- •1.Держава: поняття, ознаки
- •7. Правова норма: понятта, ознаки. Структура:
- •9.Нормативно-правові акти як джерела права:
- •10.Межі дії нормативно-правових актів:
- •37. Порядок та способи виникнення юр.Осіб
- •48. . Способи забезпечення виконання зобов’язань
- •49. Поняття та способи припинення цив. Зобов’язань
- •73. Складу злочину та зміст його елементів
- •74. Покарання та його мета. Види покарань у кримінальному праві
- •75 Обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправні діяння
- •76. Стадії вчннення умисного злочину
73. Складу злочину та зміст його елементів
Злочин - суспільнонебезпечне, винне, протиправне та кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Йому притаманні всі об'єктивні та суб'єктивні ознаки, що характеризують поведінку людини.
Під складом злочину мають на увазі скупність передбачених крим.законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне діяння як злочин.
Вирізняють такі елементи складу злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.
Об’єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політ.та екон.система, власність, особа, політ.труд.майнові та інші права і свободи громадян.
Об’єктивна сторона – зовнішній вираз злочину, що його складає діяння (дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільно небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв’язок між діянням та його наслідком. Дія – активна,суспільно небезпечна, передбачена крим.законом поведінка суб’єкта. Бездіяльність – пасивна поведінка, яка проявилася у невиконанні особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, у певній ситуації, здійснити. Наслідком злочину наз.збиток, шкоду, якої завдає діяння об’єктивної сторони.
Суб’єкт злочину – це індивід.фіз.особа, що досягла певного віку і є осудною. Фіз.особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Осудність фіз.особи означає, що вона розуміє хар-р своїх дій і може керувати ними.
Суб’єктивна сторона – внутрішня психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб’єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину.
Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності.
Намір як форма провини хар-ся тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний хар-р своєї дії, передбачає суспільно небезпечні та шкідливі її наслідки та бажає, або свідомо допускає їх настання.
Необережність у вчиненні злочину має місце тоді, коли особа передбачає суспільно небезпечні наслідки свого діяння і легковажно розраховує на запобігання їм або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.
У теорії права розрізняють і змішану провину, себто таку, коли особа стосовно до суспільно небезпечного діяння має намір, а щодо суспільно небезпечних наслідків – необережність.
Мотив – внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин.
Мета – уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, скоюючи злочин.
Мотив і мета близькі за значенням. Мотив і мета – обов’язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті крим.злочину.
74. Покарання та його мета. Види покарань у кримінальному праві
Кримінальне покарання є необхідним засобом охорони держави, суспільства і безпеки особи від злочинів. У боротьбі зі злочинністю кримінальне покарання має кілька функцій: 1.воно є формою державного правомірного примусу, загроза застосування якого стримує правопорушників. 2. реальне виконання кримінального покарання, впровадження конкретних правообмежувальних процедур до винних осіб чинить сильний вплив як на самого винного, так і на його оточення.
Покарання є заходом примусу, що застосовується державою за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання примушує особу до законослухняної поведінки. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, юридичним наслідком злочину.
Як форма примусу покарання полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Кара — це властивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Мета кари досягається виконанням покарання та самим фактом його призначення, що спричиняє засудженому певні моральні випробування.
Система покарань містить види: штраф; позбавлення військового звання, чину; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.
За порядком призначення покарання поділяються на три групи:1) основні покарання;2) додаткові покарання;3)покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.До основних покарань відносять:1) громадські роботи— встановлюються на певний строк;2) виправні роботи— призначаються на певний строк і обов'язково супроводжуються відрахуванням із суми заробітку засудженого в доход держави певний % заробітку засудженого;3) службові обмеження для військовослужбовців— встановлюються на певний строк з відрахуванням у доход держави певний % грошового забезпечення, одержаного засудженим;4) арешт - на певний строк;5) обмеження волі на певний строк з утриманням в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов'язковим залученням до праці;6) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на певний строк;7) позбавлення волі на певний строк і відбувається в кримінально-виконавчих установах;8) довічне позбавлення волі —актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше 25 років.До додаткових покарань відносять:1) позбавлення військового, спеціального звання — безстрокове;2) конфіскацію майна — призначається лише у випадках, прямо передбачених у санкціях статті за особливо тяжкі корисливі злочини.Покараннями, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові є:1)штраф — встановлюється у певних межах неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,;2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — на строк від 2 до 5 років як основне і від 1 до 3 років як додаткове покарання.Призначення покарання здійснюється судом за певними критеріями. Покарання призначається в межах санкції статті, суд повинен особливо врахувати ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. За наявних підстав винна особа може бути повністю або частково звільнена судом від покарання за вчинений злочин.