16.5. Безвілля, його причини і переборення

Безвілля більшою чи меншою мірою виявляється в різних фізичних

і розумових діях. Характерними його особливостями є зниження за-

гальної активності, психічна млявість, вагання там, де необхідність дій

очевидна. Безвільні люди не доводять розпочатої справи до кінця,

нездатні переборювати навіть незначні труднощі, відкладають спра-

ву на потім. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, бе-

руться за маловажливе, дрібне, непотрібне. Їм не властиві стійкі, ці-

леспрямовані інтереси, самостійність і критичне ставлення до себе

та до інших.

Слабохарактерні люди не мають власної думки, легко підпадають

під вплив інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню,

унаслідок чого невпевнені у своїх діях. Вони малоініціативні, хоча і

знають справу, нездатні стримувати свої бажання, долати в собі ті чи

інші емоційні стани — гнів, страх, афекти. В екстремальних ситуаціях

вони розгублюються, стають безпорадними. Їм властиве мрійницт-

во, вони часом подають цікаві пропозиції, але не реалізовують їх.

Безвілля властиве конформним особам, які схильні уникати са-

мостійних рішень, пасивно приймають погляди інших, пристосову-

ються до готових стандартів поведінки. Випадки хворобливого

безвілля називаються абулією.

Безвілля зумовлюється багатьма причинами. Іноді його спричи-

нюють органічні або функціональні розлади в діяльності кори великих

півкуль головного мозку, особливо чолових його ділянок, дисоціація,

роз’єднаність образів дії та рухів, пасивність ідей, уявлень. До цього

спричинюють різні хвороби, особливо вживання алкоголю, нарко-

тиків, які викликають пасивність розумової діяльності, розладнують

гальмівну функцію кори великих півкуль головного мозку, у резуль-

таті чого активізуються підкоркові процеси, зокрема емоції.

Але безвілля типу “обломовщини”, “маніловщини” зумовлюється

здебільшого вихованням. Обмежування рухів і дій дітей, прагнення

в усьому допомагати їм виховують у них пасивність, яка стає звич-

кою, що важко перевиховується у старшому віці. Формування у дітей

працьовитості, залучення їх до цілеспрямованих трудових дій, спо-

нукання доводити розпочату справу до кінця є найважливішими захо-

дами переборення безвілля. Фізичне виховання, спорт, різні види зма-

гань великою мірою сприяють розвитку активності, самовладання,

сильної волі.

ЧАСТИНА VI

IНДИВIДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГIЧНI ОСОБЛИВОСТI ОСОБИСТОСТI

Розділ 17

ТЕМПЕРАМЕНТ

17.1. Поняття про темперамент

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кож-

ної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які

позначаються на її житті, поведінці, діяльності.

Фізичні індивідуальні особливості — це конституція організму,

його фізіологічні процеси — гуморальні, ендокринні, нервові. У кож-

ному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у

них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогене-

зом, тобто походженням і розвитком людини.

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості

реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам’яті, спосте-

режливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються

люди за індивідуальними здібностями — музичними, образотворчи-

ми, спортивними, художньо-літературними.

Індивідуально-психологічні особливості — неповторна своєрідність

психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних

особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні

особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з

властивими їй конкретними задатками, на грунті яких за життя за-

лежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні

певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне

буття.

Проте природжені біологічні особливості не визначають фатально

індивідуальних якостей особистості. Багатьма спеціальними психо-

логічними та фізіологічними дослідженнями доведено, що природже-

не змінюється залежно від умов життя і виховання. І. Павлов у відомій

“Відповіді фізіолога психологам” зауважував, що завдяки надзвичай-

но великій пластичності вищої нервової діяльності ніщо в ній не зали-

шається нерухомим, непіддатливим, а все завжди може бути досягну-

те, змінюватися на краще, аби тільки були створені відповідні умови.

Індивідуальні особливості особистості слід відрізняти від вікових,

які настають з дозріванням або старінням організму. Індивідуальні

якості особистості, наприклад швидкість реакції, міра активності,

вразливості тощо, виявляються незалежно від віку без особливих змін.

Разом з тим з віком під впливом життя та виховання індивідуальне

досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяльності,

емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає

підстави вважати людину здібною чи не здібною, емоційно вразли-

вою чи “товстошкірою”, вольовою чи безвільною, сміливою чи бо-

язливою. На деяких вікових етапах розвитку людини, наприклад у

підлітковому віці, вікові та індивідуальні особливості важко диферен-

ціювати. Імпульсивність, нестриманість, вразливість підлітків, якщо не

зважати на обставини, в яких вони виявляються, легко витлумачити як

прояв індивідуальних рис і вікових особливостей. А в навчально-ви-

ховній роботі важливо відрізняти вікове від індивідуального, щоб

правильно визначити необхідні виховні заходи.

Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються

в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-

вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву за-

лежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать

дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці.

У навчально-виховній роботі особливо важливим є індивідуаль-

ний підхід до дітей. А. Макаренко рекомендував вихователям завжди

пам’ятати, що люди — дуже різноманітний матеріал для виховання, і

було б неймовірним верхоглядством намагатися втиснути його в за-

гальні для всіх рамки.

Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна пси-

хологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, засто-

сування психологічних закономірностей завжди мають опосередко-

вуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми. Без

таких знань неможливо готувати молодь до праці, свідомого вибору

професії.

Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальни-

ми умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізич-

ної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості.

Темперамент (від лат. temperare — змішувати в належних співвідно-

шеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) харак-

теризує динамічний бік психічних реакцій людини — їх темп,

швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії

подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реа-

гують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив

подразника, а інші — спокійно, повільно, швидко забуваючи про те,

що на них впливало. Деякі люди надто афективно реагують на події,

на ставлення до них — спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в

цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він

потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну

особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній враз-

ливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини да-

ли підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту.

Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньо-

грецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники

(римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат.

humor — рідина, соки організму — кров, флегма, жовч), згідно з якою

темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ

вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням

між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погля-

ду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний

(від лат. sanguis — кров, перевага в організмі крові), флегматичний

(від грецьк. phlegma — слизь, перевага в організмі слизу), холеричний

(від грецьк. chole — жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний

(від грецьк. melas — чорний, похмурий та chole — жовч, перевага в ор-

ганізмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного

погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту до-

сить точно визначають особливості окремих типів темпераменту.

І. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний

спостерігач людини — Гіппократ — у класифікації темпераментів

підійшов до істини найближче.

Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темпе-

рамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну пси-

хологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам

бракує моральних почуттів, меланхоліки — справжня доброчинність;

у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків — почуття

прекрасного. Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав

його риси з характером.

Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темпе-

рамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та

товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок,

на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, неве-

ликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а вели-

кому діаметру та товстим стінкам його судин — меланхолійний; флег-

матичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими

стінками судин.

Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічно-

го складу особистості від будови (конституції) тіла. Він запропону-

вав власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, ат-

летичний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий певний

темперамент.

Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні

недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту, а також

системи організму, які не мають для цього потрібних властивостей.

Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментами здорового та

хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чин-

никами, а тому не все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнору-

вати ці теорії в поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо,

що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму

зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особливостях типів

темпераменту, наприклад шизофренічні, маніакально-депресивні пси-

хози, невмотивовані настрої, психостенії та ін.