- •1.Світогляд, його структура (світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- •2. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку.
- •4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- •5. Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- •6. Функції (світоглядна, критична, методологічна) та методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії.
- •7.Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •9. «Науки про природу» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні).
- •10. Проблема пізнання як предмет філософського аналізу
- •11.Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб`єкт-об`єктних відношень в процесі пізнання.
- •13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- •16. Концепції істини у філософії.
- •17.Істина в філософії, науці та релігії.
- •18.Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •20.Поняття субстанції, атрибутів та акциденції. Реальне та ідеальне буття.
- •21.Філософське поняття світу. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- •22.Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, , випадковість-необхідність).
- •24.Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- •25.Культурно-історичний та соціально-історичний час і простір.
- •26.Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- •27.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- •28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм).
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, память. Психічне та ідеальне.
- •30. Структура свідомості: її компонентний (знання; цінності, потреби; програми) та рівневий (свідоме, підсвідоме, надсвідоме) вияви.
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини.
- •33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна).
- •34. Проблема людини та специфіка її існування в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції).
- •35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- •36.Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція.
- •38.Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
- •39.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •40.Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •42.Класифікація та функції цінностей.
- •43. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури.
- •Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств.
- •Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи.
- •Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо.
- •Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •53.Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- •54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- •55.Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- •56.Елліністична філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм).
- •57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •58.Середньовічна патристика (Бл. Аврелій Августин, східні отці церкви).
- •59.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- •60.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського.
- •61.Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •62.Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу.
- •63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- •64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф. Бекон, т. Гоббс та д. Локк).
- •65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і т. Лейбніц).
- •66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д. Юм та д. Берклі).
- •Концепції "природного права", "суспільного договору", "громадянського суспільства" та "правової держави" в філософії французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- •Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель).
- •Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму.
- •74.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- •75.Сучасна феноменологія та герменевтика.
- •Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер.
- •Загальні особливості філософії постмодернізму.
- •Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Києво-Могилянська академія.
- •Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).
21.Філософське поняття світу. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
Світ постає як єдність і сукупність усього існуючого. В той же час, завжди актуальним був пошук структури світу. Варто пам’ятати, що в історії філософії було два підходи до структури світу. Згідно першому світ поділяється на дві частини – матеріальний і духовний (Платон, Декарт, Сковорода), а згідно другому виділяються своєрідні східці буття (Аристотель, Фома Аквінат, Енгельс). Недоліком цих підходів було те, що вони встановлювали первинність якоїсь однієї сфери буття – матеріальної чи духовної, а інші виступали другорядними і залежними від головної. В сучасній некласичній філософії М. Гартмана розвинуте нове бачення буття і сущого. Він виділив дві якісно різні сфери (шари) буття: реальне та ідеальне, але кожному з них надав самостійного значення. До реального буття потрапляє все, що існує в часі та має індивідуальну форму: матерія, життя, психічні та духовні явища. Причому простір має лише матеріальна реальність (неживе і живе), а інші (психічне, духовне) існують в часі. Так був подоланий матеріалізм, який усі сфери включав до матеріального. Реальному буттю якісно протистоїть ідеальне – математичні, логічні предметності та цінності. Ідеальні речі характеризуються позачасовістю, надіндивідуальністю, нематеріальністю.
Перед онтологією як вченням про світ постали такі проблеми: як виник світ (підстави існування світу); яка будова світу (шари або сфери буття); який характер відношень між речами світу (категорії як найзагальніші характеристики цих відношень).
У європейській філософії існують субстанційні та несубстанційні концепції моделів світу. До несубстанційних відносять вогонь Геракліта, вічне становлення Ніцше, творчий порив Бергсона, екзистенцію. Однак панівне становище посідала саме субстанційна модель. На думку деяких дослідників, субстанційна модель зумовлена структурою індоєвропейських мов. Сучасні філософсько-лінгвістичні вчення свідчать, що мова суттєво впливає на спосіб сприймання світу. Вона мовби підказує, як сприймати світ (як членувати і упорядковувати). Тому саме предметне бачення світу зумовило субстанційну модель європейської філософії.
Ідея субстанції виражає незмінність у мінливому (в процесі). Будь-яка зміна є зміною чогось, якогось субстрату. Усталеність (незмінність) в навколишньому світі виражається через відносну стабільність речей (від атомного до космічного рівня) і через наявність законів збереження (збереження маси та енергії, імпульсу та ін.). Однак розвиток науки довів, що єдиної основи світу на зразок неподільних атомів чи незнищуваної маси немає. Субстанції як абсолюту, як сущого поряд з мінливими речами не існує. Речам (тілам, процесам, сущому взагалі) притаманні властивості субстанційності й процесуальності. Можна погодитись з О. Контом (закон трьох стадій), що субстанція як абсолютна першооснова — це примарний спосіб пояснення світу, щось на зразок флогістону у фізиці.
22.Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, , випадковість-необхідність).
Категорії – це універсальні форми людського мислення. Для діалектики характерним є формування парних категорій, які відображають "полярні" сторони цілісних явищ, процесів.
Зв'язок у філософії розуміється як взаємозумовленість існування об'єктів та явищ, розмежованих у просторі і часі. У світі все пов'язано: електрони з протонами, речовина з магнітними. Всю безкінечну різноманітність зв'язків вивчає наука, її розвиток супроводжується постійним розширенням типології зв'язків і різноманіттям їх класифікацій. Філософія розрізняє зв'язки просторові, часові, генетичні, причинно — наслідкові, суттєві і несуттєві, необхідні і випадкові та ін.
Розвиток — це філософська категорія, яка в діалектиці виражає необоротні, певним чином спрямовані і закономірні зміни об'єктів, виникнення іншої якості. У живій матерії формами розвитку є, наприклад, прогрес і регрес, перехід до більш удосконаленої чи менш удосконаленої якості.
Закон у філософії визначається як відображення об'єктивних, завальних, суттєвих, необхідних зв'язків об'єктів, явищ і процесів буття, що повторюються. Закони є ієрархічними і різноманітними. У специфічних законах відображається розвиток конкретних зв'язків: фізичних, хімічних, біологічних та інших. Загальні закони виражають розвиток зв'язків, характерних для всієї природи, або всього суспільства, або свідомості. Всезагальні закони відображають універсальні зв'язки і природи, і суспільства, і свідомості. Діалектика вивчає всезагальні закони розвитку буття і пізнання, основними з яких є: закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності та "боротьби" протилежностей, закон заперечення заперечення.
Сутність – явище. Будь-якому розвиткові властива взаємодія сутності і явища. Категорія сутності відображає внутрішні, глибинні, стійкі і необхідні зв'язки й відносини предмета, явища чи процесу, які визначають їх природу. Категорія явища відображає зовнішні, більш рухливі, видимі, змінювані характеристики предметів. У сутності переважає необхідне і загальне, в явищі – випадкове й одиничне. Явище і сутність – діалектично пов'язані між собою протилежності. Вони не збігаються одне з одним.
Разом із тим явище і сутність передбачають одне одного. Сутність проявляє себе в явищах, а явище є проявом сутності. Пізнання сутності досягається шляхом пізнання явищ. Відношення сутності і явища є закон: якщо явище існує, то воно обумовлене певною сутністю і, навпаки, якщо є певна сутність, вона обов'язково має "явитися".
Причина – наслідок. Причина – це таке явище, яке породжує інше або зумовлює в ньому певні зміни. Явище (або зміни в ньому), породжене причиною, називається наслідком.
Причина і наслідок взаємообумовлюють одне одного. Про це свідчать такі риси:
– вони пов'язані генетично ;– асинхронні в часі (причина, потім наслідок); – виникнення наслідку впливає на причину, зумовлюючи в ній зміни, в тому числі шляхом опосередкованих взаємозв'язків, які і є причиною; – реалізація причинно-наслідкового зв'язку залежить від умов, тому взаємозв'язок причини і наслідку містить в собі елемент невизначеності, неоднозначності. Так, вплив людини на природу такий, що може зруйнувати рівновагу природних процесів на планеті, а ця загроза екологічної кризи виступає причиною суттєвої зміни стратегії діяльності людства.
Форма – зміст. Під змістом розуміють єдність суттєвих, необхідних елементів, їх взаємодію, що визначає основний тип, характер конкретного предмета, явища, процесу. Форма – зовнішнє упорядкування цієї єдності, її стійкий прояв, спосіб існування певного змісту.
Форма і зміст відображають різні, але нерозривно пов'язані між собою сторони одного і того самого предмета чи процесу: зміст оформлений, а форма змістовна. У співвідношенні форми і змісту більш рухливим, мобільним є зміст, він обумовлює розвиток форми.
Необхідність – випадковість. Необхідність – це обумовлений зв'язок явищ, за якого поява "події – причини" неминуче викликає певне "явище – наслідок". Випадковість – це такий зв'язок причини і наслідку, за якого причинність допускає реалізацію будь-якого наслідку із багатьох можливих альтернатив. При цьому, який саме конкретний варіант зв'язку здійсниться, залежить від збігу обставин, від умов, яких не можна точно передбачити і вирахувати.
Випадковість є форма прояву необхідності. їй властиві непостійність, невизначеність.
Кількість-якість. Якість — цс філософська категорія для вираження історичної визначеності об'єкта, сукупності властивостей його даності і відмежування від інших об'єктів. Кількість — це філософська категорія для вираження загального й однорідного в якостях, сукупності властивостей, розмірів речей і предметів, їхньої величини у формі числа. Якість і кількість в об'єктах діалектично єдині і не існують окремо одна від одної. Зі зміною якості змінюється і кількість, зі зміною кількості змінюється якість. Кожна нова якість — завжди і нова кількість. Кількісні зміни переходять в якісні, а якісні — у кількісні.
23.Матерія як філософська категорія. Структурні рівні матерії (мікроелементарний, ядерний, атомарний, молекулярний, клітинний, макроскопічний, органічний, космічний).
Матерія - це "філософська категорія для визначення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, яка копіюється, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них".
Поняття «матерія» пройшло довгий шлях формування і розвитку. У філософії давньоіндійскої школи локаяти і давньокитайских матеріалістів воно ототожнюється з конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина й ін.). Представники античної філософії в більшості випадків під матерією розуміли дрібні частки - атоми або корпускули, із яких складаються тіла і які є першоосновою буття.
Якщо для філософів давнини матерія - це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії і форми як духовного першоначала, то Р. Декарт (17 сторіччя) визначає матерію як субстанцію буття, що самоздійснюється, атрибутом якого є протяжність з її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірним.
На засадах генетичного принципу у філософії виокремлюють неживу (неорганічну), живу (органічну) та соціально організовану (соціум) матерію. Кожен з рівнів має підрівні. У неживій матерії — це субмікроелементарний, мікроелементарний, ядерний, атомарний, молекулярний, макроскопічний, планетарний, галактичний, метагалактичний.
Відповідно до сучасних наукових поглядів, глибинні структурні підрівні неживої матерії представлені об'єктами мікроелементарного характеру. Це насамперед елементарні частинки. Вони мають одночасно і корпускулярні, і хвильові властивості, а закономірності їхнього руху, які вивчаються квантовою фізикою, відрізняються від закономірностей руху макротіл, що описуються в класичній фізиці. Наприклад, електрон має масу, заряд, магнітний момент, спін, здатність разом з античастинкою перетворюватися на фотон.