7.Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.

Філософія одна з найдавніших наук, котра бере свій початок ще з VI століття до нашої ери, тобто існує вже понад 2500 років. Вона складна за своїм змістом, предметом та функціями. Філософія є одночасно: формою суспільної свідомості, світоглядом і наукою. Філософію ще з давніх давен визначали як любов до мудрості (слово “філософія” грецького походження – від phileo – люблю і sophia – мудрість).

Складні явища чи процеси людина може охопити в мисленні в цілому, але за умови, коли здатна виділити найбільш загальне, суттєве, притаманне усім цим явищам чи процесам. В цьому контексті філософія, як “пошук цілого, загального”, співвідноситься з мудрістю.

Отже, філософія як мудрість з’ясовує найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу; першоначала і першопричини буття; вона спрямована на пізнання загальних, усталених, необхідних зв’язків між сутностями – закономірних зв’язків. Таким чином, мудрість, як філософський феномен, - це форма духовно-практичного осмислення дійсності, з’ясування причин, тенденцій розвитку всього сутнісного, передбачування наслідків цього розвитку на основі поєднання інтелекту та практичного досвіду.

Пізнавальний процес споріднює філософію і науку. Існує кілька поглядів на спільне та відмінне між цими сферами знання. Філософію і науку споріднює, як уже зазначалось, націленість на пізнання світу, на істину. Обидві вони засновані на розумі, тобто передбачають аргументи і сумніви. Наука також є теоретичним, загальним знанням. Більше того, історично деякий час філософія і наука існували як єдина система знання. Отже, і філософське, і наукове знання є теоретичним, тобто побудованим на узагальненнях, правилах логіки, що дає підстави розглядати філософію як науку.

Філософія також виражається як образ життя. Роботою філософії є: зміна смислів, переосмислення цілей, цінностей, орієнтирів людського життя, що, в свою чергу, вимагає зміни всієї картини світу, світогляду. Філософія - це спроба зрозуміти, що найважливіше в житті, до чого треба прагнути. Вона дає не стільки знання про світ, скільки систему орієнтирів, цілей, виробляє певне ставлення до світу, до людини, до життя взагалі. Людина, схильна до філософствування обирає сенсом свого життя переосмислення традиційних уявлень про світ, людину і цілі його існування, зміна ставлення людини до світу. Результатом цієї роботи мислення є нове уявлення людини про світ і про самого себе, новий світогляд. Філософія - це самозміна, самовдосконалення людини, зміна свідомості і самосвідомості.

8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.

Наука — це особливий раціональний спосіб пізнання світу, заснований на емпіричному підтвердженні або математичному доказі. Окрім діяльності, спрямованої на отримання нового знання, поняттям "наука" означається також результат цієї діяльності. Тобто наука є також системою наявних на даний момент більш чи менш достовірних знань у вигляді суми науково значимих і науково встановлених фактів, наукових законів та принципів, незмінних протягом тривалого часу теорій та наукових гіпотез, які очікують перевірки. У своїй сукупності наукові факти, закони, принципи, теорії та гіпотези утворюють наукову картину світу. Термін "наука" використовується також і для означення окремих галузей наукового знання. Специфічні риси і властивості науки можуть бути встановлені в межах таких опозицій, як: фрагментарність — універсальність, теоретичність — емпіричність, незавершеність — системність, критичність — кумулятивність. Фрагментарність науки визначається тим, що вона досліджує не буття в цілому, а різні його фрагменти, відповідно до чого і сама наука поділяється на окремі наукові дисципліни.

Універсальність науки визначається тим, що вона ставить за мету встановлення істинних, об'єктивних закономірностей і їх формулювання універсальною, однозначною науковою мовою. Справді встановлені наукою факти не повинні залежати від умов або місця їх отримання, суб'єктивних інтерпретацій, індивідуальних особливостей вченого.

Емпіричність науки зумовлена насамперед тим, що всі наукові дисципліни так чи інакше мають своїм джерелом практичний досвід і потреби. Власне ж емпіричним знанням є факти, які отримані за допомогою спостережень та експериментів і констатують якісні і кількісні характеристики об'єктів та явищ.

Теоретичність науки уможливлюється тоді, коли в ході її розвитку окремі галузі пізнання відділяються від своєї емпіричної бази й отримують інтенцію до відкриття законів, що дають можливість ідеалізованого, абстрагованого описання і пояснення емпіричних ситуацій. Теоретична наука формує знання за допомогою раціональних процедур та законів логіки і спрямована на розкриття сутності явищ.

Системність науки зумовлена зв'язком між окремими її частинами, що надає науковому пізнанню певної структури і форми.

Незавершеність науки визначається фактичною відсутністю та принциповою проблемністю пізнання людиною абсолютної істини.

Критичність науки зумовлюється тим, що вона здатна ставити під сумнів і переглядати будь-які власні результати, положення та висновки.

Кумулятивність науки визначається і тим, що наукові знання мають здатність нагромаджуватися і на кожному історичному етапі свого розвитку наука сумує в концентрованому вигляді свої минулі досягнення. Крім того, кожна наукова дисципліна прагне врахувати у своїх висновках факти і результати, отримані іншими галузями наукового пізнання. Збільшення суми нагромадженого позитивного знання періодично приводить до змін у структурі науки та формах і методах пізнання.

Характерно, що на відміну від репродуктивних видів діяльності, в яких результат буває запланованим і відомим заздалегідь (як-от, наприклад, у промисловому виробництві, побутових справах тощо), наукова діяльність спрямована на прирощення нового знання, здобуття раніше невідомої інформації. Тому саме наука виступає як сила, що постійно оновлює, революціонізує репродуктивні види діяльності.