- •1.Світогляд, його структура (світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- •2. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку.
- •4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- •5. Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- •6. Функції (світоглядна, критична, методологічна) та методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії.
- •7.Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •9. «Науки про природу» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні).
- •10. Проблема пізнання як предмет філософського аналізу
- •11.Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб`єкт-об`єктних відношень в процесі пізнання.
- •13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- •16. Концепції істини у філософії.
- •17.Істина в філософії, науці та релігії.
- •18.Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •20.Поняття субстанції, атрибутів та акциденції. Реальне та ідеальне буття.
- •21.Філософське поняття світу. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- •22.Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, , випадковість-необхідність).
- •24.Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- •25.Культурно-історичний та соціально-історичний час і простір.
- •26.Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- •27.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- •28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм).
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, память. Психічне та ідеальне.
- •30. Структура свідомості: її компонентний (знання; цінності, потреби; програми) та рівневий (свідоме, підсвідоме, надсвідоме) вияви.
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини.
- •33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна).
- •34. Проблема людини та специфіка її існування в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції).
- •35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- •36.Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція.
- •38.Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
- •39.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •40.Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •42.Класифікація та функції цінностей.
- •43. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури.
- •Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств.
- •Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи.
- •Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо.
- •Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •53.Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- •54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- •55.Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- •56.Елліністична філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм).
- •57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •58.Середньовічна патристика (Бл. Аврелій Августин, східні отці церкви).
- •59.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- •60.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського.
- •61.Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •62.Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу.
- •63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- •64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф. Бекон, т. Гоббс та д. Локк).
- •65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і т. Лейбніц).
- •66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д. Юм та д. Берклі).
- •Концепції "природного права", "суспільного договору", "громадянського суспільства" та "правової держави" в філософії французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- •Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель).
- •Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму.
- •74.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- •75.Сучасна феноменологія та герменевтика.
- •Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер.
- •Загальні особливості філософії постмодернізму.
- •Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Києво-Могилянська академія.
- •Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).
61.Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
Сама назва епохи говорить про відродження інтересу до античної філософії та культури, у яких починають вбачати зразок для сучасності. Ідеалом знання стає не релігійне, а світське знання. Поряд з авторитетом Святого писання визнаються «на рівних» авторитети античних мудреців. Разом з тим, відбувається відродження «істинної» християнської духовності. Іде переосмислення християнської традиції, з'являються ревнителі християнства, такі як чернець Савонарола у Флоренції (1452-1498), які різко протестують проти розкоші папства, спотворення вчення Христа кліром, які закликають до первісного «апостолівського» варіанта християнства. Тому говорити, що етап Відродження пов'язаний тільки з античною спадщиною, неправильно. Духовного та християнського в ньому також було багато. XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance -- відродження). Передусім Відродження розпочалося в Італії і в XIV -- першій половині XV ст. розвивалося тільки в цій країні, а згасати там почало вже з середини XVI ст. У Німеччині швидке піднесення ренесансного культурного руху припадає на кінець XV -- першу третину XVI ст., далі так само швидко загальмовується. У Франції Відродження охопило XVI ст., в Англії та Іспанії -- кінець XV -- початок XVII ст. Найповніше і найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії. Відродження -- це могутній культурний рух у межах XIV -- початку XVII ст., в ході якого відбулося подолання духовної диктатури і деспотії церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя, а також нова система національних літератур, нова філософія і наука; небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво. Характерними ознаками культури Ренесансу були такі:
1) Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення) суспільного життя загалом.
2) Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.
3) Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків.
4) Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження.
5) Широке використання теорії "подвійної істини" для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.
6) Переміщення людини як основної цінності у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.
Відродження виникло, по-перше, на ґрунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього середньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIV-XV ст. відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему.
Другим чинником, який відіграв величезну роль у становленні і розвитку культури Відродження, була античність. Звідси пішла і назва доби, її культурні діячі зуміли відродити античну спадщину і надати їй великого практичного значення. Античність позначилася на формуванні провідної ідейної течії доби Відродження -- ренесансного гуманізму. Його журливість (печаль) можна визначити як прояв пристрасного інтересу до земного життя. Між гуманізмом і неоплатонізмом Ренесансу існувала не тільки єдність, а й тотожність. Зачинателем гуманістичного руху вважається італійський громадський діяч і демократ Колюччо Салютаті (1331-1404).