- •1.Світогляд, його структура (світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- •2. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку.
- •4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- •5. Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- •6. Функції (світоглядна, критична, методологічна) та методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії.
- •7.Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •9. «Науки про природу» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні).
- •10. Проблема пізнання як предмет філософського аналізу
- •11.Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб`єкт-об`єктних відношень в процесі пізнання.
- •13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- •16. Концепції істини у філософії.
- •17.Істина в філософії, науці та релігії.
- •18.Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •20.Поняття субстанції, атрибутів та акциденції. Реальне та ідеальне буття.
- •21.Філософське поняття світу. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- •22.Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, , випадковість-необхідність).
- •24.Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- •25.Культурно-історичний та соціально-історичний час і простір.
- •26.Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- •27.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- •28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм).
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, память. Психічне та ідеальне.
- •30. Структура свідомості: її компонентний (знання; цінності, потреби; програми) та рівневий (свідоме, підсвідоме, надсвідоме) вияви.
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини.
- •33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна).
- •34. Проблема людини та специфіка її існування в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції).
- •35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- •36.Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція.
- •38.Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
- •39.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •40.Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •42.Класифікація та функції цінностей.
- •43. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури.
- •Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств.
- •Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи.
- •Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо.
- •Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •53.Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- •54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- •55.Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- •56.Елліністична філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм).
- •57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •58.Середньовічна патристика (Бл. Аврелій Августин, східні отці церкви).
- •59.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- •60.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського.
- •61.Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •62.Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу.
- •63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- •64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф. Бекон, т. Гоббс та д. Локк).
- •65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і т. Лейбніц).
- •66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д. Юм та д. Берклі).
- •Концепції "природного права", "суспільного договору", "громадянського суспільства" та "правової держави" в філософії французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- •Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель).
- •Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму.
- •74.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- •75.Сучасна феноменологія та герменевтика.
- •Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер.
- •Загальні особливості філософії постмодернізму.
- •Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Києво-Могилянська академія.
- •Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).
74.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
Екзистенціальна філософія на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця у світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. В наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямом гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: у Німеччині - Мартін Хайдеггер (1889-1976), Карл Ясперс (1883-1969); у Франції - Жан-Поль Сартр (1905-1980), Альберт Камю (1913-1960), Габріель Марсель (1889-1973), Моріс Мерло-Понті (1908-1961), Сімона де Бовуар (1915-1986); в Іспанії - Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955); в Італії − Ніколо Аббаньяно (1901-1977); у Сенегалі − Леопольд Сенгор (1906 р. н.), засновник оригінального екзистенціалістського вчення, поширеного в Екваторіальній Африці та на островах Карибського моря. Послідовники екзистенціалізму є також у США (У. Баррет), Японії (Нісіда, Васудоі), в арабських країнах (Абд-аль-Рахман Бадаві, Таїб Тізіні, Камаль Юсеф-аль-Ханж) та ін.
Екзистенція, вважали Хайдеггер і Сартр, є буттям, яке спрямоване у «ніщо» і яке усвідомлює свою скінченність. Визначаючи екзистенцію через її скінченність, екзистенціалісти тлумачать її як «часовість», реальною точкою - відрахунку якої є смерть. Тому саме час, вважає Хайдеггер, є найсуттєвішою характеристикою буття.
Три форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) є трьома структурними елементами існування. Людині притаманне дійсне існування у тому випадку, коли панівною формою є майбутнє, а перевага сучасного призводить до розчинення у світі. Специфічність екзистенції розкривається через неповторність, унікальність людської особи, що знаходить своє безпосереднє втілення у цілях, задумах, проектах, звернених у майбутнє. Отже, специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній «націленості» на майбутнє.
Крім того, слід усвідомити, що ще одним важливим визначенням екзистенції є трансцендування, тобто вихід за свої межі. К. Ясперс визначає екзистенціалізм як філософію буття людини, яка виходить за межі людини. Проте поняття «трансцендентне» розглядається представниками екзистенціалізму неоднозначне. На думку Сартра і Камю, трансценденція є «ніщо», яке виступає як найглибша таємниця екзистенції. А Ясперс і Марсель визнають реальність трансцендентною, пов'язуючи з цим життя і долю людини.
Таке неоднозначне тлумачення трансцендентного дає змогу виділити два основних напрями в екзистенціалізмі: релігійний (Г. Марсель, К. Ясперс) та атеїстичний (Ж.-П. Сартр, А. Камю). Перший закликає до руху від світу до Бога, до самозаглиблення, що зробить можливим досягнення нового, «трансцендентного» виміру буття. Самозаглиблення, як стверджують представники релігійного екзистенціалізму, є розширенням лише індивідуального «Я», тому що у цьому процесі підривається егоїстична замкнутість і відкриваються горизонти зв'язку зі своєю епохою і вічністю. Атеїстичний екзистенціалізм, на думку Ж.-П. Сартра, є значно послідовнішим. Він учить, що навіть коли Бога немає, все ж є принаймні одне буття, в якому існування передує сутності, буття, яке існує до свого визначення за допомогою понять. Таким буттям є людина, людська реальність. За Ж.-П. Сартром, людина спочатку існує, зустрічається, з'являється у світі й лише потім вона визначається. А далі він робить висновок, що екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за існування. У цьому суть основного принципу екзистенціалізму, з якого випливають важливі наслідки: немає заданої людської природи, ніяка зовнішня сила, крім самого індивіда, не може зробити його людиною. Тим самим екзистенціалізм проводить важливу ідею індивідуальної відповідальності людини за все, що відбувається з нею та іншими людьми.