М 1 концепція сучасної організаційної функції зм 1 зміст організаційної функції в менеджменті

НЕ 1.1 Науково-організаційні основи курсу, предмет науки, мета і завдання курсу

НЕ 1.2 Еволюція розвитку організаційної функції.

НЕ 1.3 Організація як процес та його складові. Основні фази організаційного процесу: ініціювання,координації,адміністрування. Функції, що здійснюються в межах кожної фази.

НЕ 1.4 Делегування повноважень, розподіл відповідальності. Сутність організаційних повноважень і фактори, що їх визначають. Лінійні та штабні повноваження.

Не 1.1 Науково-організаційні основи курсу, предмет науки, мета і завдання курсу

Метою викладання дисципліни є одержання студентами спеціальних знань з організації виробничо – комерційної діяльності, організаційного проектування, управління виробництвом, необхідних для практичної управлінської діяльності.

В результаті вивчення дисципліни студент повинен:

– знати: концепцію сучасної організаційної функції в процесі управління; зміст та етапи організаційного проектування;принципи організації виробничих процесів та їх використання в управлінні виробництвом, організацію технічної підготовки виробництвом та організацію допоміжних, обслуговуючих процесів, методи їх управління на промислових підприємствах; організаційно – психологічні аспекти діяльності, організаційні аспекти керівництва і лідерства тощо.

– вміти:проектувати сучасні організаційні структури, побудувати ефективні моделі комунікацій; створити форми та передумови для раціональної організації виробничих процесів, забезпечення умов ефективного використання виробничих основних та оборотних фондів, рентабельної роботи підприємства.

Базовими для вивчення даної дисципліни є дисципліни: економіка підприємства; основи менеджменту; планування; маркетинг.

Не 1.2 Еволюція розвитку організаційної функції

Еволюцію розвитку організаційної функціїслід розглядати в контексті розвитку управлінської думки, яка включає такі школи управління:

1) школа наукового управління (раціоналістична школа);

2) адміністративна (класична) школа;

3) школа людських відносин (неокласична);

4) наука про поведінку;

5) нова школа або кількісний підхід.

Перший етап у розвитку управлінської думки дістав назву наукового управління (1885-1920). Він представлений роботами Ф. Тейлора, Френка і Лілії Гілберт та Генрі Гантта, які використовуючи спостереження, заміри, логіку й аналіз, удосконалювали операцій ручної праці,з метою досягнення їх більш ефективного виконання.

Основним представником раціоналістичної школи був американський інженер Фредерік Тейлор, який створив унікальну систему раціоналізації та наукової організації виробництва. У 1911р. вийшла книга Ф. Тейлора «Принципи наукового управління», яка започаткувала науку управління як самостійну галузь наукових досліджень і практичної діяльності.

Основними досягненнями даної школи слід вважати:

• обґрунтованість наукового підходу до управління;

• диференціацію функцій управління, формування функціональної системи управління;

• обґрунтування організації оперативного обліку і контролю;

• розробку конструкційно-технологічної карти;

• вивчення та аналіз трудових процесів за допомогою фотографії робочого часу.

• застосовування преміювання працівників з метою їх заохочення до підвищення продуктивності праці та збільшення обсягу виробництва.

Досягнення даної школи сформували нову науку – «економіка праці» або «наукова організація праці». Основним недоліком даної системи було ігнорування людського фактору та дослідження проблем управління лише на виробничому рівні.

Школа адміністративного управління або класична школа (1920-1950) перенесла акцент на загально організаційні проблеми і та запропонувала універсальні принципи управління для всіх рівнів та типів організацій. Появу цієї школи пов'язують з ім’ям А. Файоля, який керував французькою компанією з видобутку вугілля.

Анрі Файоль 1916р. в праці «Загальне та промислове управління» вперше розробив повну теорію менеджменту та виділив наступні основні види діяльності організацій:

• технічна, тобто забезпечення технічного процесу;

• комерційна, яка включає купівлю, продаж факторів та результатів виробництва;

• фінансова, пов’язана з накопиченням, пошуком та ефективним використанням коштів;

• адміністративна, пов’язана з адміністративним впливом на людей.

Серед загальних універсальних принципів управління Файоля:

• розподіл праці (спеціалізація);

• повноваження та відповідальність;

• дисципліна;

• скалярний ланцюг;

• єдиноначальність;

• винагорода персоналу тощо.

При цьому виходили із ідеї, що дотримання цих принципів безперечно забезпечить успіх організації.

Рух за людські відносини зародився у відповідь на нездатність повністю усвідомити значення людського фактора як основного елементу ефективності організації, був специфічною реакцією на недоліки класичного підходу. Тому школу людських відносин інколи називають неокласичною школою(1930-1950).

Знамениті експерименти Е. Мейо відкрили новий напрям у теорії управління. Дослідник довів, що чітко розроблені робочі операції та висока заробітна плата не завжди приводять до підвищення продуктивності праці. Інколи працівники реагували значно сильніше на тиск з боку колег по групі, ніж на бажання керівництва та матеріальні стимули.

Пізніші дослідження, які були проведені Абрахамом Маслоу та іншими психологами, допомогли зрозуміти причини цього явища.

Дослідники психологічної школи вважали, що якщо керівництво виявляє велику турботу за своїх працівників, то й рівень задоволеності їх буде зростати, а це приведе до підвищення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які містили більш ефективні дії безпосередньо керівників, консультації з робітниками та надання їм ширших можливостей спілкування на роботі.

Серед найбільш великих постатей розвитку поведінкового напрямку можна згадати Криса Аджириса, Ренціса Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора, Криса Герцберга. Вони вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організації, лідерства, зміни змісту роботи та якості трудового життя.

Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу, головним чином, на методах налагодження міжособистих відносин, то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості.

Методи вивчення працівника ґрунтувалися на застосуванні науки про поведінку до побудови і управління організаціями. Метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.

Популярність поведінкового підходу значно зросла в 60-ті роки, охопила всі галузі управління. Представники цієї школи пропагували свій підхід як єдиний найкращий шлях вирішення управлінських проблем. Головним в історії поведінкових наук було утвердження того, що правильне застосування науки про поведінку завжди сприятиме підвищенню ефективності як окремого працівника, так і підприємства в цілому.

У процесі подальшого розвитку управлінської думки відбулося повернення до практики управління. З'явився новий напрям менеджменту – емпірична школа, як відображення попередніх течій.

На думку теоретиків цієї школи, головним завданням галузі менеджменту є: одержання, обробка й аналіз практичних даних і видача на цій основі рекомендації для керуючих зокрема в галузі практики організації управління та розробка теоретичних основ сучасного суспільства.

Головним напрямком досліджень в емпіричній школі є вивчення змісту праці та функцій керівників. Вибір такого напряму досліджень пов'язаний з тим, що теоретики акцентують увагу на професіоналізації управління, тобто перетворенні праці з управління в самостійний, специфічний вид – в особливу професію.

Кількісний підхід (нова школа)– наступний знаковий етап у розвитку як управління в цілому, так і організаційної функції зокрема. До Другої світової війни кількісні методи використовувалися в управлінні недостатньо.

У кількісному підході виділяють дослідження операцій і моделі, що за своєю суттю є застосуванням методів наукового дослідження доопераційних проблем організації: після постановки проблеми група спеціалістів з дослідження операцій розробляє модель ситуації як форму зображення реальності, яка дещо спрощує реальність і подає її абстрактно; після створення моделі змінним задаються кількісні значення, що дозволяє об’єктивно порівняти та описати кожну змінну і відношення між ними.Найбільший поштовх до застосування кількісних методів в управлінні дав розвиток комп’ютерів.

Різноманітні школи управління виявились практично прийнятними лише в обмежених межах, оскільки прагнули зосередити увагу на якій-небудь одній підсистемі організації. Вони часто не могли правильно визначити всі основні компоненти організації.

Жодна із шкіл управління не замислювалась над впливом середовища на організацію. Пізніші дослідження показали, що це дуже важливий аспект роботи організації, оскільки зовнішні сили можуть бути основними детермінантами успіху організації. Основна ідея управлінської думки кінця 70-х рр. ХХ ст. полягає в тому, що організація – це відкрита система, яка пристосовується до свого досить різноманітного зовнішнього і внутрішнього середовища і головні причини того, що відбувається в середині організації, слід шукати поза нею. В 70-80-х рр. ХХ ст. відбувся перехід від універсалізму до ситуаційного підходу, позначений інтенсивними пошуками взаємозв’язків між типами середовища і різноманітними формами управління.

Система – це деяка цілісність, яка складається із взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок до характеристики цілого. Всі організації є соціотехнічними системами, оскільки вони мають соціальний компонент (людей) і технічний компонент (інші внутрішні змінні). Всі організації є відкритими системами. Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем, має здатність пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі і повинна робити це для того, щоб продовжити своє функціонування.

Згідно з системним підходом модель організації як відкритої системи виглядає таким чином. На вході організація отримує від навколишнього середовища інформацію, капітал, людські ресурси і матеріали і ці компоненти називаються входами. Зокрема, для росту і процвітання фірмі потрібен капітал, отже, потенційними інвесторами організацій є банки, урядові програми з надання позик, акціонери і приватні особи, які акцептують векселі компанії або які купують її облігації.

Для ефективності організації потрібне також адекватне забезпечення робочою силою необхідних спеціальностей і кваліфікації. Проблему забезпечення необхідними трудовими ресурсами організації намагаються вирішувати і шляхом навчання та підтримки власних співробітників. Вирішуючи внутрішні питання, приймають до уваги і такий зовнішній фактор як поширення профспілок. Кодекс законів про працю в Україні, колективні угоди уряду та Федерації профспілок України безпосередньо відображаються на деяких аспектах внутрішньої діяльності організації.

В процесі перетворення організація обробляє входи, перетворюючи їх у продукцію або послуги, що є виходами організації, які вона виносить у навколишнє середовище. В процесі перетворення у разі ефективного управління, утворюється додаткова вартість входів, в результаті чого появляються чисельні можливі додаткові виходи, такі як прибуток, збільшення частки ринку, збільшення обсягів продажів, реалізація соціальної відповідальності, задоволення працівників, зростання організації тощо.

Системний підхід розглядає сучасну організацію, як складну кібернетичну систему, яка в свою чергу складається з окремих підсистем, зокрема кадрова, фінансова, виробнича, тощо. Поділяючи організації на відділи, рівні управління, керівництво створює підсистеми у середині організацій. Кожний з цих елементів в цілому відіграє важливу роль в організації. У свою чергу підсистеми складаються з більш дрібних підсистем. Оскільки всі вони взаємозалежні, неправильне функціонування навіть найменшої підсистеми може вплинути на систему в цілому. Робота кожного відділу і кожного працівника в організації є дуже важливою для успіху організації в цілому.

Системний підхід полегшив для керівників завдання побачити організацію у єдності складових її частин, які нерозривно переплітаються із зовнішнім світом. Коли керівництво змінює один елемент або будь-яку частину організації, всі інші частини до певної міри також відчувають вплив цієї зміни і такого роду зміни можуть позначитись на майбутній ефективності організації в цілому. Щоб наочно уявити собі ці взаємодії та багаточисельні наслідки, керівники, особливо на вищому рівні, повинні побачити перспективу організації в цілому і для зв’язків організації із зовнішнім середовищем. Керівники повинні усвідомити безпосередній вплив рішень, які приймаються в організації, та їх опосередкований вплив на різноманітні аспекти організаційної діяльності. Вони повинні приймати до уваги вплив навколишнього середовища на організацію та організації на навколишнє середовище.

Ситуаційний підхід розширив теорію систем і визначив основні внутрішні і зовнішні змінні, які впливають на організації. Ситуація – це конкретний набір обставин, які сильно впливають на організацію в даний конкретний час. Використовуючи цей підхід, керівники можуть краще зрозуміти, які прийоми будуть в найбільшій мірі сприяти досягненню цілей організації в конкретній ситуації. Ситуаційний підхід сьогодні є найбільш широкою і цілком задовільною системою, яка дозволяє зробити управління організаціями ефективним.

Внутрішні змінні – це ситуаційні фактори всередині організації. Організації представляють собою системи, створені людьми, то ж внутрішні змінні, в основному, є результатом управлінських рішень.

Зовнішнє середовище являє собою об’єктивні обставини, фактори, що оточують організацію в суспільстві, до яких вона повинна пристосовуватися. Зовнішнє середовище є не тільки джерелом створення організацій, а й вирішальним фактором подальшого розвитку цих інституцій.

Зовнішні фактори поділяють на дві основні групи. Розрізняють сили прямого і опосередкованого впливу на організацію ззовні. Середовище прямого впливу включає фактори, які безпосередньо впливають на організації і зазнають на собі такий же прямий вплив операцій організації. До цих факторів відносять постачальників, трудові ресурси, закони і установи державного регулювання, споживачів і конкурентів. Середовище опосередкованого впливу включає фактори, які безпосередньо не впливають на операції та все ж позначаються на них.

Характеристиками зовнішнього середовища є складність, рухливість і невизначеність, які описують фактори прямого та опосередкованого впливу. Складність зовнішнього середовища – це число факторів, на які організація зобов’язана реагувати та рівень варіативності кожного фактора. Перевагою організацій, що працюють в нескладному середовищі, є те , що вони мають справу лише з декількома категоріями даних, які необхідні для прийняття рішень. Рухливість зовнішнього середовища – це швидкість, з якою відбуваються зміни в оточенні організації. Оточення сучасних організацій змінюється з наростаючою швидкістю. До того ж рухливість зовнішнього оточення може бути вищою для одних підрозділів організації и нижчою для інших.

Наприклад, валютний відділ банку, зокрема ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», має справу з високою рухливістю середовища, оскільки він відстежує всі коливання валютних курсів. З іншого боку, депозитний відділ може бути занурений у середовище, яке відносно повільно змінюється і яке характеризується стабільним рухом коштів вкладників. Невизначеність зовнішнього середовища є функцією кількості інформації, якою володіє організація з приводу конкретного фактора та функцією впевненості у цій інформації. Глобалізація бізнесу вимагає все більше і більше інформації, однак упевненість у її точності знижується. А чим більшимє рівень невизначеності зовнішнього середовища, тим важче приймати ефективні рішення. Характеристики зовнішнього середовища відмінні і в той же час пов’язані з його факторами.

Отже, ситуаційний підхід в менеджменті передбачає найкращий варіант управлінського рішення в залежності від конкретної ситуації сполучення факторів макро- та мікро- оточення фірми та внутрішніх особливостей розвитку підприємства.

Процесний підхід являє собою сукупність основних управлінських функцій (планування, організації, мотивації та контролю), які формують безперервний управлінський цикл.

Маркетинговий підхід в менеджменті дозволяє врахувати потреби ринку в поточній діяльності фірми і ґрунтується на таких основних концепціях:

• концепція вдосконалення виробництва

• концепція вдосконалення товару

• концепція збуту або інтенсифікація комерційних зусиль

• концепція чистого маркетингу

• концепція соціально-етичного маркетингу

Організація діяльності як наука характеризується організаційними законами:

1. закон Синергії – для будь-якої організаційної системи існує такий набір елементів, при якому її потенціал може бути або суттєво більше, або суттєво менше простої арифметичної суми її потенціалів: 1+1≠2

2. закон розвитку – кожна організаційна система прагне досягти найбільшого потенціалу при проходженні усіх етапів життєвого циклу

3. закон самозбереження – організаційний колектив прагне зберегти себе, вижити та використовує для цього увесь свій потенціал. Дія даного закону пов’язана з існуванням енергії ліквідації та енергії утримання.

4. закон інформованості-впорядкованості – чим більшою інформацією володіє організаційна система про стан зовнішнього та внутрішнього середовища, тим більша ймовірність її сталого функціонування.