Ад’єктивація

Дієприкметники – історичне джерело поповнення категорій прикметника. Так, активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксами книжного (старослов’янського походження) –ущ, -ющ, -ащ, -ящ – зазнали ад’єктивації і перейшли в розряд прикметників: невмирущий, пропащий, цілющий, тямущий, невсипущий. «Озвався гімом день грядущий» (Т.Севернюк), активні дієприкметники з суфіксом –л-: підлеглий, бувалий, зрозумілий, похилий. Від пасивних дієприкметників минулого часу: нездоланний, невблаганний, непримиренний тощо.

Можуть ад’єктивізуватись активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксом старослов’янського походження –уч-, -юч-, -ач-, -яч-: балакучий, ревучий, колючий, плакучий.

У процесі ад’єктивації дієприкметники втрачають дієслівні ознаки – категорії виду, стану, часу, синтаксичну властивість керування залежними словами – і виражають синтаксичні ознаки предмета: «Під лежачий камінь вода не тече»; гнила солома, в’ялі руки, спілі вишні, стиглі плоди, поживні речовини, незламний характер, биті черепки, облиті груші. «Повіє вітер, відірве життя записану сторінку» (Б.Беднарський).

Переходячи у прикметники, дієприкметники можуть змінювати наголос: дієприкметники наголос мають на корені, а прикметники – на суфіксі: печена картопля – печена на попелу картопля, варена страва – варена в юшці риба.