й у повному зв’язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження, з історичної точки зору, у плані вживання.

До лексикології в широкому значенні слова належать такі науки:

1) власне лексикологія – наука про словниковий склад;

2) семасіологія - це наука про значення слів. Її ще називають лексичною семантикою.

Слово семантика дуже часто вживається в розумінні “значення”. Деякі лінгвісти семасіологію і семантику називають тільки вивчення значень слів, але не інших одиниць мови. Однак останнім часом під семантикою розуміють:

а) весь зміст, інформацію, передавані мовою або якоюсь її одиницею (морфемою, словом);

б) розділ мовознавства, який вивчає цей зміст, інформацію.

3) ономасіологія - наука , яка вивчає процеси найменування. Її називають ще теорією номінацій. Ономасіологія протиставляється семасіології за спрямуванням, напрямком дослідження. Якщо семасіологія йде від позначення (слова) до значення, то ономасіологія веде дослідження від речі або явища до думки про них і до їх позначення мовними засобами;

4) етимологія – наука, яка досліджує походження слів;

5) фразеологія – наука про стійкі словосполучення.

6) ономастика - наука про власні назви, яка складається з антропоніміки – науки про імена людей і топоніміки – науки про географічні назви.

7) лексикографія – наука про укладання словників. Лексикологія як окремий розділ мовознавства виділилася від інших розділів, наприклад – граматики.

Важливою лексичною одиницею, яка становить сукупність усіх слів є лексика.

На початку ХІХ ст. у вітчизняному мовознавстві з’явилися перші дослідження лексики, яка розглядалась у системі (О. О. Потебня).

Проведені дослідження довили, що лексика – це не механічне нагромадження слів, а система. На її системність вказують такі факти:

- вихідність одних одиниць із інших одиниць тієї самої мови, тобто можливість тлумачення будь-якого слова мови, іншими словами тієї ж мови;

- можливість описати семантику слів за допомогою обмеженого числа елементів - семантично найбільш важливих слів, так званих елементарних слів;

- систематичність і упорядкованість об’єктивного світу, що відображений у лексиці.

У підручниках сучасної української мови подається таке визначення, лексика – це сукупність уживаних у мові слів, з якими пов’язані певні значення, закріплені в суспільному вжитку. Лексика – одна з основних складових мови, найменш консервативний елемент мовної системи. У плані порівняння можна відзначити, що найбільш консервативна галузь мови – фонетика. Одиницею лексики є слово. Зовні воно сприймається як звук, або сукупність звуків. Проте не кожний звук, не кожне поєднання звуків можна назвати словом. Слово – це звук, або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле.

Сучасна українська мова, як і всяка інша, формується на протязі багатьох епох, поступово розвиваючись і удосконалюючись у всіх своїх компонентах. Лексика сучасної української мови неоднорідна за своїм походженням. Значна частина її через давньоруську мову успадкувала ще від спільнослов’янської мови-основи.