Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Генеральна прокуратура України

Національна академія прокуратури України

НЕСТОР НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 343.137.9

Запровадження медіації в кримінальному процесі україни

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2013

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:	кандидат юридичних наук, доцент Костюченко Олена Юріївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри правосуддя юридичного факультету.
Офіційні опоненти:	доктор юридичних наук, професор Галаган Володимир Іванович, Національна академія внутрішніх справ, професор кафедри досудового розслідування;
	кандидат юридичних наук, доцент Микитин Юрій Іванович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, доцент кафедри кримінального права, заступник директора юридичного інституту.

Захист відбудеться 03 квітня 2013 року о 14 годині 00 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.730.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) юридичних наук у Національній академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б.

Автореферат розісланий «01» березня 2013 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. В. Лісова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток України як демократичної, соціальної та правової держави вимагає належних гарантій реалізації прав і свобод людини, що можливо завдяки подальшій імплементації у вітчизняну правову систему загальновизнаних міжнародних стандартів у сфері кримінального судочинства, зокрема медіації потерпілого та особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (victim-offender mediation), як найбільш поширеної форми відновного правосуддя. Ґрунтуючись на ідеї примирення сторін, відшкодування завданої потерпілому шкоди, усвідомлення особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, моральної і правової відповідальності за свої дії, цей метод вирішення спорів сприяє реінтеграції у подальшому такої особи в суспільство, запобіганню рецидиву, спрощенню розгляду окремих категорій кримінальних справ.

В Україні на сьогодні реалізовані окремі заходи на шляху запровадження медіації в кримінальному процесі. У квітні 2012 року Верховною Радою України було прийнято Кримінальний процесуальний кодекс України, що передбачає докорінні зміни у вітчизняному кримінальному процесі. Особливо важливі з них полягають в закріпленні на законодавчому рівні можливості укладення угоди про примирення між потерпілим і підозрюваним, обвинуваченим. Дана ініціатива має сприяти вдосконаленню кримінального судочинства, забезпечивши швидке відновлення прав потерпілого.

При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України, допускаючи можливість укладення угоди про примирення, безпосередньо саму процедуру медіації не врегульовує.

Комплексного та детального наукового дослідження питання про необхідність запровадження саме медіації в кримінальному процесі України не проводилось. Водночас ця проблема потребує глибокого осмислення, систематизації, узагальнення теоретичного і практичного матеріалу та розроблення на його основі пропозицій з удосконалення кримінального процесуального законодавства України. Наведені обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертації.

Значний внесок у вивчення проблеми запровадження медіації в кримінальному процесі України становлять роботи таких вітчизняних та зарубіжних учених, як: І. Айртсен, О. В. Аллахвердова, Х. Бесемер, Р. Буш, І. А. Войтюк, В. І. Галаган, Л. В. Головко, М. Гроенхейзен, Е. Ешуорт, В. В. Землянська, Х. Зер, Р. Г. Коваль, І. М. Козьяков, В. М. Куц, Н. Крісті, Д. Маєрс, Р. Р. Максудов, В. Т. Маляренко, Т. Маршала, Г. Мате, П. Мілберн, Ю. І. Микитин, Д. Несс, С. Г. Пен, М. Райт, М. Умбрайт, М. Г. Флямер, Д. Фолджер, Н. С. Шатіхіна.

Крім того, у працях таких науковців, як: Х. Д. Алікперов, С. А. Альперт, Л. В. Багрій-Шахматов, Ю. В. Баулін, Т. В. Варфоломеєва, М. Галантер, М. І. Гошовський, О. А. Губська, А. В. Єндольцева, Л. М. Карнозова, О. Ю. Костюченко, І. І. Котюк, А. Н. Красиков, О. П. Кучинська, Н. В. Лісова, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, О. В. Перепадя, Ю. Д. Притика, П. В. Пушкар, В. М. Тертишник, М. І. Хавронюк, Г. Хесль, В. В. Ценева, М. Е. Шумило, М. К. Якимчук,  Г. М. Якобашвілі, С. С. Яценко, А. М. Ященко проведені дослідження окремих інститутів кримінального права та кримінального процесу, наукові результати яких мали вагоме значення під час написання цієї роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з плановою темою, що затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол № 3 від 4 грудня 2009 року «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (реєстраційний № 06БФ042-01, державна реєстрація № РК 0101U003579), і темою кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблеми розвитку законодавства про судочинство та судоустрій України» № 97165. Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол № 3 від 23 жовтня 2009 року.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є комплексна розробка науково обґрунтованих положень та пропозицій щодо запровадження медіації в кримінальному процесі України, виявлення теоретичних і практичних питань у сфері правового регулювання та їх вирішення, у тому числі, шляхом надання рекомендацій з удосконалення чинного кримінального і кримінального процесуального законодавства та практики його застосування.

Для досягнення поставленої мети були визначені та вирішувалися наступні задачі:

• окреслити історичний розвиток правового регулювання примирення в кримінальному процесі України;

• визначити правову та соціальну суть медіації, як однієї з основних складових відновного правосуддя, охарактеризувати її головні принципи, а також визначити основні етапи процедури її проведення;

• сформулювати теоретичну модель правового статусу медіатора;

• проаналізувати зарубіжний досвід застосування медіації з метою її запровадження в кримінальному процесі України;

• на підставі аналізу норм чинного кримінального та кримінального процесуального законодавства встановити правові передумови для застосування медіації;

• узагальнити практику застосування слідчими та судовими органами правових підстав звільнення від кримінальної відповідальності та закриття справ у зв’язку з примиренням винного з потерпілим;

• визначити перспективи подальшого запровадження медіації в правову систему України;

• розробити практичні рекомендації щодо запровадження медіації в кримінальному процесі України;

• внести пропозиції з удосконалення чинного кримінального і кримінального процесуального законодавства України з метою законодавчого закріплення медіації.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що складаються при застосуванні медіації в кримінальному процесі.

Предметом дослідження є запровадження медіації в кримінальному процесі України.

Методи дослідження. Під час проведення даної наукової роботи застосовувались загальнонаукові та спеціально-наукові методи, вибір яких обумовлено особливостями об’єкта, предмета, мети і задач дослідження. Методологічну основу становить насамперед діалектичний метод пізнання, за допомогою якого правові явища розглядаються в розвитку, взаємозв’язку та взаємодії, з урахуванням тих факторів і умов, що впливають на їх сутність, призначення, особливості. З числа спеціально-наукових методів у дисертаційному дослідженні застосовані: історичний, формально-логічний методи, аналізу і синтезу, абстрагування та узагальнення, системно-структурний і порівняльно-правовий методи, а також методи прогнозування та статистичний. За допомогою історичного методу досліджено еволюцію становлення і розвитку медіації в зарубіжній та вітчизняній практиці. Формально-логічний метод і метод аналізу та синтезу застосовано при дослідженні змісту складових частин медіації; правової категорії примирення (умови юридичної дійсності; часовий та вольовий моменти примирення; сфера застосування тощо); при формулюванні поняття медіації, складових частин (етапів) медіації, при визначенні особливостей правового статусу медіатора тощо; при складанні тексту норм, якими пропонується доповнити чинне законодавство або змінити його в інший спосіб. Метод аналізу та синтезу також використовувався під час збирання й вивчення практики застосування медіації і для проведення анкетування суддів, прокурорів, адвокатів та інших фахівців у галузі права з метою з’ясування окремих аспектів проблем, що досліджувалися. Для виконання цих задач також застосовувались методи абстрагування і узагальнення. За допомогою системно-структурного методу пізнання було проаналізовано будову правової категорії примирення і такі взаємозв’язки між її складовими, що створюють можливість проведення медіації та врахування її результатів. На основі цього методу також досліджувалися в сукупності відповідні положення чинного законодавства, що регулюють питання про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим (de lege lata), а також проекти відповідних нормативно-правових актів (de lege ferenda). Порівняльно-правовий метод застосовано при зіставленні положень щодо функціонування медіації у вітчизняній та зарубіжній практиці; при виявленні співвідношення результатів медіації як підстави звільнення від кримінальної відповідальності з іншими юридичними формами врахування таких результатів; під час порівняння позицій учених-правників щодо питань правової природи медіації, її складових частин тощо. Метод прогнозування використано при формулюванні перспектив розвитку медіації в кримінальному процесі України. На основі статистичного методу опрацьовано дані судової статистики, результати опитувань практичних працівників тощо.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті: аналізу судової практики, матеріалів 180 кримінальних справ місцевих судів міст Києва, Красногвардійська, Харкова, Донецька, Львова, судової статистики, а також результати анкетування 285 осіб: суддів, прокурорів, слідчих та адвокатів міст Києва, Харкова, Донецька, Львова, Одеси, Сімферополя.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця дисертаційна робота є першим комплексним науковим дослідженням медіації у кримінальному процесі України, у якому поєднано як вітчизняний, так і зарубіжний досвід вивчення її окремих аспектів і висвітлено останні напрацювання вчених у даному напрямі. У дисертації розроблено нові науково-теоретичні положення, що полягають у наступному:

вперше:

• доведено необхідність виокремлення етапів медіації в межах кримінального процесу (ініціювання проведення медіації, направлення медіатору інформації про обставини справи для проведення медіації, прийняття процесуального рішення за результатами медіації) та етапів медіації поза межами кримінального процесу (проведення підготовчого засідання, процес переговорів, складання звіту медіатора за результатами проведеної медіації);

• відокремлено термін «медіація» від терміна «примирення», оскільки саме медіація є механізмом реалізації права сторін на примирення, яке, у свою чергу, являє собою позитивний результат проведеної медіації;

• запропоновано авторське визначення поняття «медіаційна таємниця» в кримінальному процесі України, під якою треба розуміти інформацію, отриману від осіб, що стала відома медіатору при здійсненні ним своїх професійних обов’язків;

• визначено професійну складову особи медіатора та процес його підготовки, що складається з двох взаємопов’язаних етапів: отримання знань та оволодіння навичками. Обґрунтовано необхідність запровадження у профільних вищих навчальних закладах навчальної дисципліни «Медіація в кримінальному процесі як метод вирішення конфліктів», яка призначена для отримання теоретичних знань і практичних навичок у сфері сучасних технологій вирішення конфліктів;

• запропоновано низку авторських змін та доповнень до Кримінального процесуального кодексу України з метою законодавчого закріплення врахування позитивних результатів медіації і вдосконалення правового регулювання укладення та виконання угоди про примирення;

удосконалено:

• визначення медіації в кримінальному процесі України в контексті Кримінального процесуального кодексу України (2012 р.). Під цим терміном слід розуміти позасудову процедуру вирішення конфлікту з метою примирення потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, відновлення порушених правовідносин в суспільстві, яка досягається шляхом проведення переговорів з дотриманням принципів добровільності, самовизначення, незалежності, конфіденційності за участю нейтральної та неупередженої третьої сторони (медіатора), внаслідок чого потерпілий отримує можливість виявити своє ставлення до кримінального правопорушення та його наслідків, підозрюваний, обвинувачений (підсудний) чи засуджений – прийняти на себе зобов’язання щодо відшкодування заподіяної шкоди, усунення інших негативних наслідків вчиненого кримінального правопорушення та здійснення інших дій, не пов’язаних з відшкодуванням шкоди (дій майнового або немайнового характеру, за винятком тих, що не відповідають інтересам суспільства або порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб) на користь потерпілого;

• соціально-правове обґрунтування положень, відповідно до яких медіація потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) чи засудженого є новітнім механізмом реформування існуючої моделі кримінального судочинства з метою дотримання належного правопорядку та громадянського миру, зміни способу реагування держави на вчинений злочин, забезпечення можливості відновлення прав та інтересів потерпілого, розвантаження судової системи, а також формування позитивного іміджу України на сучасній світовій політико-правовій арені;

• аналіз правової природи угоди про примирення, що укладається за результатами позитивно проведеної медіації. Обґрунтовано, що результат примирення може бути не тільки підставою для звільнення від кримінальної відповідальності в контексті статті 46 КК України, а й обставиною, що враховується під час: призначення покарання як пом’якшуюча, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або звільнення неповнолітніх від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

• законодавчі положення застосування медіації на основі аналізу законопроектів у частині визначення характеру справ, що можуть передаватися на медіацію, стадії кримінального процесу, на якій можливо ініціювати проведення медіації, визначення питань професійної підготовки медіаторів тощо; розроблено комплексний проект Закону України «Про медіацію в кримінальному процесі України»;

• механізм запровадження медіації у систему кримінального процесу України. Зокрема, визначено основні шляхи та напрями реформування і вдосконалення відповідних сфер регулювання в контексті адаптації правової системи України до acquis communautaire (право Європейського Союзу);

дістало подальший розвиток:

• комплексний аналіз медіації, а саме: визначення її суті, принципів, основних функціональних методів, що застосовуються в процесі медіації;

• аналіз норм матеріального та процесуального права, що враховують результати примирення. Встановлено, що медіація можлива на будь-якій стадії кримінального процесу;

• історичний аспект застосування примирення з часів Київської Русі до сьогодення;

• узагальнення практичного досвіду запровадження та застосування медіації в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, Королівстві Бельгія, Федеративній Республіці Німеччина, Республіці Польща, Французькій Республіці, Російській Федерації, Республіці Молдова, Республіці Казахстан.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки та пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі – для подальшого вивчення проблем примирення сторін кримінального конфлікту, відшкодування потерпілому завданої шкоди шляхом запровадження та застосування медіації в кримінальному процесі України;

нормотворчій діяльності – для правової регламентації примирення сторін кримінального конфлікту, відшкодування потерпілому завданої шкоди шляхом запровадження та застосування медіації в кримінальному процесі України;

правозастосовній діяльності – для забезпечення використання медіації в кримінальному процесі України;

навчальному процесі – при викладанні дисципліни «Кримінальний процес», а також з метою запровадження спеціальної навчальної дисципліни «Медіація в кримінальному процесі як метод вирішення конфліктів».

Матеріали дисертаційного дослідження використовувалися дисертанткою у навчальному процесі під час проведення лекційних та практичних занять (акт про впровадження в навчальну та наукову діяльність Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 07/09–2011 від 15.09.2011 р.). Результати дисертаційного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на засіданні кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 5 від 22.12.2011 р.). Пропозиції щодо внесення відповідних змін до проекту Кримінального процесуального кодексу України (2012 р.) та проекту Закону України «Про медіацію», подані до Верховної Ради України (лист від юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 29.06.2011 р. № 042/624), будуть ураховані в законотворчому процесі (відповідь Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України від 05.07.2011 р. № 04-30/18-2543; відповідь Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 02.10.2012 р. № 04-19/14-2063).

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах автора на: Всеукраїнській студентській науковій конференції «Сучасний стан і перспективи розвитку держави і права в Україні очима студентів» (Дніпропетровськ, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (Київ, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та сучасні проблеми» (Кіровоград, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання сучасних державотворчих та правотворчих процесів» (Запоріжжя, 2010), II Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та студентів «Закарпатські правові читання» (Ужгород, 2010), IX Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (Львів, 2010), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Вдосконалення діяльності прокуратури – шлях до реформування кримінальної юстиції» (Львів, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права та права людини» (Запоріжжя, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика правотворчої та правозастосовчої діяльності у контексті сучасних реформаційних процесів» (Харків, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення» (Київ, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми процесуальної науки: історія та сучасність» (Київ, 2010).

Публікації. Концептуальні положення дисертаційного дослідження викладені автором у двадцяти чотирьох наукових публікаціях, зокрема у восьми наукових статтях, опублікованих у виданнях, включених МОНмолодьспортом України до переліку фахових з юридичних наук, одній статті, опублікованій у виданні іноземної держави, чотирьох статтях, опублікованих в інших вітчизняних виданнях, та одинадцяти тезах міжнародних науково-практичних конференцій.

Структура роботи визначена відповідно до мети і задач дослідження та складається зі вступу, трьох розділів, що містять 12 підрозділів та 2 підпункти, висновків, використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 277 сторінок, з них 170 сторінок основного тексту, 30 сторінок, на яких розміщено список використаних джерел (260 найменувань), та 77 сторінок, де наведено 7 додатків.