- •Мова як суспільне явище, її функції.
- •Функціонування української літературної мови як державної.
- •Історія
- •Сучасна українська
- •Державна мова
- •Поняття літературної мови. Норма літературної мови.
- •Розділи стилістики та їх завдання. Дефініція стилю.
- •8. Порівняльна стилістика:
- •9. Історична стилістика.
- •Головні ознаки офіційно-ділового мовного стилю
- •Підстилі офіційно-ділового мовного стилю. Системи документації
- •Лексика офіційно-ділового стилю.
- •Іншомовна лексика в ділових паперах
- •Поняття про документ. Спільні риси документів
- •Формуляр документа
- •Склад реквізитів.
- •Поняття культури мови, мовного етикету.
- •Невербальні засоби спілкування.
- •Види усного ділового мовлення.
- •Вимоги до сучасних виступів. Підготовка до публічного виступу. Основні складові виступу.
- •Лексикологія як розділ мовознавства.
- •Історія
- •Розділи лексикології
- •Види лексики за походженням.
- •Види лексики за вживанням.
- •Загальновживана лексика.
- •Спеціальна лексика.
- •Зв’язок ділового мовлення з професією.
- •Особливості використання професійної лексики у ділових паперах. Професіоналізми.
- •Кліше у текстах ділових документів.
- •Поняття мовного кліше і штампа.
- •Навести і охарактеризувати фонетичні засоби офіційно-ділового стилю. Засоби милозвучності слова
- •Спрощення в групах приголосних звуків у діловій лексиці як фонетичні засоби офіційно-ділового стилю.
- •Подвоєння та подовження приголосних звуків у діловій лексиці як фонетичні засоби офіційно-ділового стилю. Пояснити різницю між поняттями «подовження» та «подвоєння».
- •Чергування голосних фонем як морфонологічні засоби офіційно-ділового стилю.
- •Чергування о, е з і
- •Чергування о, е з нулем звука
- •Чергування приголосних фонем як морфонологічні засоби офіційно-ділового стилю.
- •Вживання апострофа у діловій лексиці (власне українській та запозиченій).
- •Вживання м’якого знака у діловій лексиці (власне українській та запозиченій).
- •Правопис слів іншомовного походження у текстах ділових документів.
- •Правопис префіксів у діловій лексиці.
- •Правопис суфіксів у діловій лексиці.
- •Вживання великої літери у текстах ділових документів. Правопис власних іменників у текстах ділових документів.
- •Правопис та відмінювання імен, по батькові, прізвищ як складні випадки орфографії офіційно-ділового стилю.
- •Правопис складних іменників та прикметників у текстах ділових документів. Правопис складних іменників.
- •Правопис складних прикметників.
- •Правопис прислівників разом, окремо та через дефіс у текстах ділових документів.
- •Правопис часток не, ні з різними частинами мови у текстах ділових документів. Не з різними частинами мови.
- •Особливості відмінювання та правопису іменників іі відміни у формі родового відмінка однини у текстах ділових документів.
- •Іменник у ділових паперах, його парадигматика та правопис. Категорія роду іменників у ділових паперах
- •Рід невідмінюваних іменників
- •Категорія числа іменників у ділових паперах
- •Прикметник у текстах ділових документів, особливості його граматичної парадигми та правопису.
- •Особливості вживання займенників у ділових паперах.
- •Дієслівні форми та їх парадигматика у текстах службових документів. Особливості використання дієслівних форм у реквізиті № 21 наказів, протоколів, розпоряджень, актів.
- •Призначення службових частин мови (часток, сполучників, прийменників) у текстах ділових документів. Сполучник в діловому мовленні.
- •Правопис сполучників.
- •Правопис часток
- •Прийменник по в діловому мовленні
- •Складні випадки синтаксичної керування та сполучуваності прийменника у діловому тексті.
- •Словосполучення та речення як синтаксичні конструкції ділового мовлення.
- •Види речень у ділових паперах. Синтаксичні структури у діловому мовленні
- •Складні речення в діловому мовленні. Розділові знаки в складних реченнях.
- •Порядок слів у текстах документів.
- •Узгодження присудка з підметом в ділових паперах.
- •Вставні та вставлені конструкції, їх виділення у документі.
- •Тире між підметом і присудком у текстах ділових документів.
- •Розділові знаки при уточнюючих, пояснюючих та приєднувальних членах речення у текстах ділових документів.
- •Розділові знаки при однорідних членах речення та узагальнюючих словах у текстах ділових документів.
- •Однорідні члени речення, не з'єднані сполучниками
- •Однорідні члени речення, з'єднані одиничними сполучниками
- •Однорідні члени речення, з'єднані парними сполучниками
- •Тире і крапка з комою між однорідними членами речення
- •Розділові знаки при узагальнювальних словах
- •Поняття однорідних членів речення та узагальнюючого слова у текстах ділових документів. Однорідні та неоднорідні означення.
- •Однорідні й неоднорідні означення
- •Автобіографія
- •Звершховського Артемія Володимировича
- •Резюме: визначення, призначення, типи, склад реквізитів, схема укладання. Назвати тип, до якого належить цей документ у системі орд. Документи щодо особового складу
- •Довідка: визначення, призначення, класифікація, склад реквізитів, особливості оформлення. Назвати тип, до якого належить цей документ у системі орд. Довідково-інформаційні документи
- •11 Травня 2011 р. М. Київ
- •Витяг з протоколу: визначення, призначення, склад реквізитів, особливості оформлення реквізиту № 21. Назвати тип, до якого належить цей документ у системі орд. Довідково-інформаційні документи
- •11 Травня 2011 р. М. Київ
- •18.11.05 Р. Підпис
- •7 1 Службові листи та їх види, перелік реквізитів та особливості оформлення реквізитів № 10 та № 21. Назвати тип, до якого належить цей документ у системі орд. Довідково-інформаційні документи
Державна мова
Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.
Термін державна мова з'явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови.
Статус державної мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення. З іншого боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин.
У країнах конфедеративного устрою, як Канада або Швейцарія, статус державної (офіційної) мови визначається також окремо на регіональному рівні. Це призводить на практиці до того, що, наприклад, у провінції Квебек (Канада) підприємства федерального підпорядкування виконують федеральний закон про мови і надають послуги англійською і французькою мовами, а підприємства провінційного підпорядкування — лише французькою. Підприємства ж муніципального рівня (аналог укр. ЖЕКів) виконують місцеве муніципальне розпорядження і обирають який, федеральний чи провінційний закон про мови виконувати. Так на території Великого Монреаля переважно під цим впливом мовного суверенітету місто поділилося на більш ніж десять маленьких міст, які керуються федеральним або провінційним законом про мови[Джерело?].
У демократичних країнах, де лише одна мова має статус державної, забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії інших мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб.
-
Поняття літературної мови. Норма літературної мови.
Українська мова - національна мова українського народу. Вона належить до слов'янських груп мов. Українська мова має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна. На думку багатьох учених, українська мова за ступенем поширення перебуває у другому десятку мов, а за кількістю своїх носіїв займає друге місце серед слов'янських народів.
Сьогодні близько 38 млн. українців проживають в Україні, становлять у ній корінну націю.
Українська національна мова існує у двох формах:
а) у вищій формі. загальнонародної мови - сучасній укранській літературній мові,
б) у нижчій формі загальнонародної мови - її територіальних діалектах.
Мова, що має унормований словник, загальновживані граматичні форми, усталену вимову й правопис називається літературною.
Сучасна українська літературна мова - оброблена унормована форма української національної мови від часів І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка і до наших днів (.П.Котляревського вважають зачинателем нової української літературної мови. Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу українську мову. Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні , іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему.). Сформувалася вона на основі середньонаддніпрянських говорів, але до її складу ввійшли й інші наріччя.
Сучасна українська літературна мова обслуговує складні потреби суспільства, усі сфери його діяльності, нею користуються державні й громадські установи під час ділового спілкування, освіта, наука, засоби масової інформації і т.д.
Виконуючи такі важливі суспільні функціїї, національна літературна мова відзначається нормами, що є обов'язковими для всіх її членів. Українська літературна мова йде разом з поступом суспільства., вона розвивається й збагачується. Усталення, шліфування завжди супроводжують її, Свідченням цьому є роки видання "Українського правопису" -1946., 1960,1990,1993.
Мовна норма - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріпляються у процесі суспільної комунікації. Існують такі типи норм :
• орфоепічні ( вимова звуків і звукосполучень);
• графічні (передача звуків на письмі);
• орфографічні ( написання слів);
• лексичні (слововживання);
• морфологічні (правильне вживання морфем).
• синтаксичніі (усталені зразки побудови словосполучень, речень);
• стилі стичні ( відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування);
• пунктуаційні ( вживання розділових знаків).
Мовні норми історично й сощально зумовлені, стабільні, систематизовані. Але з поступом суспільства виникають потреби щодо зміни літературної норми мовної одиниці.
І тому в межах норми співіснують мовні варіанти старого і нового в мові. Так у словниках українського літературного словосполучення розрізняють варіантіи:
-
акцентні (розплід і розплід; плугатар і плугатар; договір і договір; завжди і завжди);
-
фонематичні (врожай і урожай);
-
морфологічні (стіл, а в Р.в. стола і столу).
Багато наших співвітчизників у різний час і з різних причин оселилися поза межами України. Ця частина українців тепер складає українську діаспору (діаспора - розсіяння). Проте русифікація України дала свої наслідки. В усіх великих і малих містах, у столиці України люди спілкуються між собою переважно російською мовою. Ставлення до рідної мови - свідчення національної свідомості. Культурно-мовні питання мали велике значення в усі періоди історії України, мовна проблема - це політична проблема, яка завжди в полі зору кожної держави. Державною (або офіційною) є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. У ст. 10 Конституції України записано: «Державною в Україні є українська мова». Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. У боротьбі проти всіляких заборон українська національна мова успадкувала надбання попередніх століть і не лише вистояла й утвердилася, а й розширила свої функціональні стилі, відшліфувала засоби вираження. Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову - як літературну, так і діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова.
Літературна мова - це унормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень).
Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі.
-
Лексична норма - це відбір словесних засобів, які сприяють встановленню певного мовного стилю.
-
Орфографічна норма - це орієнтація в написанні на останнє видання "Українського правопису" та на нормативні словники.
-
Граматична норма - це вибір правильних словоформ, а також правні побудови речень та словосполучень, орфоепічна й акцентна - це правила вимови і наголосу.
Літературна мова має дві форми вживання:
1) писемну, пов'язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та акцентної;
2) усну - розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфографічної. Норми літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються в усному й писемному мовленні.
Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу. Літературній мові властиві багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів. За функціональним призначенням - це мова державного законодавства, засіб спілкування у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, культури, мистецтва, засобів масової інформації.