Історичний коментар

Короткі, або не членні, прикметники історично є давніші від повних, або членних. Вони відмінювалися подібно до іменників, наприклад, новъ (ч. р.)→плодъ; нова (ж. р.)→рука, ново (с. р.) село. Повні, або членні, прикметники утворилися від злиття коротких з відповідними відмінками давньоруських вказівних займенників и (ч. р.), Ђ (я) (ж. р.), ǽ (с. р.), які відігравали роль родових членів (подібно до артиклів у німецькій мові der, die, das, – звідки й назва членні прикметники. Відмінювалися короткі прикметники так, як відмінювалися відповідні іменники ч., с. і жіночого роду. Біля них ставилися також у відповідних формах і вказівні займенники. У процесі розвитку мови займенники и, я, є поступово втратили ознаки повнозначної частини мови і, зазнавши певних фонетичних змін, злилися з короткими прикметниками, перетворившись у відмінкові закінчення ( добръ и (ч. р.) → добръи → добрый → добрий; добра→ Ђ(ж.р) → добраЂ → добра(jа) → добра, добрая; добре → ǽ(с.р) → добреǽ → добреjе → добре.

3. Ступені порівняння якісних прикметників

Якісні і відносні прикметники протиставляються за ступенем вияву ознаки.

Категорією ступеня вияву ознаки називається така категорія, яка вказує на рівень і інтенсивність вияву ознаки одного предмета відносно іншого або ознаки того самого предмета в різний час: День світліший ночі. Сьогодні день тепліший.

Отже, категорія ступеня вияву ознаки – це відношення ознаки предмета до рівня і інтенсивності її вияву. Вона має чотири грамеми: нульовий ступінь, вищий ступінь (компаратив), найвищий ступінь (суперлатив), абсолютний ступінь (елатив).

Нульовим ступенем називається прикметникова словоформа, яка називає ознаку предмета в її звичайному, нормальному вияві (стані) без порівняння зі станом тієї ж ознаки в іншому предметі або в інший час: білий папір, ніжний погляд. Нульовий ступінь є ступенем не порівняння, а ступенем вияву ознаки.

Вищим ступенем порівняння (компаративом) називається така прикметникова словоформа, яка своєю семантикою і словотвірною базою вказує на те, що та сама ознака в одному предметі виявляється в більшій (меншій) мірі, ніж в іншому, або в тому ж самому, але в інший час: Дні стали довші, а ночі – коротші.

Найвищим ступенем порівняння (суперлативом) називається така прикметникова форма, яка своєю будовою вказує на те, що та сама ознака в одному предметі виявляється в найбільшій, найменшій мірі, ніж в іншому, або в тому ж самому предметі, але в інший час: Найкращий подарунок – це твоя посмішка.

Суперлатив – це найвищий (найнижчий) ступінь вияву ознаки предмета, вираженої шляхом порівняння з усіма предметами цієї категорії за допомогою простої форми найвищого ступеня і прикметників з, серед, з-поміж з родовим відмінком іменника: Найвідоміший з усіх студентів, наймудріший серед мудрих.

5. Відмінювання прикметників. Тверда і м’яка групи відмінювання

У парадигматичній системі прикметника виділяються три парадигматичні типи – прикметники повні, або членні, – відмінювані форми: урожайний, мудрий, досвітній, прямий і короткі – невідмінювані: повен, згоден, ладен, варт.

У предикативному типі повних прикметників наявні дві групи – тверда (з твердим кінцевим приголосним основи): широкий, веселий, сумний і м’яка (з м’яким кінцевим приголосним основи): синій, осінній, вечірній.

Прикметники м’якої групи об’єднують у своєму складі незначну кількість лексичних одиниць, які виражають:

1) ознаку з загальним значенням часу: древній, будній, ранній, пізній, зимній, літній, осінній, вечірній, учорашній, сьогоднішній, суботній..;.

2) місця: крайній, ближній, дальній, нижній, тутешній, домашній, внутрішній, зовнішній, навколишній, кутній;

3) похідні прикметники, утворені від іменників – назв істот: дочірній, братній, синовій, мужній (муж), подружній, орлій;

4) кілька якісних прикметників з основою на –й: безкраїй, довговіїй, довготній.

Решта прикметників належать до твердої групи.