11. Функція заощадження. Середня та гранична схильність до заощадження.

Заощадження (S) – складова сукупного доходу, яка не витрачається на споживання.

Гранична схильність до заощадження (s’) – це величина додаткового заощадження, що викликана однією додатковою одиницею доходу, тобто це частка приросту заощаджень у додатковій одиниці сукупного доходу.

s’= ∆S/∆Y

де s’ – гранична схильність до заощадження,

∆S – приріст заощаджень,

∆Y – приріст доходу кінцевого використання.

Сума граничних схильностей до споживання і заощадження завжди дорівнює одиниці. Це пояснюється тим, що приріст доходу може використовуватись або на споживання, або на заощадження.

Функція заощаджень (S) – графік або формула, що відображає зв*язок між сукупними заощадженнями і сукупним доходом.

S= - Со + s’Y= - Со + ( 1 - с’) Y

де S – функція заощаджень,

Со – автономне споживання,

s’ – гранична схильність до заощадження,

Y – доход кінцевого використання.

Точка А – точка нульового заощадження. Праворуч від точки А має місце реальне позитивне заощадження, а ліворуч – від*ємне заощадження («життя в борг»).

Середня схильність до заощаджень (s) – частка сукупних заощаджень у сукупному доході.

s=S/Y.

12.Сутність мультиплікатора інвестицій. Парадокс ощадливості.

Мультиплікатор -це коефіцієнт, який показує залежність зміни одного макроекономічного параметру від зміни іншого параметру. Мультиплікатор діє в обох напря­мах, спри­чиняє багаторазове зменшення або збільшення.

Мультиплікатор інвестицій(за Дж. Кейнсом)- коефіцієнт, який показує зміну сукупного доходу від зміни автономних інвестицій. Величина мультиплікатора визначається як відношення зміни у реальному обсязі виробництва(∆Y) до початкової зміни в інвестиціях(∆I)

∆Y– зміна ВВП; ∆І — початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Мультиплікатор можна обчислити також з урахуванням граничної схильності до споживання(с):

m Оскільки 1- с'=s',то мультиплікатор можна визначити й іншою формулою: m=

З вище зазначених формул випливає, що мультиплікатор інвестицій перебуває у прямій залежності від граничної схильності до споживання та у зворотній залежності від граничної схильності до заощаджень

Парадокс ощадливості — полягає у тому, що рішення суспільства заощаджувати більше може спричиняти до скорочення реальних заощаджень, оскільки збільшення заощаджень означає зниження споживчих видатків, в результаті чого сукупний попит і ВВП, а зрештою інвестиції і заощадження, можуть зменшитися.

Пояснення до графіка

Якщо зі збільшенням заощаджень одночасно на ту саму величину зростають і заплановані інвестиції, то створюються сприятливі умови для еконо­мічного зростання, що, втім, може обмежити поточне споживання населення. Припустімо, що національна економіка перебуває у рівноважно­му стані з обсягом виробництва Y₁. Несприятливі прогнози спонукають домогосподарства заощаджувати більше. Функція заощаджень переміщується з S₁ у S₂, а інвестиції залишаються на попередньому рівні. Зниження споживчих ви­датків, підсилене мультиплікативним ефектом, зменшує рів­новажний обсяг виробництва з Y₁ до Y₂. Внаслідок зниження обсягу виробництва і доходу з Y₁ до Y₂ заощадження у точці Е₂ є такими ж, як і у точці Е₁ Однак якщо зі збільшенням заощаджень від рівня F₁ до F₂ одночасно зростуть на таку саму величину й заплановані інвес­тиції, то рівноважний обсяг ви­робництва залишається поперед­нім (Y₁), і економіка не ввійде у фазу спаду. Проте зросте частка інвестиційних благ, що створить сприятливі умови для економічного зростання, але може відносно обмежити поточне споживання населення.