19. Дискреційна та недискреційна політика .Мультиплікатори фіскальної політики

Фіскальна (податково-бюджетна) політика держави –сукупність заходів держави щодо формування і використання бюджету;політика використання держ. видатків і надходжень до бюджету з метою вплинути на основні макроекономічні показники. Основні інструменти фіскального регулювання:податки (формують надходження до бюджету) – Т,державні витрати-G. Податки класифікують на:прямі – податки з доходів,непрямі –мито,акцизи.Податкові ставки поділяються на :пропорційні-податкова ставка не змін. із зростанням доходу;прогресивні-под.ставка збільшується із зростанням доходу,регресивні-под.ставка зменшується при зростані доходу.Податкова ставка-це величина податку відносно одиниці бази оподаткування.Податкова ставка:середня T(Y)=,гранична T(Y)=. Основні функції фіскальної політики:1) Вплив на стан господарської кон'юктури.2) Перерозподіл національного доходу.3) Нагомадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Основні джерела доходів:1) Податки.2) Власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності.3) Платежі за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі.4) Позики у формі державних облігацій.

Дискреційна фіскальна політика передбачає свідомі дії держави щодо змін в оподаткуванні та державних витратах і реалізується через інструменти :-зміна ставок оподаткування; -скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг. Залежно від напряму впливу на макроекономічні параметри розрізняють:Стимулюючу дискреційну фіскальну політику –держава збільшує видатки і зменшує податки. Стримуючу дискреційну фіскальну політику-держава скорочує видатки і збільшує податки(з метою зменшення інфляції).

Під недискреційною фіскальною політикою розуміють автоматичні зміни (без додаткового втручання уряду) в обсягах податкових надходжень та державних витрат. Інструменти недискреційної фіскальної політики називають автоматичними стабілізаторами,якими є:-інструмент ,що змінився автоматично,оскільки залежить від розміру ВВП і стану економіки. Автоматичні стабілізатори мають суттєві переваги перед дискреційною політикою, тому що включаються відразу, як тільки в економіці проявиться найменше коливання. Для цього не потрібно приймати спеціальні рішення про зміну тих чи інших параметрів фіскальної політики. Вони діють м’яко, тому лише згладжують коливання обсягу ВВП в обох напрямках.

Недискреційна або автоматична фіскальна політика виконує важливу стабілізаційну функцію в економіці. Також це дії держави на основі певних правил ,встановлення такої системи податків і видатків,яка забезпечує автоматичні зміни у фіскальній сфері без додаткового втручання уряду.

Спостерігаються ефекти мультиплікації, сила яких визначається:- мультиплікатором державних витрат (збільшення державних витрат призводить до збільшення ВВП на величину, яка в Mg перевищує значення приросту G). ∆Y/∆G=m_G; - мультиплікатором податків (показує вплив зміни податків на обсяг ВВП). ∆Y/∆T=m_T

Крива Лаффера відбиває зв’язок між податковими ставками і податковими надходженнями.

Артур Лаффер показав, що не завжди підвищення ставки податку веде до росту податкових доходів державі. Якщо податкова ставка перевищує якусь об’єктивну межу (у0), то податкові надходження почнуть зменшуватися. Лаффер довів, що той самий за розміром дохід в держ. бюджет може бути забезпечений і при високій і при низькій податковій ставці. і0-оптимальна ставка податку, при якій надходження в бюджет досягають максимуму – У0. Рівність бюджетних надходжень (У1=У2) досягається при дуже різних рівнях податкових ставок ( і2 значно більше і1). Справа в тому, що більш низька податкова ставка, збільшує число об’єктів оподаткування, залучає до підприємницької діяльності більше число людей, ніж при високих податкових ставках. І навпаки, із ростом податків прибутки в скарбницю, як це не парадоксально, зменшаться, тому що частина підприємців розориться, частина піде в тіньову економіку, стимули до праці згаснуть. Дослідження Лаффера довели: чим багатіші громадяни, тим багатша держава.