9. Основні наукові школи менеджменту: школа поведінкових наук

Людських стосунків (1930-1950) – А. Маслоу, М.Паркер Фоллет, Е.Мейо. Фоллет вперше визначила мен-т як “забезпечення виконання роботи за доп ін осіб”. Вклад: розробка та використання методів упр-ня міжособистими відносинами для підвищення прод праці та задоволення працею, розробка теорії потреб. Вони вважали, що якщо створити позитивні психологічні умови праіц, то значно збільшиться прод праці. Експерименти виявили, що на зростання прод праці впливають багато факторів, веред яких провідне місце займають потреби людей та соц-психол клімат у колективі. Пізніше ці положення були підьверджені дослідженнями А.Маслоу. Ґрунтуючись на цих дослідженнях, представники цієї школи вважали, що продуктивність праці зростає, коли керівники виявляють турботу про підлеглих, консультуються з ними, володіють прийомами упр-ня людськими стосунками, надають їм можливість спілкування як з керівництовм, так і між собою, створюють позитивний мікроклімат у колективі. Школа рекомендувала викор прийоми упр-ня людськими взаєминами шляхом впливу безпосередніх керівників на працівників, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі.

Представники МакГрегор, Арджіріс та ін. гол постулат цього підходу – правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і орг-ції в цілому.

10. Основні наукові школи менеджменту: школа науки управління

В сер ХХ ст в Англії сформувалася школа науки упр-ня. До цього спонукав поштовх під час Другої світової війни шляхів і методів боротьби з німецькими масовими повітряними ударами, підводним нім флотом, а також висадкою союзників у Європі. Основою школи є дослідження моделей (форм відображення реальності) й операцій. Після створення моделей змінним величинам надаються кількісні значення. Особливу роль при цьому відведено техн та програмному забезпеченню. Представники цієї школи розглядають упр-ня як логічний процес, що може бути виражений в математичній формі. Розроблення концепцій упр-ня ґрунтується на застосуванні матем апарату, з допомогою якого досягається інтеграція матем аналізу та суб'єктивних рішень менеджера. З'явилися такі ел-ти внутріфірмового планування, як імітаційні моделі рішень, методи аналізу в умовах невизначеності, матем забезп оцінки багатоцільових упр рішень тощо. Представники Дж. Марч, Герберт Саймон, Стаффорд Бір та ін, сформувавши осн положення кількісного підходу, вперше почали розглядати орг-цію як відкриту систему, що зумовило появу системного підходу.

11. Сучасні підходи до управління

Для сучасного етапу розвитку теорії і практики мен-ту визначальним є концептуальний підхід на основі взаємного погодження принципів та інструментів упр-ня. Сучасні концепції мен-ту можна звести до трьох підходів: процесний, системний, ситуаційний. Процесний підхід розглядає упр-ня як неперервну серію взаємопов'язаних ф-цій упр-ня. В свою чергу кожна ф-ція упр-ня також являє собою процес, який складається із серії взаємопов'язаних дій. Отже, процес упр-ня – це заг сума цсіх ф-цій упр-ня. Системний підхід ґрунтується на теорії систем, яка вперше була застосована в точних науках і в техніці, а наприкінці 50 р у в теорії упр-ня. СП до упр-ня – це не набір правил чи принципів, якими мають керуватися управлінці, а заг спосіб мислення і підходу щодо орг-ції і упр-ня. СП передбачає в першу чергу розгляд д-сть орг-цї, як системи в цілому, досягнення ефективності не за рахунок виконання окремих ф-цій, а за рахунок досягнення ефективності системи в цілому (тобто в першу чергу, враховуючи динаміку розвитку елементів системи). Отже, СП розгляд орг-цію як сук-сть взаємопов'язаних ел-тів, що направлені на досягнення різних цілей в умовах мінливого зовн середовища, але об'єднані загальною метою функціонування орг-ції. Усі орг-ції (об’єкти упр-ня) є системами, які складаються з таких ел-тів: структура, завдання, технологія, люди і цілі. Орг-ція є відкритою системою, тобто взаємодіють із зовн середовищем. Система – це сук-сть взаємопов'язаних ел-тів (частин), які постійно взаємодіючи визначають її х-р. Ситуаційний підхід дозволив значно розширити суч практику мен-ту. Головним поняттям СП є ситуація – це конкретний набір змінних обставин, які суттєво впливають на д-сть орг-ції в даний період часу. Відповідно до СП, д-сть орг-ції розгляд як певна відповідь на різні за природою впливи обставин (змінних), які хар-ють певну ситуацію. Змінюється ситуація – змінюються конкретні задачі орг-цій, її методи упр-ня. Менеджер концентрує свою увагу на визначення таких методів упр-ня, які ефективні в конкретній ситуації для досягнення цілей орг-ції. СП – це концепція, котра стверджує, що найкращим рішенням є ф-ція факторів середовища в самій орг-цій (вн змінні) та в оточуючому середовищі (зовн змінні).