2. Розряди прикметників за значенням. Проміжні групи прикметників.

У сучасному мовознавстві співіснують три точки зору щодо значеннєвого поділу прикметників на групи:

1. Одні вчені (А.П.Грищенко, М.А.Жовтобрюх, І.Р. Вихованець) серед прикметників виділяють дві групи: якісні і відносні (із підгрупою присвійних);

2. Інші (М.Я. Плющ, М.І.Фурдуй, Є.І.Чернов) – три групи: якісні, відносні та присвійні;

3. Інша точка зору полягає в тому, що серед прикметників виділяють чотири групи: якісні, відносні, присвійні і порядкові (Д.Х.Баранник, М.В.Леонова).

У шкільній граматиці прикметники поділяються за значенням на якісні, відносні та присвійні (див. Програма середньої загальноосвітньої школи. Рідна мова 5-11 класи, с.19), тому ми будемо користуватися класифікацією, яка збігається зі шкільною граматичною класифікацією.

Отже, за значенням і граматичними особливостями прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні.

Якісні прикметники виражають безпосередні, прямі ознаки предметів. У різних предметах ці ознаки можуть мати неоднакову міру вияву. Відповідають на питання який?, яка?, яке?, які? Наприклад: зелений – зеленіший, добрий – добріший.

За походженням і структурою серед якісних прикметників виділяють три групи:

1. Прикметники, що виражають ознаку безпосередньо лексичним значенням своєї основи. Ці прикметники давнього походження і в системі сучасної української мови вони виступають як непохідні: білий, блідий, давній, добрий, дорогий, милий, мудрий, пізній, синій, пустий, теплий.

2. Якісні прикметники, що виражають ознаку не безпосередньо, а через властивість іншого, якісно осмисленого поняття. Прикметники цієї підгрупи мають прозору етимологію. Вони пізнішого походження і утворені від іменників, дієслів, прикметників та інших частин мови за допомогою суфіксів, префіксів, словоскладання: басовитий, біловолосий, ласкавий, патріотичний, пізнавальний, плечистий, соковитий, сонний.

3. Підгрупа якісних прикметників формується з перших двох. Вона об’єднує прикметникові утворення, що передають ознаки, які є варіантами ознак, виражених прикметниками I і II підгрупи. Вони можуть означати:

а) якість з додатковим відтінком: гіркувато-солоний, кисло-солодкий;

б) назви відтінків кольорів: жовто-зелений, світло-рожевий, світло-червоний, темно-синій;

в) поєднання в одному предметі двох і більше кольорів: чорно-білий (фільм), синьо-червоний (олівець), синьо-біло-червоний (прапор).

Отже, прикметники I і II підгрупи становлять основну частину якісних прикметників сучасної української мови. Семантично найбільш розгалуженою і найбільш чисельною є друга підгрупа.

Якісні прикметники мають свої граматичні і словотвірні особливості:

1. Утворюють форми ступенів порівняння (милий – миліший – наймиліший, дорогий – дорожчий – найдорожчий).

2. Сполучаються з прислівниками міри і ступеня якості (трохи, дуже, надто, надзвичайно, винятково): дуже дорогий, надто цікавий, надзвичайно корисний.

3. Від якісних прикметників можливі суфіксальні і префіксальні утворення на вказівку більшої або меншої міри вияву якості (великуватий, превеликий, величезний, предобрий).

4. Від якісних прикметників можуть утворюватися форми суб’єктивної оцінки якості (збільшені, згрубілі, зменшені й пестливої форми прикметників): здоровенний, дружненький, молоденький, радісінький, теплесенький, манюсінькій, синюватий.

5. Утворення антонімічних пар: бідний – багатий, веселий – сумний, добрий – злий, дорогий – дешевий, ранній – пізній, широкий – вузький, щирий – скупий.

6. Утворення синонімічних рядів: веселий, радісний, безжурний; сміливий, відважний, хоробрий тощо.

7. Утворення іменників із абстрактним значенням (за допомогою суфіксів –ість, -изн-, -от, -ав(-яв),інь, -ин, -сив-): свіжий – свіжість, старий – старість; голубизна – голубий, жовтизна – жовтий; високий – висота, кислота – кислий; синява – синій; височінь – високий, глибочінь – глибокий; убозтво – убогий, багатство – багатий, лукавство – лукавий.

8. Від якісних прикметників утворюються якісно-означальні прислівники на –о, -е: гаряче, гірко, глузливо, дорого, важко, солоно, тепло тощо.

9. Частина якісних прикметників може мати коротку (нестягнену) форму: верт, дрібен, певен, ладен, зелен, повен, рад, ясен.

10. Якісні прикметники мають специфічні суфікси –ив, -лив-, -ист-, -овит, -уват, -ат-, -ав(-яв), -к тощо: правдивий, глузливий, зернистий, плечистий, соковитий, глеюватий, забудькуватий, довгастий, гребенястий, зубатий, картатий, зеленавий, білявий, близький, клейкий, повороткий тощо.

11. Утворюють редуплікаційні сполуки: синій-синій, тихий-тихий, тепло-тепло.

Слід відзначити, що на всі перелічені ознаки властиві абсолютно всім якісним прикметникам.

I. Так, не мають ступенів порівняння:

1) ті прикметники, які вказують на абсолютну ознаку (яка не підлягає кількісному вимірові): босий, голий, жонатий, мертвий, сліпий, німий;

2) прикметники на позначення мастей тварин: буланий, вороний, гнідий, зозулястий, мурий, попелястий, чалий;

3) назви кольорів, утворено порівняно пізніше головним чином за кольором певних предметів: салатовий, лимонний, цеглястий, барвінковий тощо;

4) прикметники, що вказують на більший або менший вияв ознаки в предметі без зіставлення з іншими предметами і утворені за допомогою суфіксів –уват (-юват), -к-уват, -ав (-яв): тонкуватий, зеленкуватий, широчезний, довжелезний, префіксів пре-, над-, пра-, за-, ультра-: пречудовий, надшвидкісний, престарий, заширокий, ультрамодний;

5) прикметники, що виражають суб’єктивну оцінку якості зо допомогою суфіксів –еньк-, -есеньк, -ісіньк-, -юсіньк-: чмстенький, дрібнесенький, новісінький, тонюсінькій;

6) складні прикметники, що позначають якість з додатковим відтінком: гіркувато-солоний, кисло-солодкий; відтінки кольорів: світло-сірий, темно-синій, ясно-жовтий;

7) більшість складних прикметників, утворених сполученням прикметників з іменником, сполученням іменника з прикметниковою частиною –подібний, -видний: білобокий, білосніжний, блакитноокий, дзвінкоголосий, зерновидний, змієвидний тощо;

8) віддієслівні прикметники з префіксом не-: невиліковний, невідступний, невмирущий, непохитний, непідступний, несходимий тощо;

9) прикметники на –анн-, -енн-, які походять від дієприкметників і означають велику міру вияву ознаки: невблаганний, невпізнанний, недоторканий, незбагненний, нездоланний, незліченний, незрівнянний, незчисленний, непримиренний, нескінченний.

II. Не утворюються іменники з абстрактним значенням від:

а) частини прикметників, що означають зовнішні риси людей: біловолосий, босий, русий, чорнолиций;

б) деяких прикметників, що означають фізичні якості людей і тварин: баский, бистрокрилий;

в) більшості прикметників, що є назвами кольору або масті: бурий, вороний, карий, коричневий, пурпурний, рудий, сірий, сріблястий.

Відносні прикметники виражають ознаки, які є стабільними щодо міри й інтенсивності прояву і характеризують предмет за відношенням його до іншого предмета, до дії чи обставини. Відповідають на питання який? яка? яке? які? Наприклад: кам’яна будівля (будівля з каменю), завтрашній день (день, що буде завтра), шовкова сукня (сукня із шовку) тощо.

Відносних прикметників у СУЛМ набагато більше, ніж якісних. Відповідно до типу відношень відносні прикметники поділяються на такі групи:

1. Прикметники, які виражають ознаку предмета щодо матеріалу: бронзова статуя, кришталева чара, паперовий з мій, піщане дно, пшеничний хліб, шовкова хустка;

2. Прикметники, які виражають ознаку предмета щодо розміру, об’єму, ваги, кількості: двометрова висота, кілометрова відстань, п’ятиповерховий будинок, десятилітрова посудина; кілограмова (стограмова) гиря; двійчасті двері, подвійне дно, повторне питання.

3. Прикметники, які виражають ознаки предметів щодо місця і простору: верхня полиця, європейська країна, закордонна подорож, Київський інститут, приміський парк, прибережна смуга.

4. Прикметники, що виражають часову ознаку предмета: вечірня зоря, осінній місяць, ранкова гімнастика, січневий мороз, сьогоднішня газета, передобідня пора.

5. Прикметники, що виражають ознаку предмета за тривалістю в часі: годинна тиша, десятихвилинна перерва, місячна відпустка, тижнева подорож, цілодобова вахта.

6. Прикметники, що виражають ознаку предмета за його функціональними особливостями, за призначенням: будівельний матеріал, витяжний вентилятор, виховний захід, вітальний лист, збиральний агрегат, лікувальний заклад, приймальна комісія, регулювальний пристрій.

7. Прикметники із значенням загальної відносності: академічна година, англійська мова, атмосферний тиск, кінцева зупинка, мовознавчий гурток, універсальний магазин.

8. Прикметники, що виражають ознаку предмета за належністю його іншому предметові: заводська лабораторія, інститутська аудиторія, редакційна пошта, університетський клуб, шкільна ділянка.

Відносні прикметники відрізняються від якісних і за граматичними , і за лексичними ознаками, вони не створюють ступенів порівняння, не можуть сполучатися з прислівниками, не мають антонімічних пар тощо.

Серед характерних граматичних особливостей відносних прикметників є те, що:

По-перше, переважна більшість прикметників мають лише похідну основу: шкіряний, береговий, дніпровський;

По-друге, мають синонімічні утворення серед іменників у Р. в. з прийменниками для, з і без них: деснянські береги – береги Десни, віконні рами – рами для вікон, пластмасова миска – миска з пластмаси, джерельна вода – вода з джерела;

По-третє, мають синонімічні утворення у формі складнопідрядних речень з підрядним означальним: випадний звук – звук, що випадає, перелітний птах – птах, що перелітає.

Присвійні (пасивні) прикметники виражають постійні щодо міри вияву, не безпосередні ознаки, які характеризують предмет за належністю його конкретній особі, істоті. Присвійні прикметники мають значення індивідуальної приналежності і відповідають на питання чий? чия? чиє? Наприклад: Шевченкові твори, Зоїна хустка, братова кімната, лисяча лапка.

Присвійні прикметники утворюються від:

1) назв осіб за різними ознаками: шахтареве взуття, лікареві окуляри, батьків дім;

2) особових імен: Степанів, Оксанин, Оленин;

3) прізвищ та псевдонімів: Гончарів роман, Франкова поезія, Пчілчині вірші;

4) андронімів (імена жінок за іменами чоловіків): Терпило – Терпелива – Терпелишина Наталка;

5) назв тварин: воловий хвіст, мушине крило, лисяче вушко.

Присвійні прикметники в українській мові утворюються від іменників – назв істот (осіб і тварин) – за допомогою суфіксів –ів(-їв), -ин(-їн) та їх фонетичних варіантів –ов, -ев(-єв),-ач(-яч): братів голос, Сергіїв батько, Ларисин капелюшок, Маріїн кошик, соловейків син; братова книжка, Сергієва м ати, Ларисина доповідь, Маріїна рукавичка, соловейкова пісня, теляча шия, гусяча лапка.

Присвійні прикметники в Н. і З. відмінках однини Ч. р. мають коротку форму: батьків син, соловейків, материн, тітчин, лисиччин, Мотрин, Марусин, Надіїн. Лише кілька присвійних прикметників Ч. р. мають і повну, і коротку форму: королевий (і королів) цвіт, соловейковий (і соловейків) спів.

Присвійні прикметники можуть означати:

1) належність предмета людині: Вікторів конспект, материна хустка, сусідчине каченя; також міфологічні істоти, прирівнювані до людини: мавчин голос, русалчині коси.