Зразки відмінювання

Н. веселий веселе весела осінній осіннє осіння

Р. веселого веселої осіннього осінньої

Д. веселому веселій осінньому осінній

З. веселий (Р.) Н. або Р. осінній(-його) осінню

О. веселим веселою осіннім осінньою

М. веселому(-ім) веселій осінньому(-ім) осінній

М. в. однини прикметників ч. і с. роду має варіанти закінчення -ому (-ім): на червоному (синьому) – на червонім (синім).

Окремий тип відмінювання становлять прикметники з другою частиною – лиций: білолиций, блідолиций, круглолиций, смуглолиций.

Відмінювання прикметників на –лиций

Н. блідолиций – блідолице блідолиця

Р. блідолицього блідолицьої

Д. блідолицьому блідолицій

З. блідолицього блідолицю

О. блідолицим блідолицю

М. блідолицьому (-ім) блідолицій

6. Субстантивація прикметників

Субстантивуючись, прикметники втрачають здатність виражати ознаки і властивості предметів і набувають значення предметності, яке є семантичною основою іменників. Наприклад: «Ой під вишнею, під черешнею стояв старий з молодою, як із ягідкою».

Субстантивовані прикметники не змінюються за родами, кожен з них має значення одного з трьох родів: ч. р. (вороний, гнідий, обозний, черговий, розсильний), ж. р. (булочна, учительська, чайна), с. р. (пальне, майбутнє, минуле).

Субстантивовані прикметники мають також самостійну, незалежну категорію числа. Так, тільки форму однини мають прикметники: нове, прогресивне, пальне; тільки множини: бобові, злакові, двокрилі, осетрові, пернаті.

Субстантивовані прикметники із значенням ч. і ж. р. в переважній більшості мають форму і однини, і множини: вартовий – вартові, вихідний – вихідні, ланкова – ланкові.

У реченні субстантивовані прикметники можуть вживатися:

1) у ролі підмета: «Вже минуле – вкрите пилом». ( Б.Беднарський) «Проведе трамвай наш вагоновожата» (Б.Ьеднарський);

2) в ролі додатка: Він гукав услід подорожньому (О.Довженко)

«Малого хоч би не брали!» (О. Довженко);

3) в ролі обставин: « Я єсть Людина. Я звитяжно зміг прокласти перший славну путь в майбутнє» (М.Бажан);

4) в ролі звертання: «Любая, милая, чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай» (П. Тичина).

Субстантивація буває повна (або лексична) і неповна (або синтаксична).

Повністю субстантивуються слова, які в сучасній мові вживаються як іменники: днювальний, лісничий, мостова, придане, провожатий, військовозобов’язаний, географічні назви (Ясне, Червоне, Яблучне, Вербове, Барвінкове тощо(На Полтавщині–64 топоніми)), прізвища прикметникового походження (Котляревський, Брюховецький, Задорожний, Возний).

Численнішою є група неповністю субстантивованих прикметників. Ці прикметники можуть вживатися то в значенні прикметників, то в значенні іменників. Наприклад: «Він згадував колишнє»; «І колишнє горе тихо попеліє…» (Б.Беднарський); «Молодий я, і ти молода» (Б.Беднарський); «Що я скажу коханій, що скажу я їй?».

До неповністю субстантивованих прикметників належать:

1) назви осіб за їх походженням, професією, соцстаном: військовий, підручний, безробітній;

2) назви осіб за їхньою внутрішньою або зовнішньою ознакою: знайомий, хворий;

3) назви тварин за їхньою зовнішньою ознакою: гнідий, буланий, вороний;

4) назви приміщень: приймальня, чайна, варенична, операційна;

5) назви абстрактних понять: майбутнє. Минуле, сучасне, особисте.

Субстантивовані прикметники відмінюються як прикметники відповідної групи.