- •1.Світогляд, його структура (світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- •2. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку.
- •4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- •5. Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- •6. Функції (світоглядна, критична, методологічна) та методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії.
- •7.Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •9. «Науки про природу» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні).
- •10. Проблема пізнання як предмет філософського аналізу
- •11.Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб`єкт-об`єктних відношень в процесі пізнання.
- •13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- •16. Концепції істини у філософії.
- •17.Істина в філософії, науці та релігії.
- •18.Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •20.Поняття субстанції, атрибутів та акциденції. Реальне та ідеальне буття.
- •21.Філософське поняття світу. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- •22.Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, , випадковість-необхідність).
- •24.Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- •25.Культурно-історичний та соціально-історичний час і простір.
- •26.Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- •27.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- •28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм).
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, память. Психічне та ідеальне.
- •30. Структура свідомості: її компонентний (знання; цінності, потреби; програми) та рівневий (свідоме, підсвідоме, надсвідоме) вияви.
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини.
- •33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна).
- •34. Проблема людини та специфіка її існування в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції).
- •35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- •36.Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція.
- •38.Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
- •39.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •40.Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •42.Класифікація та функції цінностей.
- •43. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури.
- •Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств.
- •Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи.
- •Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо.
- •Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •53.Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- •54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- •55.Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- •56.Елліністична філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм).
- •57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •58.Середньовічна патристика (Бл. Аврелій Августин, східні отці церкви).
- •59.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- •60.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського.
- •61.Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •62.Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу.
- •63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- •64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф. Бекон, т. Гоббс та д. Локк).
- •65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і т. Лейбніц).
- •66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д. Юм та д. Берклі).
- •Концепції "природного права", "суспільного договору", "громадянського суспільства" та "правової держави" в філософії французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- •Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель).
- •Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму.
- •74.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- •75.Сучасна феноменологія та герменевтика.
- •Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер.
- •Загальні особливості філософії постмодернізму.
- •Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Києво-Могилянська академія.
- •Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).
59.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
Схоластика (від грец. - школа) - тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії. Це філософське вчення, котре було відірване від життя, від реальних проблем, мало єдину мету - обґрунтування і захист теології, релігійного світогляду. Тому основними проблемами, на які звертали увагу схоласти, були: примат віри над розумом, віри над знанням, наукою; теоцентризм; бог як абсолютна сила й абсолютна влада: бог як буття, істина і благо тощо. Філософською основою схоластичних вчень були ідеї античної філософії, особливо Платона й Аристотеля про вічність "ідей" про бога як рушійну силу, "форму усіх форм" і т. ін.
Схоластика набуває свого розвитку (ХІ - ХІІ ст. - рання схоластика, ХІІ - ХІІІ ст. - зріла схоластика, ХІІІ - ХІV ст. - пізня схоластика).
Важливе місце у середньовічній філософії займала боротьба номіналістів і реалістів з приводу природи загальних понять (універсалій).
Реалізм (Ансельм Кентерберійський, Іоанн Скот Еріугена), відповідно із вченням Платона, вважали, що реально існують лише загальні поняття, які є вічними. Вони існують до речей, до природи; нібито поняття "будинок взагалі", "людина взагалі" і т. д. існують до появи конкретного будинку, людини тощо. Ансельм Кентерберійський формулює "онтологічне доведення" буття Бога: Бог існує, оскільки існує поняття найвищої досконалості
Номіналізм (Іоанн Росцелін, П'єр Абеляр, Вільям Оккам) стверджували, що реально існують лише окремі речі, котрі передують поняттям про них. Поняття є лише іменами, назвами речей (лат. nomina - назва, ім'я). Поняття утворюються у процесі пізнання окремих речей і окремо від них не існують.
За цією, здавалось би, абстрактною суперечкою таїлася суттєва філософська проблема, а саме - що чому передує: об'єктивно існуючі речі поняттям про них чи, навпаки, поняття, котрі є продуктами мислення, передують самим речам; наше пізнання йде від речі до поняття чи від поняття до речі. Слід відзначити, що тут, у зародку, вже містилися елементи емпіризму і раціоналізму, матеріалізму та ідеалізму, котрі отримали свій розвиток пізніше.
Концептуалізм – загальні поняття існують як думки бога про цей світ.
60.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського.
Найбільш відомим представником середньовічної схоластики був італійський філософ і богослов Тома Аквінський (1225 - 1274 рр.). стверджує, що суперечність між двома положеннями завжди означає, що одне з них хибне. з існування суперечності випливає, що помиляється розум, а не віра, філософія, а не богослов′я.
Філософія і релігія, згідно з вченням Фоми, мають ряд загальних положень. Положення ці відкриваються як розумом, так і вірою. безпосереднє пізнання надприродного неможливе, бо наші можливості обмежені чуттєвістю і розумом, який на неї спирається.
Основна ідея − це підпорядкування філософії релігії, знання − -вірі, істини − Божественному Одкровенню. Він відомий у церковному середовищі як теоретик богослов'я, котрий обґрунтував п'ять способів доведення буття Бога.
1. "Все, що рухається, має причиною свого руху щось інше" - необхідність віри в першодвигун, або в Бога.
2. "Продуктивна причина" - Бог.
3. Неможливо допустити випадковий характер світу - абсолютно необхідна причина, якою може бути надприродне - Бог.
4. Існування в світі різних ступенів тих або інших якостей обумовлює існування абсолютного мірила, щодо якого ці різні ступені набувають визначеності як одне - Бог.
5. Причиновість це обов′язково цілеспрямованість. Має бути той , хто цілеспрямовує існування світу.
Людина, на думку Фоми, має раціональну природу: "Розум є наймогутніша природа людини". Призначення людини - розуміти і діяти з розумінням. Людині природним чином властиво осягати мету, до якої тяжіє будь-яка річ, природний порядок речей, завершенням якого є вище благо - Бог.
Про свободу людини. В земному вимірі розум знає добро й зло у речах і діях, що нижче Бога, а тому наша воля вільна хотіти чи не хотіти щось із земних цінностей. Це і є суть вільної розумної волі: розум - причина свободи. Людина вільна в тому смислі, що, йдучі до мети, вона веде себе сама. Людина грішить саме тому, що вільна - вільна віддалятися від мети й забувати універсальні закони, які відкриваються розумом і Одкровенням божества.
Про добро і зло. Для Фоми витоки фізичного і морального зла - можливість кінцевого буття, в межах якого нам знайомі мутації й смерть, свобода раціональних істот, які не визнають своєї спорідненості з Богом. Зло - в непідкореності Богу, втраті зв′язку й пам′яті про фундаментальну залежність від нього. Корінь зла в псуванні духу й свободи.
Про душу й можливість до пізнання. Фома визначає людину як мікрокосм, як цілісність. Оформлюючим початком цієї цілісності є душа. Душа містить всю природу людини.
Філософське підгрунття богослов′я Фоми Аквінського це вчення Арістотеля. У вченні про буття ("метафізиці") він стверджує, що будь-яке буття - і існуюче в дійсності, і тільки можливе - може бути лише буттям одиничних, окремих речей. Фома називає таке буття субстанцією. Основні поняття вчення Фоми - поняття дійсності та можливості. При цьому "матерія" - це "можливість" прийняти форму, а форма є дійсність щодо матерії, що вже прийняла форму. Бог творить не універсалії чи індивідуальні речі, а матерію та форми. З форм-образів можуть бути створені як універсалії, так і індивідуальні об′єкти в результаті поєднання форми і матерії.
Згідно з Фомою матерія не може існувати окремо від форми, проте форма може існувати окремо від матерії у вигляді образів. Бог - істота чисто духовна. Тільки для тілесних речей природного світу необхідне поєднання форми з матерією.
Вчення Фоми Аквінського дістало назву томізм. Тома Аквінський, як і філософи-схоласти в цілому, геоцентричну систему Птоломея, згідно з якою нерухомим центром Всесвіту є Земля, а всі інші планети - Сонце, місяць, зірки - обертаються навколо неї.