- •1.1. Предмет психології та її завдання
- •1.2. Рефлекторна природа психіки
- •1.3. Психіка і свідомість
- •1.4. Основні галузі психологічних знань
- •1.5. Зв’язок психології з іншими науками
- •1.6. Основні напрями в сучасній психології
- •2.1. Основні вимоги до методів психології
- •2.2. Основні методи психології. Спостереження, експеримент
- •2.3. Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка
- •2.4. Кількісний та якісний аналізи дослідження психічних явищ
- •3.1. Виникнення та розвиток психіки
- •3.2. Розвиток механізмів психічної діяльності
- •3.3. Розвиток психіки на різних етапах еволюції тваринного світу
- •3.4. Виникнення та історичний розвиток людської свідомості
- •4.1. Поняття про особистість та її структуру
- •4.2. Активність особистості та її джерела
- •4.3. Розвиток і виховання особистості
- •5.1. Поняття про групи
- •5.2. Міжособистісні стосунки у групі
- •5.3. Психологічна сумісність і конфлікт у міжособистісних стосунках
- •6.1. Поняття про діяльність
- •6.2. Мета і мотиви діяльності
- •6.3. Структура діяльності
- •6.4. Засоби діяльності, процес їх засвоєння
- •6.5. Перенесення та інтерференція навичок
- •6.6. Основні різновиди діяльності
- •6.7. Творча діяльність
- •7.1. Поняття про мову та її функції
- •7.2. Фізіологічні механізми мовної діяльності
- •7.3. Різновиди мовлення
- •8.1. Поняття про спілкування
- •8.2. Засоби спілкування
- •8.3. Функції спілкування
- •8.4. Різновиди спілкування
- •9.1. Поняття про увагу
- •9.2. Фізіологічне підгрунтя уваги
- •9.3. Різновиди і форми уваги
- •9.4. Властивості уваги
- •10.1. Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про відчуття
- •10.2. Фізіологічне підгрунтя відчуттів
- •10.3. Класифікація і різновиди відчуттів
- •10.4. Основні властивості відчуттів
- •10.5. Відчуття і діяльність
- •11.1. Поняття про сприймання
- •11.2. Різновиди сприймань
- •11.3. Властивості сприймань
- •11.4. Спостереження і спостережливість
- •12.1. Поняття про мислення. Соціальна природа мислення
- •12.2. Розумові дії та операції мислення
- •12.3. Форми мислення
- •12.4. Процес розуміння
- •12.5. Процес розв’язання завдань
- •12.6. Різновиди мислення
- •12.7. Індивідуальні особливості мислення
- •13.1. Поняття про уяву
- •13.2. Зв’язок уяви з об’єктивною дійсністю
- •13.3. Фізіологічне підгрунтя уяви. Уява і органічні процеси
- •13.4. Процес створення образів уяви
- •13.5. Різновиди уяви
- •13.6. Уява і особистість
- •14.1. Поняття про пам’ять
- •14.2. Теорії пам’яті
- •14.3. Різновиди пам’яті
- •14.4. Запам’ятовування та його різновиди
- •14.5. Відтворення та його різновиди
- •14.6. Забування та його причини
- •14.7. Індивідуальні особливості пам’яті
- •15.1. Поняття про емоції і почуття
- •15.2. Фізіологічне підгрунтя емоцій і почуттів
- •15.3. Вираження емоцій і почуттів
- •15.4. Форми переживання емоцій і почуттів
- •15.5. Вищі почуття
- •16.1. Поняття про волю
- •16.2. Довільні дії та їх особливості
- •16.3. Аналіз складної вольової дії
- •16.4. Основні якості волі
- •16.5. Безвілля, його причини і переборення
- •17.1. Поняття про темперамент
- •17.2. Типи темпераментів
- •17.3. Основні властивості темпераменту
- •17.4. Фізіологічне підгрунтя темпераменту
- •17.5. Роль темпераменту в діяльності людини
- •18.1. Поняття про здібності
- •18.2. Структура здібностей
- •18.3. Різновиди здібностей
- •18.4. Індивідуальні відмінності у здібностях людей та їх природні передумови
- •19.1. Поняття про характер
- •19.2. Структура характеру
- •19.3. Основні риси типового характеру
- •19.4. Природа характеру
- •19.5. Формування характеру
10.4. Основні властивості відчуттів
Кожне відчуття виникає й розвивається за певними закономірно-
стями. Проте всі відчуття мають багато спільного — якість, інтен-
сивність і тривалість. Відмітні особливості відчуттів — адаптація, си-
нестезія, сенсибілізація, вправність та взаємодія.
Якість відчуттів — це особливість, якою одне відчуття відрізняється
від інших, наприклад кольоровий тон, особливості слухових, нюхових,
смакових відчуттів тощо. Якість відчуттів викликається специфічни-
ми різновидами подразників, що надходять ззовні до органів чуття. Во-
на зумовлюється будовою органу відчуття, здатною відображати вплив
енергії зовнішнього світу.
Інтенсивність відчуттів — це кількісна характеристика відчуттів,
тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів
залежить від сили подразника, що їх викликає. Але ця залежність
досить складна і має певні закономірності. Серед них насамперед
виявляються чутливість аналізатора та пороги цієї чутливості.
Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію
адекватного подразника, відчувати його. Спеціальні психологічні та
фізіологічні дослідження показали, що адекватний подразник викликає
відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного
рівня, порогу. Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. От-
же, порогом відчуття називають такий рівень інтенсивності подразни-
ка, який здатний викликати відчуття. Розрізняють пороги абсолют-
ний і розрізнений, або диференційний.
Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характе-
ризує мінімальну силу подразника, яка здатна викликати у людини
відчуття. Цей поріг характеризує міру гостроти чутливості аналізато-
ра до адекватного подразника. Її можна виміряти. Якщо абсолют-
ний поріг позначити Р, а абсолютну чутливість — Е, то зв’язок абсо-
лютної чутливості та абсолютного порогу можна виразити формулою
Е = 1/Р. Наприклад, якщо індивід відчуває цокання годинника на
відстані 5 метрів, то поріг його слухової чутливості Е = 1/5. Якщо
цокання годинника людина розрізняє на відстані 8 метрів, то нижній
поріг її слухового відчуття Е = 1/8. Отже, поріг слухового відчуття
другої людини кращий, ніж першої.
Верхній поріг чутливості — це та максимальна сила подразника,
яка ще викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили
викликає неадекватне відчуття — больове або якесь інше.
Абсолютна чутливість і величина порогу відчуття перебувають в
оберненій залежності. Чим вища чутливість, тим нижчий поріг чутли-
вості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто
потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати відчуття
його дії.
Поріг відчуття залежить від багатьох індивідуальних особливостей
людини — природжених (тип нервової системи, чутливість аналіза-
тора) та набутих (праця, умови виховання, стан здоров’я). Належні
умови життя, праця, виховання сприяють розвитку тієї чи іншої чут-
ливості, а несприятливі спричинюють її згасання. Віддалення верх-
нього абсолютного порогу від нижнього характеризує діапазон чут-
ливості особистості. У похилому віці цей діапазон значно зменшується.
Крім абсолютного порогу відчуття розрізняють ще поріг розрізнен-
ня, або диференційний поріг. Він полягає у здатності відчувати наймен-
шу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати
подразники за силою, розміщувати їх за силою від найслабшого до
найсильнішого. Дослідженнями доведено, що диференційна чутли-
вість, здатність розрізняти інтенсивності подразників є закономірною.
Французький фізик П. Бугер довів, що помічена різниця в яскравості
світла — величина стала стосовно вихідної. Вона дорівнює 1/100 ви-
хідної величини яскравості. Так, щоб помітити різницю між якимось
світлом та світлом потужністю 200 Вт, треба, щоб воно збільшилося на
1/100 своєї яскравості. Такою буде яскравість джерела світла по-
тужністю 202 Вт. Німецький фізіолог Е. Вебер показав, що відчуття
різниці у вазі двох предметів дорівнює 1/30 ваги вихідного предмета.
Наприклад, щоб відчути різницю ваги 100 г, треба до 100 г додати
1/30 цієї ваги, тобто 3,4 г. Так само доведено сталість відношення
різниці вихідного та порівнюваного з ним іншого подразника, щоб
відчути між ними різницю в інтенсивності, і для інших аналізаторів.
Для звукової чутливості ця різниця дорівнює 1/10, для смакової —
1/6 – 1/10, для нюхової — 1/4 – 1/3.
Чутливість до різниці сили подразників, як і абсолютна чутливість,
перебуває в оберненій залежності. При кращій чутливості її поріг мен-
ший, а при слабшій — більший, тобто в першому випадку різниця бу-
де меншою, а у другому — більшою.
Фізіологічним підгрунтям диференційного порогу є процес гальму-
вання.
Чутливість до розрізнення сили подразників має велике значення
у багатьох різновидах професійної діяльності — музичній, харчопро-
мисловій, в обробці матеріалів (дерева, металу, пластмаси).
Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись.
Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто пристосуванням
органу чуття до подразника. Орган зору, пристосовуючись до яскра-
вого світла, знижує свою чутливість, а в темряві вона більш як у
200 тисяч разів підвищується. Явище адаптації помітно виявляється
в тактильній, нюховій, слуховій чутливості. У больовій і статичній
чутливості вона виявляється значно меншою мірою. Адаптація
аналізатора до сили подразника має як позитивне, так і негативне
значення. В одних випадках зменшення відчуття сили подразника
сприяє життєдіяльності (адаптація до сильних звуків, незначна адап-
тація до стану організму в просторі), а в інших — завдає значної шко-
ди (нюхова адаптація за умов загазованого середовища).
На відміну від адаптації аналізатора до подразника можна спо-
стерігати збільшення чутливості, або сенсибілізацію до подразника.
Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то
чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яск-
равішою — предмети та їх якості набагато краще розрізняються.
Діяльність аналізаторів не є ізольованою — вони взаємодіють. Ця
взаємодія виявляється по-різному: в одних випадках як синестезія
відчуттів, наприклад, чуття кольоровості звуку (“малиновий дзвін”),
теплоти кольорів — “холодні” або “гарячі” тони кольорів тощо, а в
інших — як збільшення або зменшення чутливості одних подразників
під дією інших. Доведено, що освітлення ока підвищує слухову чут-
ливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обми-
вання голови підвищує чутливість до червоного та ін.
У відчуттях відбувається післядія в аналізаторах. Це явище пояс-
нюється певною інертністю нервових процесів, яка спричинюється до
того, що відчуття подразника (зорового, дотикового, слухового тощо)
продовжується якийсь час після припинення його дії. Відчуття світла,
наприклад, якийсь час триває, коли лампу вимкнено, відчуття тиску
предмета на плечі триває після того, як його вже скинули. У зоровій
чутливості післядія в аналізаторі виявляється в послідовних образах,
у змішуванні кольорів.