2. Раціоналізація схем транспортних переміщень.

Даний принцип має виходити з визначення раціональних схем переміщення внутрішньовиробничого транспорту, які в конкретний момент відповідають обраному на підприємстві критерію оптимальності переміщень (мінімізація часу, витрат, ресурсів тощо).

3. Найоптимальніше використання транспортних засобів.

За цим принципом коефіцієнт сумарного завантаження внутрішньовиробничого транспорту має наближатися до одиниці. Це досягається, насамперед, скороченням втрат часу на порожні переміщення і втрат часу в пунктах зупинки (завантаження/розвантаження), збалансованістю маси вантажів із вантажопідйомністю транспортних засобів.

За умов широкого впровадження засобів механізації переміщення матеріальних потоків на підприємствах витрати на його організацію є суттєвими.

Формування внутрішньовиробничої транспортної діяльності має виходити з наступних заходів.

1. Визначення оптимальної структури внутрішньовиробничого переміщення вантажів та виду транспортних засобів.

Формування внутрішньовиробничої транспортної системи базується на вирішенні питань, пов'язаних із транспортуванням, складуванням і допоміжними транспортними засобами. Необхідно визначити задачі транспортування, виходячи з аналізу задач доставки і розвантаження, залежно від частоти і кількості перевезених вантажів. За цих умов підприємство приймає рішення щодо створення раціональної транспортної системи відповідно до системи вимог, розроблених для конкретного виробничого процесу.

Додатково встановлюють необхідну кількість транспортних засобів, виходячи з кількості та протяжності транспортування, часу завантаження і розвантаження даного виду транспорту, середньої швидкості, об'єму перевезеного вантажу за одиницю часу.

До внутрішньовиробничого транспортування відносять усі транспортні процедури на складах та всередині виробничих підрозділів.

До стаціонарних відносять транспортні засоби, за допомогою яких вантажі переміщуються в горизонтальному, вертикальному чи похилому напрямках. Як правило, такі засоби споживають невелику кількість енергії, відрізняються незначними витратами на обслуговування та характеризуються високими показниками надійності і безпечності.

Транспортні пристрої без опори на підлогу — це такі, що закріплені на стелі.

До транспортних пристроїв, пов'язаних з підлогою, відносять:

- сховані під підлогою ланцюгові транспортери;

- несучі ланцюгові транспортери;

- рольганги;

- ремінні транспортери.

До пересувних відносять транспортні засоби, які виконують вертикальне транспортування (ліфти, мостові, портальні та інші крани), або ж горизонтальне переміщення (система на возиках - автокарах).

До засобів, що потребують опори на підлогу, відносять:

- пилкові підйомники;

- вилкові штабелери;

- тягачі з причепами;

- транспортні системи без водія.

До засобів, що не пов'язані з підлогою, відносять:

- картраки;

- монорельсові підвісні возики.

Крім тягачів, які мають причіпні пристрої для одного чи кількох причепів, існують різноманітні засоби без причепів:

- штабелери для піднімання та опускання вантажів;

- возики з платформою;

- возики із спрямувальною рельсою;

- складальні маніпулятори;

- возики спеціального типу.

Нині все більшу увагу звертають на впровадження внутрішньовиробничих транспортних засобів із дистанційним управлінням. Такі транспортні системи відповідають потребам удосконалення логістичних функцій на виробництві. Поліпшення технологій та формування центральної комп'ютерної мережі забезпечує економічність, велику гнучкість і високу віддачу діяльності підприємства.