3.4. Виникнення та історичний розвиток людської свідомості

З розвитком наук, особливо історії та біології, поступово формува-

лися погляди на походження людини та її свідомість.

Найважливішою передумовою для виникнення людської свідо-

мості було своєрідне ускладнення умов життя, в яких жили людино-

подібні істоти — антропоїди. Під впливом умов життя центральна

нервова система у них стала набагато складнішою структурно та

функціонально. У великих півкулях головного мозку поступово розви-

валися тім’яні, скроневі й особливо чолові долі, які здійснювали вищі

пристосувальні функції. Надто помітно розвинулися вони у людини під

впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи чолові долі становлять

0,4 відсотка великих півкуль, у орангутанга та шимпанзе — 3,4, а у

людини — 10 відсотків.

У процесі біологічного етапу розвитку психіки утворилися перед-

умови для появи вищих, специфічно людських форм психіки — свідо-

мості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії

людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Протягом історичного розвитку в різних видах діяльності у людини

поступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямовувана

пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різнома-

нітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної

психічної діяльності тварини.

Праця, суспільний спосіб життя — ось основні передумови істо-

ричного розвитку людської свідомості як вищої форми психіки, в якій

виявляється ставлення людини до свого середовища, здатність зміню-

вати природу, пристосовувати її до своїх потреб. Цих особливостей

психіки у тварин немає. Вони не виокремлюють себе з навколишнього

середовища, пасивно пристосовуються до нового.

Знання умов виникнення та розвитку свідомості у людини має ве-

лике значення для її формування.

ЧАСТИНА II

ОСОБИСТIСТЬ, СОЦIАЛЬНI ГРУПИ

Розділ 4

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

4.1. Поняття про особистість та її структуру

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально

виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та

фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у про-

цесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. На-

лежність особистості до певного суспільства, до певної системи

суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність.

Особистість — соціальна істота, суб’єкт пізнання, активний діяч су-

спільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність

у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна

спрямованість її діяльності.

Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивіду-

альність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких

психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особ-

ливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення,

мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спря-

мованості.

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї

доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасни-

цею яких вона є. Вивчення особистості за суттю — це історичне до-

слідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов

доби, певного суспільного ладу.

Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що

в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні,

емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й

біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові

зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі вихован-

ня особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в осо-

бистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі

особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціаль-

не у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.

Людина — істота природна, але біологічне у процесі історичного

розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних

специфічно людських особливостей.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типо-

ве є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує

особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-

вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших лю-

дей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні

та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру

тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чоти-

ри підструктури.

Перша підструктура — спрямованість особистості: моральні

якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям

людини.

Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички).

Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у

набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивіду-

альні особливості психічних процесів, що формуються протягом со-

ціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-

вольовій діяльності людини.

Четверта підструктура — біологічно зумовлені психічні функції осо-

бистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статеві й

вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою зале-

жать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна.

Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби,

інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові

духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії

і в своїй єдності становлять її “Я”, яке керує всіма аспектами внутріш-

нього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.